Володимир Литвин: «Порядок та процедура обрання Голови Верховної Ради України є питаннями внутрішньої організації роботи парламенту, які не можуть піддаватися конституційному нормоконтролю»

Суб’єкт права на конституційне подання — 51 народний депутат України — звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) положення частини п’ятої та шостої статті 75, частини четвертої статті 77 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року №1861-VІ (далі — Регламент) у частині встановленої процедури таємного голосування шляхом подачі бюлетенів за рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України та її відкликання з посади із забороною застосування при цьому процедури ad hoc, а також за умови, що бюлетені для такого таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності.

«Народні депутати України, які звернулися із конституційним поданням, вважають зазначені норми Регламенту такими, що обмежують право Верховної Ради України у здійсненні передбачених частиною першою статті 88 Конституції України повноважень вільно обирати та відкликати відповідних посадових осіб парламенту», — йдеться у листі.

В. Литвин зазначає, що системний аналіз відповідних норм Конституції України та Регламенту в контексті порушених у конституційному поданні питань свідчить про таке.

Згідно зі статтею 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, який здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією,  в порядку, встановленому законом про Регламент Верховної Ради України. «При цьому Основний Закон не містить застережень та об’єктивно не в змозі регулювати спосіб та порядок проведення голосування з питань обрання та відкликання посадових осіб Верховної Ради України, в тому числі її Голови», — зазначається у листі.

Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» є спеціальним нормативно-правовим актом, яким встановлено процедури здійснення Верховною Радою України конституційних повноважень у разі обрання на посаду та відкликання з посади Голови Верховної Ради України (статті 74—77).

«Норми частини п’ятої та шостої статті 75, а також частини четвертої статті 77 Регламенту встановлюють єдині вид і спосіб голосування із зазначених питань, оскільки головна мета таємного голосування бюлетенями означає спосіб захисту дійсного волевиявлення народних депутатів України під час голосування за кандидатуру Голови Верховної Ради України на альтернативній основі, а також у разі його відкликання з посади», — підкреслює В. Литвин.

Обраним Головою Верховної Ради України вважається кандидат на посаду, який отримав за встановленою Регламентом процедурою більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України (частина шоста статті 75 Регламенту). Зазначена норма кореспондується зі статтею 91 Конституції України, згідно з якою Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

«Встановлення таємного голосування для обрання Голови Верховної Ради України, а також розгляд питання про його відкликання, за умови, що бюлетені для таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів України від їх фактичної чисельності, має на меті створити умови максимально вільного волевиявлення народних депутатів України, забезпечити особисте голосування кожного члена парламенту, що повинно відображати об’єктивність і неупередженість їх позицій, а також спрямоване на досягнення конституційно-правового результату. Закріплений у Регламенті спосіб голосування жодним чином не обмежує повноваження парламенту самостійно приймати рішення з таких процедурних питань, і, безперечно, це питання його внутрішньої організації роботи, які не можуть піддаватися конституційному нормоконтролю», — зазначається у листі.

«Посилаючись на Рішення Конституційного Суду від 17 жовтня 2002 року №17-рп/2002, суб’єкт права на конституційне подання стверджує, що в Конституції України відсутня така категорія, як «фактична чисельність народних депутатів України», а рішення повинні прийматися незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участі в голосуванні або не одержали відповідні бюлетені (стор. 4 конституційного подання). Встановлений статтями 75 та 77 Регламенту порядок особистої участі народних депутатів України в голосуванні бюлетенями із зазначеного питання виключає передачу карток іншим народним депутатам, що стало прикрою практикою «голосуванням за іншого» та є прямим порушенням частини третьої статті 84 Конституції України, що, мабуть, цілком влаштовує народних депутатів України, які є авторами конституційного подання», - йдеться у листі.

Проте змінити наявний регламентний порядок голосування шляхом подачі бюлетенів, коли йдеться, зокрема, про обрання Голови Верховної Ради України та відкликання його з посади, має право тільки Верховна Рада України (пункт 15 частини першої статті 85, пункт 21 частини першої статті 92 Конституції України) за правилами законотворення із відповідним підтвердженням за підписом Президента України.

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на те, що перелік питань, що мають регулюватися виключно законами України, має імперативний характер, серед яких, зокрема, організація і порядок діяльності Верховної Ради України (пункт 21 частини першої статті 92 Конституції України). У своєму Рішенні від 1 квітня 2008 року №4-рп/2008 (справа про Регламент Верховної Ради України) Суд наголосив, що саме в такий спосіб Конституція України встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати організацію і порядок діяльності органу законодавчої влади та статус її посадових осіб (абзаци 3, 4 підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

«Отже, намагаючись довести неконституційність встановленого порядку голосування із зазначених питань та проведення у цьому разі відкритого голосування картками, суб’єкт права на конституційне подання сподівається, що Конституційний Суд України вправі визнати внутрішню організацію встановленої процедури таємного голосування такою, що суперечить статтям 6, 19, 91 Конституції, що не призводить до поновлення іншої форми голосування, оскільки Верховна Рада України повинна заповнювати прогалину у своєму Регламенті», — зазначається у листі.

«Суб’єкт права на конституційне подання не врахував, що регулювання внутрішньої організації роботи парламенту перебуває поза межами законодавчо визначеної компетенції органу конституційної юрисдикції, на що неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх правових позиціях (ухвала від 21 березня 2002 року №9-у/2002, ухвала від 27 червня 2000 року №2-уп/2000 тощо). Конституційний Суд України виходить з того, що він «не має права втручатися у політичні та внутрішньоорганізаційні питання діяльності Верховної Ради України, вдосконалювати чинні нормативні акти, заповнювати наявні в них прогалини» (абзац 3 пункту 7 мотивувальної частини ухвали Конституційного Суду України від 27 червня 2000 року №2-уп/2000).

Змінити таку правову позицію, що пропонує група народних депутатів України, означало б втручання в компетенцію Верховної Ради України, яка приймає закони, підтверджену підписом Президента України щодо конституційності повноважень парламенту самостійно вирішувати внутрішньоорганізаційні (регламентні) правовідносини.

Отже, виходячи із вказаних обставин, відсутні підстави для здійснення нормоконтролю щодо окремих положень статей 75 та 77 Регламенту Верховної Ради України, згідно з якими встановлено порядок та процедуру обрання Голови Верховної Ради України та відкликання зазначеної посадової особи, оскільки це питання виключно внутрішньої організації діяльності єдиного органу законодавчої влади», — наголошує В. Литвин.