На прикарпатській Верховинщині — новий туристичний маршрут «Цесаревича Рудольфа».
Працівники відділу рекреації та пропаганди екологічної освіти Національного природного парку «Верховинський» провели обстеження еколого-пізнавальних туристичних маршрутів на території Перкалабського та Прикордонного природоохоронних науково-дослідних відділень. Під час експедиції встановлено інформаційні знаки та завершено маркування стежок кронпринца австрійського. Також упорядковано території навколо кляузи-гаті (кляуза — штучно створена річкова загата для накопичення води, яку спускали в певний час разом зі зрубаними стовбурами дерев. Так колоди з високогір’я рухалися за течією до низинних місцин, де їх гуцули виловлювали за допомогою спеціальних решіток, в’язали у плоти, так звані дараби, і сплавляли далі. — Авт.).
Туристична дорога розпочинається в урочищі Перкалаб. Через 30 хвилин мандрівки вздовж гірської річки натрапляємо на залишки кляузи-гаті (на знімку), побудованої цесаревичем Рудольфом ще 1878 року. Об’єм водосховища тоді становив 180 тис. м3. Збудовані у верхів’ях річок кляузи відігравали важливу роль. Без них сплав лісу був практично неможливим, бо русла часто перетинали скелясті виступи та нагромадження валунів. Отож у верхніх частинах річок Білий і Чорний Черемош були збудовані каскади великих водоймищ із водним запасом, достатнім для підняття рівня під час сплаву дараб на 1-1,5 метра. Власне, цим водяним валом і сплавляли дараби.
Далі за маршрутом — мінеральне сірководневе джерело, розвідане геологами 1968 року. Глибина свердловини 60 метрів. Джерело має надзвичайно цілющі лікувальні властивості, обабіч нього можна влаштувати короткий відпочинок.
Наступна зупинка — полонина «Прелучний», де гуцули випасають маржину. Тут можна не тільки скуштувати молочні продукти, а й побачити, як їх виготовляють.
Свого часу галичани нерідко обабіч ікон вивішували на стінах портрети Шевченка та цісаря.
Фото надане працівниками Національного природного парку «Верховинський».
Довідково
Австро-Угорщина — імперія, очолювана династією Габсбургів, що існувала в Центральній Європі з 1867-го по 1918 рік. Нею правили лише два цісарі (королі-імператори): Франц Йосиф І (1867—1916) і Карл І (1916—1918). Галичина була одним з імперських королівств. Єдиний син і нащадок Франца Йосифа кронпринц Рудольф відвідав Галичину 1887 року. Цесаревич став ініціатором створення монументальної багатотомної етнографічної праці «Австро-Угорська монархія в описах та зображеннях», де є інформація про всі провінції Австро-Угорської імперії, зокрема, й про Королівство Галіції. З-поміж усіх колонізаторів Галичини Австрійська корона і досі вважається найбільш лояльною до місцевих мешканців, принаймні, за часів її правління не притлумлювали все українське. Крім того, влада намагалася підняти рівень аграрної культури на цих територіях, підтримувала розвиток ремесла і торгівлі, впровадила нову систему управління містами. 1848-го на західноукраїнських землях було скасовано панщину і пожвавилось політичне життя. У тому ж році у Львові створено першу українську політичну організацію — Головну руську раду. Її емблемою став герб галицько-волинських князів — золотий лев на блакитному щиті, а жовто-блакитний прапор був затверджений як національний стяг українського народу.
