Убивць херсонського колекціонера, що викрали в нього скарб із золотих та старовинних монетах, знайшли в Росії

 

Мати шукала сина

Материнське серце було неспокійне. Олена Геннадіївна (тут і далі змінено всі імена, крім імен і прізвищ працівників правоохоронних органів) роками безперервно працювала в Італії, доглядаючи людей похилого віку — заощаджувала на всьому, аби прогодувати та вивчити сина, котрий залишився в рідному Херсоні. Віталій завжди з нетерпінням чекав її дзвінків, але останніми днями чомусь не брав трубку мобільного телефону. Раніше такого не було. Відчувши лихо, мати зірвалася з роботи і примчала додому з далекого зарубіжжя, однак у купленій синові квартирі на вулиці Перекопський нікого не застала.

Жінка ще сподівалася, що він у нареченої — студентки Харківського національного університету радіоелектроніки, і з дня на день повернеться. Та тільки незабаром вона зателефонувала сама: з’ясувалося, що Віталій справді планував зустрітися з нею, але чомусь не приїхав, і по мобилці не відповідав. Стривожена наречена херсонця, який зник безвісти, надрукувала листівки з фотографією нареченого й зверненням із проханням допомогти його знайти, зібрала всіх друзів і вирушила розклеювати їх на вулицях.

Випадкова зустріч дала «наводку» вбивцям

Отут один із її добровільних помічників і пригадав: якось знайомий таксист-«бомбила» підвозив його на своїй «Тойоті». И коли легковик проїжджав вулицею Перекопською, пасажир указав будинок і квартиру Віталія, без усякої задньої думки прохопився водієві: «Мовляв, тут живе хлопець, у якого багата колекція імпортних моделей машин. Причому є такі модельки, які по 30—40 євро за штуку коштують!» Водій таксі, якого супроводжував у поїздці друг, несподівано виявив до власника колекції неабиякий інтерес. Він став розпитувати про збирача машинок і навіть зазначив, що непогано б якось разом сходити до нього в гості — подивитися точні копії гоночних болідів.

Нічого не значуща розмова забулася, однак дивне зникнення хорошого знайомого, котрого знали як домосіда, змусило знайомого студентки згадати його й по-новому переосмислити запитання, які ставив йому таксист. Своїми підозрами тямущий городянин поділився з оперативниками карного розшуку, які теж вирішили придивитися до водія таксі та його дружка. І той, і той вели цілком нормальний спосіб життя, їхні родини аж ніяк не бідували, тож підозрювати приятелів у причетності до зникнення колекціонера, на перший погляд, підстав не було. Але коли сищики вивчили їхні біографії ґрунтовніше, то з’ясувалося, що обидва «добропорядні обивателі» були раніше судимі — один за крупну крадіжку, другий — за завдання каліцтва у п’яній бійці.

Судимості за час, що минув, було «погашено», однак правоохоронцям стало зрозуміло, на якому ґрунті зблизилися між собою таксист і його компаньйон. Їхні контакти й пересування стали негласно відстежувати, але ті в якийсь спосіб щось відчули і залишили Херсон.

На який термін і куди вони вирушили, родини підозрюваних дуже ретельно приховували. Однак прослуховування телефонних переговорів дало змогу встановити, що втікачі осіли в Росії. Відправлена туди опергрупа знайшла їх у Тульській області, де українці влаштувалися працювати на автосервіс у селищі Барсуки. Під час затримання в них вилучили фотоапарат, на чиїй карті пам’яті були знімки Віталія і самих підозрюваних. Як з’ясувалося, вони просто обожнювали позувати в масках і приймати агресивні пози — такий був «стиль життя». Одному з тульських комерсантів приїжджі продали на запчастини старий ноутбук, у якому теж були файли з фотографіями раритетів — монет, радянських і німецьких орденів, багнет-ножів, що зникли з квартири колекціонера. Електроніку упізнали — вона була серед багатьох інших предметів (про них пізніше), яких мати й наречена хлопця недорахувалися під час огляду квартири.

Затриманим діватися було нікуди — походження фотоапарата й ноутбука було потрібно якось пояснити. А оскільки за злочин, вчинений у групі, термін дають довший, підкований стосовно знання Кримінального кодексу один зі співучасників взяв провину на себе. І на допиті розказав міліціонерам: «25 червня 2010 року обманом проникнув у квартиру Віталія під виглядом контролера «Херсонгазу», задушив його та виніс із квартири все, що здалося цінним і потрібним. Потім побачив куплені хазяїном квитки на пасажирський поїзд у Харків і назад і зметикував: найближчими днями того ніхто не шукатиме — ті, з ким колекціонер поділився життєвими планами, думатимуть, що він з якихось своїх міркувань просто затримався в чужому місті. Злочинець сказав, що тіло вбитого вивіз у батьківській «Ладі» на околицю й закопав на пустирі поблизу селища Янтарного. Він також показав місце поховання, але впізнати Віталія візуально було вже практично неможливо: для ідентифікації останків довелося проводити генетичну експертизу.

Зникла колекція

Говіркий убивця навіть склав надто вже оригінальну версію: мовляв, домовився із загиблим купити в нього за тисячу гривень дорогий телефон, а той раптом зажадав на півтисячі гривень більше. «Покупець» пояснив, що доплатити не може, і тоді «продавець» нібито запропонував розрахуватися натурою, для чого поманив того до себе, попередньо спустивши труси й бриджі до колін. Ображений гість у пориві обурення накинувся на «спокусника» і розправився з ним, а речі з квартири на Перекопській прихопив просто так, щоб не шкодувати про згаяний час.

Та тільки речі, прихоплені з домівки колекціонера, це був аж ніяк не випадковий набір, коли жадібний і безтолковий грабіжник хапає те, що під руку потрапило. Забрав Віталій не тільки моделі машинок (їх саме не взяли), а й значно серйозніші та вкрай дорогі раритети. Крім ноутбука, фотоапарата, пари мобільних телефонів «Нокіа», п’ятисот євро готівкою, серед украдених цінностей були дев’ять масивних золотих і одинадцять срібних прикрас, ордени Великої Вітчизняної (у тому числі й ті, при виготовленні яких також використовувалося золото й срібло). А головне, разом із нагородами і ювеліркою взято зібрання нумізматичних рідкостей, серед яких були дві викарбувані в древньому Римі срібні монети, датовані п’ятим століттям нашої ери! Ось про те, куди поділося золото й античні монети, балакучий «ненависник гомосексуалістів» так і не повідомив.

Фальшиве алібі перевірки не витримало

Утім, байка про криваву розправу на сексуальному ґрунті так байкою і виявилася. Опитування людей із кола спілкування вбитого дало цілком однозначний результат: ніяких таких нетрадиційних схильностей колекціонер ніколи не проявляв. Та й наявність у нього нареченої також свідчила сама за себе. Натомість міліція змогла цілком переконливо довести, що до розбійного нападу й убивства причетні обидва: алібі, які «конструювали» члени їхніх родин, перевірки не витримали. Та й мотив знайшовся куди як прозаїчніший: таксист розбив куплений у кредит легковик і пішов на злочин, щоб вигідно продати награбоване й розрахуватися з банком, який видав позику.

Речових доказів і показань свідків із надлишком вистачало, щоб вивести підозрюваних на чисту воду. Однак у міру того, як просувалося слідство, екстрадировані з Росії назад у Херсон хлопці дедалі більше нахабніли.

— Я брала участь у процесі й тільки диву давалася, спостерігаючи, з якою нахабністю поводяться підсудні. Один із них винним себе категорично не визнавав і наполягав на помилковому алібі, другий постійно вимагав звільнити його 

з-під арешту на підписку про невиїзд, посилаючись на хворі нирки. Складалося враження, що вочевидь жаліти вони були схильні тільки себе, а зовсім не вбитого, його матір і наречену, — розповіла мені старший помічник прокурора Дніпровського району Херсона Людмила Партика. А от українська Феміда цього разу до милосердя була не схильна. За розбійний напад і умисне вбивство колекціонера суд Дніпровського району Херсона присудив кожному з них дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна. Хоча багатьом учасникам процесу дотепер незрозуміло, чому цілком благополучні, загалом-то, молоді люди наважилися позбавити життя людину, що не заподіяла їм нічого поганого. Не здивовані тільки бувалі сищики — мотиви злочину їм ясні.

— За чверть століття оперативного стажу я таких «субчиків» теж багато бачив. Це страшні люди, у яких один мотив — заздрість, що спалює душу. Такі можуть особливо й не бідувати, але їм усе не дає спокою, що хтось поруч живе краще, має більше, — розмірковує вголос начальник міліції Херсонщини генерал-майор Валерій Литвин. — Така заздрість валить усі моральні перешкоди. Пам’ятаю, в селі Миловому нашої області селянка, яку родина взяла з дитбудинку і виростила, як рідну, найняла кілера й сама допомагала йому вбивати прийомних батьків. Їхні тіла потім скинули в ополонку на Дніпрі. З’ясувалося, гріх на душу жінка взяла просто тому, що любові й турботи їй було замало. Як вона вважала, мати з батьком її «скривдили» — спершу відмовлялися купувати одяг подорожче, який носили самі, потім не купили машину. Цього вистачило, щоб зненавидіти й без жалості вбити найрідніших людей на світі.

Фото з архіву газети «Гривна» (Херсон).

 

Убивці колекціонера обожнювали позувати в агресивних позах.

Ордени, монети і зброя, що пропали із квартири вбитого.