Якщо подивитися на цифри, область постійно нарощує об’єм виробництва. В аграрній галузі вже посіла перше місце серед інших регіонів. Промисловість трохи відстає, проте Хмельниччина у десятці кращих. З такими темпами давно мали би бути не тільки нагодованими, але й одягненими та взутими у все вітчизняне. Але спробуймо зазирнути в будь-який магазин. Скрізь, від ятки на базарній площі до найновіших супермаркетів, на полицях тисячі найменувань різних товарів. Та мало який може похвалитися скромною етикеткою з написом «зроблено у Хмельницькому». Чому ж так?

Зробили багато, а продавати нічого

Пригадується, як під час приїзду до області Прем’єр-міністра, його запросили на одне з підприємств із пошиття одягу. Очікуючи гостя, журналісти мали змогу переглянути імпровізовану виставку готової продукції прямо в цеху. Представлені моделі жіночих суконь справляли дуже приємне враження, тож поцікавилася, скільки коштує таке вбрання. У відповідь від працівників почула: «Та щось близько ста гривень».

Зізнатися чесно, така відповідь дещо спантеличила. За такі гроші навіть майку купити важко, що вже говорити про симпатичну сукню. Тож одразу запитала, де продається продукція. Нова відповідь ще більше ошелешила: «Та у кіосках. На ринку.» Назвали навіть приблизну адресу — так звана «золота алея» — одне з найпрестижніших місць серед торгових рядів. Хіба можна уявити, що досить успішне підприємство, яке шиє модельний одяг, не має іншого місця для продажу, окрім базарної ятки? Утім ситуація ще більше здивувала, коли питання про ціну повторив і сам Прем’єр. От тільки для нього була названа цифра у ...75 гривень. І гість не тільки повірив, але й щиро зрадів, що український виробник шиє такий гарний, а головне — недорогий одяг.

А ви повірили?

Питання не так іронічне, як риторичне. Адже відшукати тих, хто віддавав би перевагу саме українській марці, причому не тільки в одязі, практично неможливо. І не тому, що патріотів у нас мало. А тому, що «марку» цю розшукати непросто. Ось статистичні дані: у першому кварталі обсяги промислового виробництва збільшилися порівняно з відповідним минулорічним періодом на три відсотки, що навіть вище, ніж у цілому в Україні. Це виглядає оптимістично. Але що виготовляли?

Не буду спиратися на власний досвід пошуку місцевих товарів у магазинах, а звернуся за допомогою до тієї ж статистики і процитую: «Вироблено більше свинини свіжої чи охолодженої, продуктів кисломолочних, солоду, суконь та сарафанів жіночих та дівчачих, одягу верхнього трикотажного, деревини, уздовж розпиляної чи розколотої, цементу, резервуарів та цистерн металевих, трансформаторів електричних, газомірів, меблів для сидіння та іншої продукції». Список може видатися дивним, сумбурним і просто еклектичним. Та навіть не у цьому найбільша проблема, а в тому, що він доволі короткий.

 А ще менше заробили

Звичайно, список продукції, що виготовляється на підприємствах області, більший. Але навіть подоляни на пальцях однієї руки перераховують ті бренди, що могли б стати певною візитівкою краю. Про те, щоб вони були добре відомі в інших регіонах, а тим більше — в інших країнах, не йдеться. Проблему навряд чи назвеш регіональною. Та й торкається вона переважної більшості галузей економіки. Виробники визнають: будь-яка продукція легкої, переробної чи важкої промисловості не може конкурувати з імпортною через низку обставин. Нестача оборотних коштів, велике податкове навантаження, старі технології та висока енергомісткість виробництва — усе це витісняє український продукт із ринку. А якщо не продаєш вироблене, то на які прибутки можеш сподіватися?

За чотири місяці промислові підприємства області зазнали збитків на суму 176 мільйонів гривень. Понад половину підприємств галузі працювали нерентабельно і «заробили» збиток на 249 мільйонів гривень. І тільки решті вдалося одержати 73 мільйони гривень прибутку. 

Мало того, найкращий фінансовий результат за перший квартал мали підприємства з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води. Тобто зовсім не ті, що виготовляли товар, який потім можна було б придбати в магазині. Зате найгірший фінансовий результат зафіксовано саме у переробній промисловості — галузі, яка в першу чергу мала би насичувати ринок споживчими товарами.

У супермаркети не пробитися

Подільські харчі залишаються чи не найвагомішим сегментом у загальному валовому продукті, що вперто намагається пробитися на ринок. Найнеобхіднішим область може не просто сповна забезпечити себе, а ще й поділитися з іншими. Скажімо, торік урожай картоплі був удесятеро більшим, ніж могли з’їсти самі. Кількість виробленого цукру теж виявилася вчетверо більшою від норм споживання. Також більше виготовили молочних продуктів та яєць. Чимало їх було продано за межами краю. Дехто з виробників навіть намагався освоїти закордонні ринки. Але при всьому цьому стати хітом продажу в місцевих супермаркетах, невеличких крамничках і базарних ятках їм теж не вдалося.

На перший погляд, може здатися досить дивним той факт, що супермаркети роблять ставку не на місцеві, а на завезені за сотні і тисячі кілометрів товари. До того ж такі, що мало відрізняються від представлених харчовою промисловістю області. Можна навіть припустити, що потужні виробники знають певні логістичні секрети, як сподобатися найбільшим торговельним мережам. Але при цьому є і дуже банальні розрахунки, які діють між тими, хто виробляє і хто продає. Скажімо, тільки за те, що товар буде виставлено на полицях супермаркету, виробнику потрібно заплатити. А потім за продану партію товару супермаркети отримують ще від трьох до десяти відсотків від його вартості.

Погодитися на такі умови може не кожен підприємець. Про невеликі товариства, фермерські господарства навіть говорити не доводиться. Втім, для них і не кожна невелика крамничка доступна, оскільки займатися логістикою та менеджментом у таких господарствах просто нікому.

От і виходить, що десятки і сотні колективів старанно працюють, щоб щось виростити, переробити, виготовити. А ми за звичкою купуємо китайські, турецькі, польські товари, їмо білоруські та італійські продукти, смакуємо іспанськими фруктами...

 

Хмельницький.

Мал. Костянтина КАЗАНЧЕВА.