Проблема водопостачання Луганщини насамперед полягає в унікальності її системи. Подібної в Україні немає. Подивіться на карту Донбасу й зверніть увагу на ту її частину, яку займає Луганська область — доволі маловодний регіон. Головні джерела розташовані на північному заході території, а схід — «сухий». Вода в основному видобувається в заплаві Сіверського Дінця, що становить 80 відсотків усього споживаного обсягу, і 20 відсотків добувається з відкритих джерел — Сіверського Дінця та Ямовського водоймища. Проблему ускладнює ще сам рельєф території. Видобуту воду доводиться транспортувати на відстані до 250 кілометрів, при цьому перепади місцевості в окремих випадках доходять майже до 350 метрів. Причому, зазначимо, не від рівня Балтійської системи моря, а від абсолютного нуля. Насосні станції перекачують воду через магістральні водоводи на відстані 2 259 кілометрів! А тепер уявімо розміри споживання електроенергії, щоб цю воду сім разів перекачати, підняти на потрібну висоту й тільки лише доставити до міст. Там вона вже розподіляється по мережах. Отож перекидка води в цілому займає 52 відсотки витрат компанії «Луганськвода».

Концесія як безальтернативний вихід?

 Кажуть, що таких потужних водоводів і насосних станцій, як у Луганській області, в Україні більше не було. Розвал Союзу спричинив падіння промислового виробництва і, як наслідок, зменшення в кілька разів споживання води. 

Як гласить історія, перша спроба реформувати водопровідно-каналізаційне господарство була в 2003 році. Тоді шляхом об’єднання трьох підприємств — «Лугводпрому», «Облводоканалу» і «Луганськміськводоканалу» — було створено обласне комунальне підприємство «Луганськвода». Воно об’єднало 26 міст, 66 селищ і 81 село, у яких проживало 1,6 мільйона громадян і функціонувало близько 6 тисяч підприємств. У 2004 році Луганська обласна державна адміністрація розробила й затвердила програму реформування водопровідно-каналізаційного господарства регіону, бюджет якої становив близько півмільярда гривень.  Однак кардинальних змін програма не передбачала. Вийшло так, що, наприклад, в 2004 році на реформування системи водопостачання «помаранчевий» уряд не дав області жодної копійки. Державний бюджет навіть не планував таких видатків. Великих фінансових труднощів у той час зазнавала і Луганська обласна рада, тому не могла допомогти своєму комунальному підприємству. Передача «Луганськводи» у концесію тоді розглядалася як безальтернативний вихід із ситуації, що склалася.

12 жовтня 2007 року депутати Луганської обласної ради проголосували за оголошення конкурсу про передачу в концесію цілісного майнового комплексу ОКП «Компанія «Луганськвода». Єдиним серйозним претендентом у конкурсі на право одержати це господарство в концесію стала російська компанія. Ця подія була неординарною не тільки для регіону, а й для України загалом. Варто зазначити, що як до передачі підприємства в концесію російському «Росводоканалу», так і після, і сьогодні не вщухають суперечки про необхідність такого сміливого й досить ризикованого кроку з боку Луганської обласної ради. Але хоч би як там було, а ситуація в «Луганськводі» помалу поліпшується.

Відійшли від графіків

«Що ми вже зробили?» — ставить запитання генеральний директор ТОВ «Луганськвода» Сергій Махуренко й відповідає: «На насосних станціях поміняли горизонтальні насоси, поставили менш ємне устаткування. Загалом за період переходу в концесію, починаючи з 2008 року, споживання електроенергії вдалося скоротити на 25 відсотків. Якщо раніше, скажімо, за добу ми споживали 

1 млн. кВт/годин, то сьогодні 730—750. Показники могли б бути кращі, якби не інтенсивне зростання вартості електроенергії. З 2008 року вона зросла в нашій країні в 150 разів! Виходить так, що всі наші інновації просто з’їдаються ціною електроенергії, яка підвищується щомісяця. Торік, наприклад, вартість електроенергії збільшилася загалом на 25%, і для підприємства це вилилося в досить солідну суму — 38 мільйонів гривень. Більше місяця це робота вхолосту — не платити зарплату, не робити відрахування в соціальні фонди... Тільки й погашаємо вартість тарифу, що зростає. За договором про концесію, зрозуміло, сторони обумовили свої обов’язки. За два роки, що минули, концесіонер уже вніс понад 100 мільйонів гривень і в поточному має внести 82 мільйони. Але за умови, що політика держави в тарифоутворенні відповідатиме можливостям компанії. Що ж стосується самої держави, то в минулому році, наприклад, вона внесла 5 мільйонів гривень, хоча планувала 23 мільйони. Виходить, що ні концесіонер, ні держава своїх договірних зобов’язань не виконують.

Торік обласна влада та «Луганськвода» ініціювали перед урядом питання про компенсацію витрат із перекидання води. Аргументи на користь цього наводяться такі. До 1996 року на території регіону працювало державне підприємства «Укрводпром», що займалося подачею води по магістралях. Коли держава утримувала все водне господарство, витрати, звісно, ніяк не співвідносилися з тарифом. У 1996 році, коли «Укрводпром» із державної власності передали в комунальну, ситуація докорінно змінилася. Вся витратна частина лягла на область, і ставлення до тарифів змінилося.

— Так, сьогодні в нас на воду найвищий тариф, — підтверджує Сергій Махуренко, — однак у цьому немає провини підприємства. Так складаються обставини, умови, про які я говорив вище. З огляду на складну ситуацію, ми вийшли із пропозицією, щоб частину витрат із водопостачання області компенсувалися за рахунок держави. До речі, цього року в бюджеті України передбачено кошти на розв’язання проблем питної води, зокрема, розрахунку з енергетиками в розмірі 100 мільйонів гривень. За великим рахунком, ця сума — не реальна для України. Реальна інша — 1 мільярд гривень. Якщо рахувати за питомою вагою, то нашій області держава визначила свою допомогу в розмірі лише 20 мільйонів гривень, тоді як витрати на електроенергію тільки з перекидання води становлять 146 мільйонів. Але й цих «мізерних» 20 мільйонів поки що немає. Свої пропозиції про збільшення даної суми в держбюджеті України ми направили в Кабмін, але багато чого залежатиме й від позиції народних депутатів. Друга наша проблема — це все-таки тарифна різниця. Якщо проаналізувати тарифи перекидання води тільки за 2012 рік, то борг в 330 млн. грн., напрацьованих підприємством на початок року, в основному з’явився в результаті тарифної різниці, що вилилася в 310 млн. грн. Якщо держава візьме на себе або списання заборгованості перед енергетиками, або інші варіанти, це дозволить нам вийти в розрахунках на 0. З 1 березня вода в нас коштує 5,58 гривні та 3,38 гривні — водовідведення. Якщо держава відшкодує витрати з перекидання води, тариф може бути знижено до 3,5—4 гривень. Закон «Про питну воду» передбачає, що вартість електроенергії у воді, що видобувається і подається, повинна оцінюватися за вартістю електроенергії, що визначається для населення. Якби це працювало, проблем не було б.

Втрачати легко, повертати важко

Нормативні втрати води по підприємству «Луганськвода» сьогодні становлять 52 відсотки. Це більше норми, встановленої наказом міністерства ЖКГ, що визначається показником не більше 30 відсотків. Основні втрати «Луганськводі» дає знос розвідних мереж, що становить від 70 до 100 відсотків. Щоб замінити їх, скажімо, тільки в одному в Антрациті, потрібно 44 мільйони гривень. І це, зазначимо, без каналізації.

Втрати води Сергій Махуренко розділяє так: по розвідних мережах, по магістралях і безпосередньо по житлових будинках. За правилами, свій продукт водники повинні подавати до обрізу будинку, і розрахунок із ними має проводитися за показником загальбудинкового приладу обліку. Далі — це вже справа житлової організації. Але насправді все не так. Водникам доводиться враховувати витрату води за приладами абонентів. А тут саме й закладено корінь зла. По-перше, прилади різної якості точності, а по-друге, народні вмільці навчилися обманювати й воду красти. Розкрадання становлять 10—15 відсотків від загального споживання води. 

Ще одна проблема, яка, до речі сказати, потребує великих витратних ресурсів, — це якість луганської води. Надто вже вона мінералізована. В принципі, в усьому світі вважається, що вода з підземних джерел краща. Але географічне розташування регіону і тут відіграє свою істотну роль. Крейдові шари ґрунту, пропускаючи через себе воду, підвищують її жорсткість. Вода, що видобувається з відкритих джерел, проходить обов’язкову механічну й бактерицидну обробку, однак жорсткість повністю не зникає. На поліпшення якості свого продукту «Луганськвода» направляє щорічно величезні кошти. У місті Петровському, наприклад, побудована фільтрувальна станція, якій немає аналогів навіть на території СНД. Плановано з Єлізаветинського водоймища брати 20 тисяч кубів води, очищати на Петровській насосній станції і подавати на Красний Луч і Антрацит — найпроблемніші території стосовно водопостачання. 

Виручить шахтна вода

Чи можна пити шахтну воду? Фахівці відповідають на це запитання ствердно, а це означає, що частину проблем питної води для окремих своїх територій Луганщина може вирішити за рахунок нових технологій. У Донбасі спостерігається природний парадокс: він страждає від дефіциту питної води й водночас його заливають води шахтні. Екологічні служби області провели дослідження її якості й у принципі встановили її придатність для подальшого очищення. Щоправда, вона не відповідає нормативним вимогам до питної за чотирма показниками, але це поправно.

— Свердловськ втомився страждати від нестачі води, — коментує міський голова Свердловська Олександр Шмальц. — Місто одержує всього 10 тисяч кубічних метрів води, що на 70 тисяч осіб населення вкрай недостатньо. Вода йде за графіком, до того ж є серйозні проблеми з розводженням, а це — додаткові втрати. Вода, що постачається в місто, дуже дорога, оскільки проходить три підйоми. Водночас шахтна вода, що відкачується в цей час із шахти Войкова, зливається в річку, розташовану неподалік. За годину відкачується щонайменше 470 куб. м підземних вод, а під час паводків обсяг відкачування піднімається до 1100 куб. м на годину.

Проект «Будівництво очисних споруд з очищення шахтних вод шахти ім. Войкова в м. Свердловську Луганської області», що його реалізує японська компанія «Марубені Корпорейшн», передбачає очищення дренажних вод колишньої шахти з одержанням питної води в обсязі 11,3 тисячі кубічних метрів/доба для жителів Свердловська. Вона повинна напоїти місто. Виробнича потужність станції очищення — 640 кубічних метрів/год.

Планується здійснити подібний проект і на свердловській шахті ім. М. Горького. Тривають роботи з очищення шахтних вод у Краснодоні. Після їхнього завершення в «Луганськводи» з’являється можливість перенаправляти свою воду на місто Ровеньки, що також має проблеми з питною водою. Сьогодні потрібно побудувати лише 16 кілометрів водоводу невеликого діаметра, і попутно питна вода піде в низку шахтарських селищ, які роками живуть «у суху». В Антрациті за інвестиційним проектом приватної фірми вартістю близько 300 мільйонів гривень розпочалося будівництво заводу з очищення шахтних вод на базі колишньої шахти «Центральна». Переробляючи 10—20 кубометрів води на добу, підприємство постачатиме питну воду в Антрацит, що практично покриє потреби міста. Голова Луганської облдержадміністрації Володимир Пристюк вважає, що реалізація усіх цих проектів дасть змогу розв’язати багаторічну проблему недостачі води в містах і районах на півдні Луганщини. Крім того, вирішиться проблема транспортування води з північних регіонів, де вона добувається, на південь. 

Правду кажучи, луганським водникам не вигідно, щоб вода із кранів текла цілодобово, хоча вони й намагаються скоротити кількість населених пунктів, які одержують воду за графіком. Причина проста: в цьому випадку зросте споживання електроресурсу, і тарифи цього не витримають. Адже вони відшкодовують витрати «Луганськводи» лише на 67 відсотків.

Алла АНТІПОВА, Людмила КОХАНЕЦЬ.