Учасник Великої Вітчизняної війни Федір Іванович Ковальчук із села Вовковиї Демидівського району 80 років був дяком, і ще й досі, на десятому десятку літ, не перестає співати на криласі. Лише два роки — в 1942-1943-му — Федір Іванович не мав змоги підтримувати церковну відправу: тоді гітлерівці, окупувавши Україну, забороняли це робити.
Народився Федір Іванович Ковальчук у 1915 році в селі Товпижин Демидівського району, змалечку виростав сиротою — батько загинув ще в Першу світову війну. До церкви ходив із раннього дитинства, а з п’ятнадцяти років уже співав на криласі.
— Як на мене, то саме віра в Бога й урятувала мене від смерті під час війни, — згадує колишній фронтовик. — Адже вдалося вистояти не в одному важкому бою, але найбільше запам’ятався бій за Каунас. Я, мінометник, стріляв по ворожих позиціях, а мій 18-річний напарник підносив снаряди. Ми довго вели бій. Отямився, прикритий землею, поруч лежав закривавлений напарник із знесеним наполовину черепом. Коли з’явилися санітари, почав просити, щоб допомогли хлопцю, але було пізно. Свого болю від побаченої жахливої картини і не відчув. А з’ясувалося, мені в голову влучив осколок і зробив рану, в яку вміщалося два пальці. Коли цей осколок витягували магнітом у Ризькому госпіталі, здавалося, що з голови витягують усе...
Про воєнні роки у Прибалтиці, крім бойових нагород, довгий час нагадувала скрипка, яку отримав у подарунок від одного дідуся. Ночував у нього і, побачивши інструмент, попросив заграти. Старий прибалт, почувши, як солдат на ній гарно грає, подарував на пам’ять. На тій скрипці по війні Федір Іванович відіграв більш як на 130 весіллях.
Після війни Федір Іванович працював у колгоспі столяром. Перша дружина померла, коли синові було два рочки. Одружився вдруге. Марія Григорівна стала дитині за матір, а згодом народилися ще дві доньки. Дружину поховав дев’ять років тому і тепер живе з дочками. Син, колишній військовий, теж пенсіонер, проживає у Калінінграді. За станом здоров’я часто навідувати рідню не може, тому спілкуються по телефону. А ось колишній фронтовик на здоров’я не скаржиться.
— По лікарнях мені не доводилося ходити, — каже 97-річний ветеран. — До церкви ще ходжу й досі й навіть співаю, але вже не дякую. А дякувати почав з 30 років: спочатку в Товпижині, а потім у Вовковиях. Загалом на криласі я провів аж 80 років. Найбільша мрія — на своє сторіччя із криласу заспівати собі ж «Многії літа...».