У країні вже давно склалася революційна ситуація у медичній сфері: медики не можуть лікувати по-старому, а пацієнти не хочуть отримувати неякісні послуги. Проте із реформою не поспішають, бо для цього бракує політичної волі.
Стаття Конституції про безоплатну медицину не працює. Вводити страхову медицину у країні з таким рівнем бідності, як у нас, вважається недоречним. Тож де-факто медичну допомогу змушені фінансувати самі хворі та їхні родичі. Кажуть: охорона здоров’я погано фінансується, тому, мовляв, і занепадає.
Дехто з експертів вважає, що проблема не стільки у грошах, скільки у поганому менеджменті та невмінні розпоряджатися тим, що є. Цю думку ілюструє аудит Рахункової палати щодо ефективності використання державних коштів, виділених Національній академії медичних наук України на наукову діяльність та надання високоспеціалізованої медичної допомоги хворим.
Виявилося, що наукові розробки академії не знаходять подальшого масового практичного застосування у сфері охорони здоров’я, бо самі науковці недостатньо активно їх «пробивають», а МОЗ не приділяє належної уваги інноваціям. Зокрема, не врегульовано порядок впровадження результатів науково-дослідних робіт НАМНУ в лікувальну практику. Як наслідок, ноу-хау, частина яких не потребує для впровадження значних матеріальних ресурсів, застосовуються лише в окремих медзакладах академії. При цьому підпорядковані їй клініки високоспеціалізованої медичної допомоги забезпечені бюджетними асигнуваннями на придбання медикаментів і харчових продуктів на рівні 37—40 відсотків. Через це понад сто тисяч тяжкохворих змушені лікуватися в них власним коштом.
