Аксіома влади — руку допомоги треба подавати першому

1993 року завод було приватизовано й перетворено в ЗАТ «Одеський автоскладальний завод». Акціонерному товариству було передано в довгострокове безплатне користування всю соціальну структуру орендного підприємства на суму понад п’ять млн. грн. у т. ч. спортивний комплекс, стадіон, незавершене будівництво спального корпусу в санаторії «Україна» м. Одеса, базу відпочинку на Кароліно-Бугазі, магазин «Галантерея», медпункт тощо.

У 2000 р. у зв’язку з фінансовою скрутою на ЗАТ «ОдАЗ» було відкрите провадження у справі про банкрутство.

У квітні 2001 р. державна податкова інспекція в Ленінському районі м. Одеси відкликала свою заяву з господарського суду Одеської області, й провадження у справі про банкрутство було припинено.

Але для одеських суддів, як то кажуть, закон не писаний. У вересні 2001 р. з ініціативи господарського суду Одеської області, за відкликаною заявою ДПІ, у порушення п. 9 ст. 11 Закону, повторно, було відкрито провадження в справі про банкрутство ЗАТ «ОдАЗ», і це незважаючи на те, що з 1999 р. майно ЗАТ «ОдАз» перебувало в податковій заставі ДПІ в Ленінському районі м. Одеси.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.09.2001 р. арбітражного керуючого Т. Климентьєву було призначено розпорядником майна, потім — з 13.05.2002 р. — керуючим санацією ЗАТ «ОдАЗ».

Далі, керуючий санацією Климентьєва Т. А. у процедурі банкрутства ЗАТ «ОдАЗ» за заздалегідь розробленим планом здійснила комплекс заходів, які привели до вилучення цілісного майнового комплексу в ЗАТ «ОдАЗ» і передачі його у власність — так званого інвестора — ТОВ «Автоскладальне виробництво» (далі ТОВ «АП»).

Інвестором ЗАТ «ОдАЗ» було призначено підставну юридичну особу ТОВ «АП» з визначеним статутним капіталом 14 000 грн. (наповнення статутного фонду капіталу становило 4,2 тис. грн.).

Основним засновником ТОВ «АП» є компанія «НОРДСТАР ВЕНЧУРС ЛІМІТЕД», із часткою у статутному фонді 98% компанія зареєстрована на Гібралтарі.

Керуючий санацією підписує з інвестором ТОВ «AП» інвестиційну угоду. Згідно з п. 1.5, 1.6 цієї угоди, інвестор одержує право власності на майно боржника й стає його правонаступником, тобто інвестор одержує безплатно майно акціонерного товариства на суму понад 50 млн. грн. Натомість, згідно з п. 1.2 угоди інвестор зобов’язується інвестувати боржника на суму 14,5 млн. грн. і погасити кредиторську заборгованість у сумі 1,42 млн. грн.

Так званий інвестор і не збирався виконувати інвестиційну угоду, її не було виконано по жодному пункту.

Ну а розроблений план санації пізніше затверджений ухвалою Господарського суду в Одеській області 15.08.2002 року можна назвати тільки планом цілковитого знищення підприємства, що становило гордість вітчизняного автомобілебудування.

Він передбачав не відновлення платоспроможності боржника, як це передбачено законом, а фактичну ліквідацію акціонерного товариства.

У порушення ст. 41 Закону «Про господарські товариства» і п.7.7.3 Статуту ЗАТ «ОдАЗ» план санації передбачав передачу майна боржника на суму понад 50 млн. грн. без згоди власника — на це необхідно було рішення загальних зборів акціонерів, які не проводилися.

Суто одеський винахід, який можна назвати махінацією, полягав в тому, що керуючий санацією склав мирову угоду, яка надала інвестору право власності на майно боржника як на сукупний валовий актив, у тому числі цілісний майновий комплекс став правонаступником боржника. Законом передачу цілісного майнового комплексу боржника інвесторові не передбачено.

Господарський суд Одеської області своєю ухвалою від 25.12.2002 р. затверджує мирову угоду, тим самим автоматично (не виключено, що свідомо й не безплатно) порушує Закон «Про господарські товариства», Статут ЗАТ «ОдАЗ».

А що ж держава? Чому вона мовчала, адже разом із власністю акціонерів знищувалася й належна йому власність.

Прямий матеріальний збиток на суму понад 5 млн. гривень був завданий Фонду держмайна України, так арбітражний керуючий неправомірно передав інвесторові в складі цілісного майнового комплексу ЗАТ «ОдАЗ» державну частину майна (спортивний комплекс, спальний корпус у санаторії «Україна», магазин тощо.), яка не підлягала передаванню за борги акціонерного товариства.

Начальник відділення Фонду держмайна України Козлов звернувся в господарський суд Одеської області та Одеську обласну прокуратуру — розглянути неправомірні дії арбітражного керуючого Т. Климентьєвої з розпорядження державною частиною майна, і зажадав повернути цілісний майновий комплекс на ЗАТ «ОдАЗ».

За результатами перевірки діяльності арбітражного керуючого Т. Климентьєвої Т. А. на посаді розпорядника майна й керуючого санацією в процедурі провадження в справі про банкрутство ЗАТ «ОдАЗ», проведеної Кримським регіональним управлінням з питань банкрутства та оперативно-слідчими заходами прокуратури Одеської області й м. Одеси були встановлені численні порушення чинного законодавства з боку посадових осіб ЗАТ «ОдАЗ».

Однак видані арбітражному керуючому Т. Климентьєвій акт перевірки дотримання арбітражним керуючим ліцензійних умов за №32 від 12.11.2003 р. і розпорядження №25 від 26.11.2003 р. залишилися без відповіді й виконання.

Інвестор, замість виконання взятих на себе зобов’язань, передбачених планом санації й інвестиційною угодою з відновлення платоспроможності боржника та інвестування його в сумі 14,5 млн. грн., приступив до планомірного знищення цілісного майнового комплексу ЗАТ «ОдАЗ»; за 4,5 роки припинили існування 5 з 6 виробничих цехів; на металобрухт порізані практично всі верстати, конвеєрні лінії, металоконструкції й нестандартне устаткування, залізничні рейки, нові очисні споруди; на металобрухт здали чавунну плитку, що покривала підлогу більш як 80 тис. м2  виробничих цехів.

Трудовий колектив ОдаЗА в перші роки «господарювання» нових власників був, скажімо так, деморалізований — ніхто не знав, як протистояти нахабності рейдерів, які знищували завод. Утім, відчуття розгубленості минуло в людей швидко, й тоді вони прийшли до Едуарда Олексійовича Горіна, якого вважали своїм директором, своїм керівником і людиною, якій вони беззастережно вірили. Про ступінь довіри людей Горіну говорить такий факт — на виборах депутатів Верховної Ради першого скликання 18 березня 1990 року в 293-му Ленінському виборчому окрузі міста Одеса за нього проголосувало 68,5% виборців, і він обійшов на виборах вісім претендентів. З 1981 року Горін став директором автоскладального заводу.

Робітники не просили, а зажадали від Горіна врятувати завод і повернути йому добре ім’я. Довгих вісім років Едуард Горін і його команда боролися за порятунок підприємства. Не перелічити судових інстанцій, які розглядали питання визволення Одеського автоскладального заводу від загарбників-рейдерів. Гуль і стусанів на цьому шляху було набито чимало. А неприємностей теж вистачало. Причому з’являлися вони там, де їх і не зовсім чекали.

Приміром, голова правління Е. Горін спрямував звернення голові Одеської обласної ради, в якому просив розглянути ситуацію, що склалася навколо ЗАТ «ОдАЗ», на засіданні профільної постійної комісії.

Це питання було включено до порядку денного засідання постійної комісії обласної ради з транспорту.

Але в день засідання комісії питання про ЗАТ «ОдАЗ» було несподівано знято з порядку денного, не без «допомоги» представника БЮТ в Одеській обласній раді, який має прямий стосунок до процедури банкрутства ЗАТ «ОдАЗ» і не раз БУВАВ на підприємстві в ролі «хазяїна».

Переломним моментом у боротьбі робітників за завод стало засідання міжвідомчої комісії під головуванням тодішнього першого віце-прем’єр-міністра Миколи Азарова з протидії рейдерству. На цій комісії розглядалася ситуація й з Одеським автоскладальним заводом. Керівництво Кабінету Міністрів дійшло висновку, що «вбачаються ознаки протиправного («рейдерського») захоплення майна підприємства, скоєного за допомогою відкриття процедури санації». Микола Азаров дав доручення Фонду держмайна України, Мінекономіки й Генеральній прокуратурі розібратися у тому, що сталося, й вжити відповідних заходів.

Рішенням колегії суддів Вищого господарського суду України під головуванням судді Б. ПОЛЯКОВА 2 грудня 2009 року було винесено ухвалу, відповідно до якої справу про банкрутство ЗАТ «Одеський автоскладальний завод» було припинено.

А в листопаді 2010 року за рішенням суду підприємству повернули майновий комплекс.

Що залишилося після окупації заводу-лідера автоскладальної промисловості України після нестримного грабіжницького господарювання окупантів-рейдерів? Люди, які прибули на рідний завод, побачили будинок заводоуправління й двадцатиметрові ялинки, посаджені на суботнику 1981 року. Все інше було зруйновано — вивезені верстати із числовим програмним управлінням, на метал порізані конвеєрна лінія й всі цехи заводу. Заводські корпуси зяють порожніми очницями вікон, на місці цехів — величенні купи будівельного сміття, там, де був настил із чавунних плит, зяють ями. Сім виробничих цехів загальною площею 32 тисячі квадратних метрів більше не існують. Сума завданого збитку заводу ще уточнюється, але вона вже перевищила 45 мільйонів гривень.

Одеський автоскладальний завод — перший у місті, звільнений від рейдерів. Про інші одеські промислові флагмани — завод фрезерних верстатів імені Кірова, завод «Центроліт», «Одесацемент» і інші можна поки що говорити тільки в минулому часі. В автоскладального заводу є день сьогоднішній.

Зараз відновлюються виробничі приміщення, готуються майданчики  для складання причепів і напівпричепів, триває активний пошук партнерів-контрагентів. Кілька місяців тому «ОдАЗ» підписав угоду про наміри з Мінським автомобільним заводом. Передбачається, що одеське підприємство почне складати із машинокомплектів, що їх постачають з Мінська, окремі зразки автотехніки МАЗа. Таке співробітництво виявиться вигідним Мінську й Одесі та всій державі в цілому.

МАЗ одержує нову складальну площадку в Україні, де його продукція користується попитом. Білорусія готова в рамках угоди про наміри надати одеському заводу всі виробничі ноу-хау, а також безплатно надавати допомогу в організації автоскладального виробництва. Створюється на першому етапі відродження підприємства 300 робочих місць для одеситів. Одним словом, надія на відродження автоскладального заводу із примарної може перетворитися в реальну. КРІМ ТОГО, МАЗ ПЛАНУЄ У разі ОРГАНІЗАЦІЇ НА ОДЕСЬКОМУ АВТОСКЛАДАЛЬНОМУ ЗАВОДІ СКЛАДАННЯ ПРИЧІПНОЇ ТЕХНІКИ, ПЕРЕГЛЯНУТИ ЛІНІЮ ВІДВАНТАЖЕННЯ СВОЄЇ АВТОТЕХНІКИ В КРАЇНИ АФРИКИ та ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ, ЯКІ В ЦЕЙ ЧАС ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ ПОРТ КОНСТАНЦА (РУМУНІЯ), НА ОДЕСЬКИЙ АВТОСКЛАДАЛЬНИЙ ЗАВОД. ЦЕ СТРАТЕГІЧНО та ЕКОНОМІЧНО ВИГІДНО І МІНСЬКУ, Й ОДЕСІ.

На заводі сьогодні раді будь-якій допомозі й приймають її від кожного, хто пропонує. Одесити відгукуються на біду заводчан як на свою власну. Дивно, що тільки в Одеській міській раді немов не помічають, що Одеський автоскладальний завод запекло бореться за відродження виробництва.

Голова правління «ОдАЗ» Едуард Горін каже, що єдиним порятунком для підприємства сьогодні стала здача в оренду деяких уцілілих кабінетів заводоуправління — це становить 170 тисяч гривень на місяць. Багато? Вистачає тільки на те, щоб виплатити зарплату, податки, комунальні платежі.

Найтяжкою гирею стала сплата земельного податку. Територія земельної ділянки, на якій розташовується завод, — більше 17 000 квадратних метрів. Нормативно-грошова оцінка 1 квадратного метра становить 835 гривень 20 копійок. Тобто сума місячного земельного податку становить 130 тисяч гривень.

— Колектив заводу, каже Едуард Горін, — звернувся з листом до міського голови Олексія Костусєва із проханням дати ПІЛЬГИ НА СПЛАТУ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ НА ПЕРІОД РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА ТЕХНІЧНОГО ПЕРЕОЗБРОЄННЯ ЗАВОДУ. Відповіді від керівника міста дотепер немає. А голова постійної комісії міської ради з планування, бюджету та фінансів Юрій Преснов, не вислухавши заводчан, не побувавши на підприємстві, письмово поінформував, що депутати «вважають недоцільним» надати допомогу заводу.

За ситуацією, пов’язаною з відродженням Одеського автоскладального заводу, сьогодні спостерігає вся Одеса. Дії (або бездіяльність) міської влади з надання допомоги підприємству стануть іспитом на її мудрість, реальну, а не показушну турботу про порятунок одного з найбільших підприємств регіону. І ДОПОМОГА ЗАВОДУ ЗІ СПЛАТИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ ПОТРІБНА ВЖЕ СЬОГОДНІ. ЗАВТРА БУЛО ПІЗНО.

Справедливість перемогла? Напевно, так — завод повернуто трудовому колективу, вживають енергійних заходів з відродження підприємства. Але чому — що голосніше скоєний злочин — то тихіше — правоохоронці? Хто відповість і хто буде покараний за те рішення Господарського суду Одеської області, що відкрило навстіж ворота підприємства для рейдерів? Хто відповість (і чи відповість у недалекому майбутньому) за невиконання інвестиційних зобов’язань, за знищення підприємства, що давало прибуток. Вчинене відносно тисяч людей беззаконня має одержати належну правову оцінку? Чи знову переможе правило, що прав той — у кого більше прав?