Телячі гроші

Таких швидких темпів від прийняття постанови до розробки механізму її виконання і виділення коштів важко й пригадати. Мало того, урядовці намагаються так само оперативно відреагувати на всі зауваження, що виникають у селян у зв’язку із запровадженням нового механізму. Чиновники на місцях ловлять їх буквально на льоту, а уряд тут-таки готовий не просто розглядати, а вносити зміни в постанову, щоб зробити її ще ефективнішою. Складається враження: у всієї системи АПК немає важливішого завдання, ніж виплатити мільярд.

У цій ситуації якщо хтось особливо не квапиться, то це... отой господар, у хліві якого залишилось теля. У червні перші дотаційні кошти по 250 гривень отримало лише троє (!) чоловік на всю область. Однак не будемо хапатися за цю цифру. Вона ще не характеризує ставлення людей до грошової допомоги. Просто від прийняття постанови до оформлення перших документів пройшло дуже мало часу — от і банально не встигли. В липні картина повинна кардинально змінитись. Не просто всі охочі мають отримати кошти, а область зобов’язана виконати завдання у реєстрації чотирьох тисяч телят. Тож тепер усім сільрадам наказано терміново приступити до пошуків, а районним сільгоспуправлінням усіляко сприяти цій роботі.

Судячи з набраних темпів, складається враження, що тільки-но кожен господар отримає дотації, проблеми із нарощуванням дійного стада одразу й будуть розв’язані. А в тому, що вони є, причому чималі, можна не сумніватись, хоча офіційна аграрна статистика намагається подати картину так, начебто галузь йде вперед: тут тобі й вагомий приріст худоби, і збільшення надоїв, і навіть зростання стада. Та ще п’ять років тому кількість великої рогатої худоби в області становила 326 тисяч голів, а на початок нинішнього — лише 263 тисячі. Щоправда, до нинішнього червня число вдалось збільшити до 295 тисяч. Та все одно неважко помітити, що падіння йде на десятки тисяч голів. А при цьому порівнюємо далеко не з найуспішнішим роком у галузі, бо й тоді фіксувалось помітне зменшення поголів’я.

Що ж до кількості корів, то тут взагалі не помітно тенденцій до кращого. Зараз в області їх утримується близько 150 тисяч, і це більше як на 32 тисячі менше, ніж п’ять років тому.

Не було практично жодного уряду, котрий не намагався би не те що пришвидшити темпи розвитку саме цієї галузі, а хоча б зупинити падіння. Яких тільки дотацій не було — і на голову, і на кілограм м’яса, і на літр молока...

Одна з останніх новацій — торішні дотації на кілограм живої ваги при закупівлі телят у населення. Правда, державну допомогу по сім гривень за кілограм отримували не ті, в чиєму господарстві народилось теля, а ті великотоварні ферми, що взяли його на відгодівлю. Важко сказати, чи саме завдяки цій бюджетній підтримці, але торік в області в такий спосіб було закуплено 1,2 тисячі голів молодняка.

Чому виникли сумніви, що спрацювала саме грошова підтримка? Тому що протягом нинішнього півріччя так було закуплено вже 3,2 тисячі телят, а от дотаційних грошей при цьому не було зовсім. Тож цілком логічно припустити, що як і раніше, так і тепер працювала не так державна програма, як інтереси бізнесу, котрий відчув, що йому вигідно займатись виробництвом молока. Чого зовсім не скажеш про індивідуальних власників корів. Їхнє молоко коштує у два, а інколи навіть і в три рази дешевше від того, що виробляється на великих фермах. У такому разі чи зможе дотація у 750 гривень за теля зацікавити родину збільшувати свою домашню ферму?

Із пані Галиною із села Гвардійське Хмельницького району, просто за молочним прилавком на одному з міських ринків пробуємо провести невеликий підрахунок. У перші місяці життя теля випиває близько шести літрів молока в день. Навіть за мінімальною ціною у дві гривні за літр, яку платять заготівельники, це обійдеться у 360 гривень на місяць. До трьохмісячного віку, а саме відтоді виплачується дотація, сума перевищить тисячу гривень. «Нам пощастило, ми живемо недалеко від обласного центру, тож можемо привозити молоко на базар, — продовжує жінка. — А там середня ціна тримається в межах п’яти гривень за літр. То яка вигода споювати його теляткові?»

До того ж місячне теля з охотою куплять заготівельники м’яса, і це принесе господарям одразу півтори тисячі гривень прибутку практично без усяких турбот. А спробуйте відшукати вигоду в тому, щоб протримати його ж протягом року, витратити молоко, корми, ще й напрацюватись, щоб отримати три рази по 250 гривень? Заробіток і справді видається сумнівним.

Утім, будьмо об’єктивними: функція дотації зовсім не в додатковому заробітку, а в стимуляції до нарощування молочного стада. Але на таку приманку, як телячі гроші, селяни поки що не клюють. І зовсім не тому, що кошти не потрібні. А тому, що шукають вигідніший для себе шлях.

Кожна дотація має насамперед стимулювати розвиток. Чи зможуть зробити це останні новації в галузі тваринництва? Спробуймо повернутись до аналізу проблеми в Хмельницькому районі. Ситуація із молочним стадом тут одна з найкращих в області. І це не дивно: господарі мають змогу здавати молоко не тільки заготівельникам, а й продавати продукцію на міських ринках. А це доволі непоганий виторг не тільки за молоко, а ще й за сир та сметану. В результаті населення району утримує близько шести тисяч корів. Коли ж у зв’язку з останніми дотаційними подіями всі служби почали шукати та обліковувати телят віком до одинадцяти місяців, з’ясувалося, що таких набирається менше сотні. Фахівці не ймуть віри: не може бути такої розбіжності в цифрах.

Можливо, похибка і справді існує, адже на відміну від корів, котрі в переважній більшості зареєстровані й паспортизовані, новонароджених телят майже ніхто не реєструє. Тому точної статистики, скільки їх народжується і залишається у домашніх господарствах, практично немає.

Припускають, що від 150 тисяч корів цього року в області приплід становив близько 14 тисяч. Хоча навіть не так спеціальні зоотехнічні знання, як здоровий глузд підказує, що кількість телят мала би бути значно більшою. Але доводиться погоджуватись із тим, що офіційно називається. Так от, третя частина від цього числа вже закуплена великими фермами. Тож лишився справжній мізер. Якщо лишився. 

Тепер хоч яку дотацію дай, навіть збільш її у десятки разів, кількість телят не зросте. З дуже простої причини: сезон їх народження давно минув. Тепер доведеться чекати до наступної весни. Але хто сказав, що і тоді збережуться дотації? А головне — чи виробиться у селянина мотивація до утримання худоби, адже сьогодні більше двох третин дійного стада в області утримується саме в приватних господарствах.

Намагання уряду акцентувати увагу саме на цьому сегменті викликають захоплення. Уже через місяць після того, як була прийнята постанова, не просто зібрані зауваження до неї з боку практиків, але обіцяно, що буквально на днях вони будуть усунені. Скажімо, удосконалюється система обліку й контролю для тих власників худоби, що живуть у містах і які не мають відповідних господарських книг, де фіксується наявність телят. Активно обговорюється і той момент, щоб продовжити дотування з 11 до 15 місяців. Максимально спрощеними мають бути і процедури в банках, через які кошти перераховуються на відповідні картки...

Така увага до всіх, навіть найдрібніших деталей надзвичайно позитивна. Але за всім цим, наче, губиться щось головне — для чого господарю тримати теля? Чи захоче він розмістити в своєму хліві ще одну корову?

Переважна більшість погоджується з тим, що проблема зовсім не в тому, аби виростити корову. А в тому, що далі з нею робити, вірніше — як бути з молоком. Телячі гроші не перекривають ті втрати, що їх зазнають селяни через низькі закупівельні ціни на сировину. Корів і позбуваються саме через те, що цей бізнес стає дедалі менш популярним на селі. До того ж треба бути відвертим: якість домашнього молока вже давно не може зрівнятись із тією, яку отримують на сучасних високотехнологічних фермах. Очевидно, що майбутнє молочного тваринництва — якраз за такими підприємствами, а зовсім не за сільськими хлівами. То, може, й бюджетні гроші варто було б направляти зовсім в інше русло?

 

Хмельницька область.