Від золотого руна залишився жмутик

— Ще чверть століття тому поголів’я овець на Херсонщині перевищувало мільйон. Нині день за днем «добиваємо» жалюгідні залишки минулого багатства: по степах Таврії бродить якихось 22 тисячі дивом вцілілих овечок, а в трьох племінних господарствах їх залишилося менше шести тисяч. Навіть за оптимальних умов, для «вирівнювання» кількості поголів’я потрібно чотири-п’ять років, але режиму максимального сприяння атагасам південного степу ніхто не збирається забезпечувати: підтримка вівчарства на рівні конкретних суб’єктів господарювання у регіоні обмежується деклараціями. Втім, у сусідніх областях ситуація якщо й краща, то зовсім не набагато, — наголошує ініціатор скликання конференції — завідувачка кафедри генетики Херсонського державного аграрного університету, професор Тетяна Нежлукченко. — Учасники форуму дійшли висновку, що для збереження галузі як такої є два шляхи: або створювати ринок збуту для вовни завдяки відродженню підприємств, що спеціалізуються на її переробці та виготовленні натуральних тканин замість імпортування дешевого китайського чи турецького одягу, або ж виділяти бюджетні дотації з розрахунку щонайменше триста гривень на звичайну вівцю щороку та п’ятсот на племінну.

У Росії, де вівчарство після розпаду Союзу також опинилося під загрозою, нині галузь підтримують і на федеральному, і на територіальному рівні. До того ж тут практикують грамотний підхід, дотуючи конкретні проекти окремо для вирощування елітних порід овець, окремо — для створення кормової бази і відгодівлі молодняку. Причому гроші дають не «взагалі», а під конкретні виробничі зобов’язання із фіксованими термінами виконання, згадували учасники міжнародної конференції.

Отже, науковці своє слово сказали, і тепер питання тільки в одному — чи почують його ті, до кого вони зверталися. Адже покладатися на місцеву владу не варто: вона себе в цьому плані давно дискредитувала. Скажімо, в Херсонській області стан справ у вівчарстві та схильність чиновників допомагати галузі можна «проілюструвати» лише двома прикладами. Колись відомий на весь Союз племрадгосп «Червоний чабан» у Каланчацькому районі, а нині акціонерне товариство, протягом десяти останніх років влада та недобросовісні ділки всіляко намагаються знищити. То через суд відбирають «золотоносну» землю випасів на чорноморському узбережжі (про те, як господарству заледве вдалося захистити свої права, «Голос України» згадував минулого року), то ставлять під сумнів право користуватися системою зрошення, то просто порушують кримінальні справи, керуючись висмоктаними з пальця підставами, і закривають їх тільки після виснажливої судової тяганини. З 25 тисяч овець унікальної породи асканійських мериносів у «Червоному чабані» залишилося трохи більше чотирьох тисяч, із сумом каже керівник господарства Віктор Дзяткевич.

Поставили хрест у регіоні і на планах реконструювати під переробку шерсті Херсонський бавовняний комбінат, для якого возити бавовну аж з Середньої Азії стало збитково. Замість того, щоб шукати інвестиції для закупівлі нового обладнання, частину комбінату (його фабрику з виготовлення тонких тканин для сорочок та жіночої білизни) продали під торговельно-розважальний комплекс, а гроші пустили на погашення боргів у зарплаті текстильників — себто їх просто «проїли». І все це відбувалося за активної підтримки голови Херсонської ОДА Миколи Костяка: під час презентації він особисто привітав створення «центру купи-продай» на руїнах виробничого підприємства, яке ще не так давно давало роботу майже п’яти тисячам сімей херсонців.

 

Херсонська область.