У Верховинському районі, що на Прикарпатті, залишилося дві з половиною тисячі овець. Про це під час гуцульського свята «Полонинське літо-2012», яке щорічно о цій порі відбувається у селі Верхній Ясенів, повідомив начальник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Олег Величко. «Тепер вівчарство для гуцулів не є провідною галуззю, — визнав він. — Помінялися уклад, попит, пропозиція. Раніше вівці використовувалися для виробництва молока, м’яса, вовни. А тепер промислової переробки немає, тож вівчарство можна розвивати лише як супутню галузь». Хто має налагодити ту промислову переробку, яка б надала сенсу цій галузі, невідомо. Вихід знайшли в іншому. За словами посадовця, зараз гуцули переорієнтовуються на розвиток молочного скотарства та створення сімейних ферм. І таких у районі вже є 40.
Чому вівчарство стає невигідною галуззю, газди дають різні пояснення. Однією з головних причин називають труднощі зі збутом полонинської продукції. Зокрема, нарікають, що справжня гуцульська бриндзя не може пробитися на полиці супермаркетів. І, очевидно, мають рацію. Ми спеціально пройшлися магазинами Івано-Франківська і знайшли в них лише упаковки з назвою «Болгарська бринза», виробником якої значиться місто... Донецьк. Ото й справді дожилися! Прикарпатців годують донецькою бринзою, тоді як місцева екологічно чиста продукція є хіба що на тутешніх ринках.
Гуцули кажуть, що знаходяться охочі забирати овечі сири та бринзу і везти їх на продаж в обласний центр чи інші міста, якби вони віддавали її за копійки. У посередників свої аргументи: мовляв, порахуйте, скільки бензину ми витрачаємо, як нищимо свій транспорт, аби з гірської місцевості, де не дороги, а справжній екстрим, добратися до вас та доставити продукцію в центральні магазини. Та ми на дорогу тратимо більше, ніж коштує вся ваша продукція! І в цьому теж є своя правда.
Хто в таких умовах буде працювати? Хто хоче гарувати на полонині, коли ніякої віддачі з тієї праці нема?
Вівчарство потребує підтримки держави. Це визнають на всіх рівнях. Але з допомогою не поспішають. Може статися, що вона надійде, коли вже й рятувати не буде що, а вівця стане екзотичною твариною, яку показуватимуть у зоопарках. Кажуть, справу могла б порятувати потужна реклама цієї екологічно чистої продукції. Хтось має гуцулів навчити того ремесла або ж взяти цю роботу на себе. «Якби показати, що в нас є екологічно чиста бринза, на неї буде значний попит», — переконаний голова ОДА Михайло Вишиванюк. Але, визнає він, «цим треба займатися».
А нині самі вівчарі, схоже, ради собі дати не можуть. Вони вміють доглядати вівцю та не вміють розбагатіти на полонинській продукції. Тож наразі гуцульську бриндзю можна скуштувати хіба що на щорічному гуцульському святі «Полонинське літо». В надії вторгувати якусь копійку сюди з’їжджається багато газдів. Та активних торгів і тут нема. За словами продавців, десь більше половини продукції залишилося і цього разу нерозпроданою. Можливо, тому що дорого. Бо не скажеш, що на святі можна купити бриндзю чи сир дешевше, ніж на місцевому базарі. Ціни на тому ж рівні, а то й вище. А гості теж рахують гроші.
Одне може потішити серце вівчарів: на свою адресу на святі вони почули від влади багато добрих слів, подяк та привітань. Можливо, ці слова грітимуть їхні серця під час літувань на полонинах. Та навряд чи самих словесних заохочень достатньо, щоби порятувати галузь. Старі вівчарі вимирають, а молодь не надто хоче впрягатися в цю справу.
 
Івано-Франківська область.