Експерти Державної інспекції з цін в Одеській області заявили, що тарифи на тепло Одеської ТЕЦ — найвищі в країні. Вони економічно не обґрунтовані, відсутнє їх регулювання. Різниця в тарифах, які оплачують жителі центральної частини міста, що користуються послугами ТЕЦ, а також інших районів, становить 40 відсотків. За бажання можна пояснити ці цінові ножиці. Але одеситів, власне кажучи, не цікавлять розрахунки й аргументи енергетиків. Вони хочуть платити реальну, а не придуману вартість послуг.

Сьогодні ситуація з одеською ТЕЦ, побудованою в далекому 1950 році, уже стала загальнодержавною проблемою. 18 мегаватів електроенергії, що її виробляє одеська теплоелектроцентраль, — це маленька крапелька в енергетичному морі. І це за того, що 9 із 18 мегаватів ТЕЦ витрачає на власні потреби. Сьогодні Одесі як повітря потрібна електростанція, котра виробляє як мінімум 200—300 мегаватів. Див не буває, і з неба вона, звісно, не звалиться.

Опори енергомосту, що живлять Одесу електроенергією, — це Молдавська ГРЕС і Південно-Українська атомна електростанція. І тільки маленька частина електроенергії надходить від ТЭЦ.

Одеса, що динамічно розвивається, вже, образно кажучи, задихається від нестачі електроенергії. По суті, через її нестачу гальмується, а то й зовсім не починається багато інвестиційних проектів.

Відкрите акціонерне товариство «Одеська ТЕЦ» на сто відсотків є державною власністю й організаційно входить у структури Міністерства палива та енергетики. За 62 роки в держави не знайшлося ані часу, ані грошей для капітального ремонту ТЕЦ, для заміни устаткування, котре на сьогоднішній день зношено на 95 відсотків. Результат такої енергетичної політики, або відсутність її як такої, більш ніж жалюгідна — одеська теплоелектроцентраль перетворилася на технологічну бомбу, що може вибухнути в будь-яку секунду. Підривач уже запущено і почався відлік часу до вибуху. Коли він відбудеться? Фахівці, з якими я розмовляв, кажуть, що час «Ч» може настати через рік, два, а може бути, що трагедія станеться й найближчим часом.

Я не згущую фарби, не нагнітаю ситуацію. Ще 6 квітня 2006 року державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду України заборонив доступ співробітників Одеської ТЕЦ до головного корпусу підприємства через аварійний стан її об’єктів. Перевірка показала, що окремі об’єкти одеської ТЕЦ небезпечні для міста. Держпромнагляд поставив за обов’язок керівництву ТЕЦ підготувати основне технологічне устаткування до виведення з технологічного режиму і пломбування й провести комплексну державну експертизу технічного стану споруд та об’єктів ТЕЦ, а також надати рекомендації із приводу можливостей і строків їхньої подальшої експлуатації.

Городяни не знають, чи було виконано той припис Держпромнагляду, й тому можна припустити, що воно не виконувалося зовсім і центру Одеси як і колись загрожує техногенна катастрофа. Скажу, що стан металевих конструкцій підприємства на момент перевірки був такий, що вони могли завалитися в будь-яку хвилину.

А ось ще одна цифра. Щогодини через моторошний стан інженерних мереж в «чорну діру», тобто під землю, йде 230 тонн гарячої води. Така величина підживлення, яке змушена робити ТЕЦ. На добу п’ять із половиною тисяч тонн гарячої води розмиває фундаменти будинків, вулиці міста, затоплює підвали, йде в катакомби.

Сьогодні на ТЕЦ працює лише один розподільний трансформатор, тобто енергопостачання центральної частини Одеси практично висить не в переносному, а в буквальному значенні слова на волосині. А якщо й вона порветься, не дай Боже, але фахівці не виключають і такий варіант, то розподільний трансформатор просто вибухне?

Електромережі в центрі Одеси через постійно зростаюче навантаження колосально перевантажені. Звідси — відключення планові й непланові. Звідси — перепади напруги, все те, що заважає нормальній життєдіяльності.

Щороку в міської влади починає боліти й довго ще болить голова із приводу того, як забезпечити теплом центральну частину міста. У ТЕЦ не вистачає грошей на ремонт котлів, на ремонт розподільних трансформаторів, на заміну устаткування. А державу, власника ТЕЦ, не хвилює, чи буде тепло в будинках одеситів.

Чи є вихід із замкнутого електричного кола? Звісно, є. І не один.

По-перше, є варіант про передачу ТЕЦ у комунальну власність. Тоді на абсолютно законних підставах міська влада може проводити ремонт підприємства, замінювати устаткування, нарощувати потужності. Листи з такими пропозиціями надходять до Кабінету Міністрів із завидною регулярністю, і з не менш завидною регулярністю в Одесу приходять відписки, мовляв, можливості такої немає, а ТЕЦ нам і самим потрібна.

По-друге, існує проект про будівництво на території вугільного складу-пустки ТЕЦ парогазової електростанції. Цей варіант для Одеси кращий, тому що не потребує величезних фінансових вкладень. Свого часу одеський міський голова, голова обласної державної адміністрації та «Одесаобленерго» підписали меморандум про співробітництво. Тобто всі сторони висловили бажання і прагнення сприяти будівництву парогазової електростанції.

Я бачив ескізний проект її будівництва. В інженерних тонкощах розібратися було важко, але фахівці роз’яснили мені, що після її будівництва проблему енерго- і теплопостачання центру Одеси буде знято з порядку денного щонайменше років на 50.

До речі, коли дослідники спробували провести роботи на території колишнього вугільного складу ТЕЦ, їх туди просто не пустили. Чому не пустили? Адже не нафту й золото планували вони шукати.

Зима ще, як мовиться, за горами. Про майбутні холоди й думати не хочеться. Але вони прийдуть. Прийдуть, як завжди зненацька. І немов школярі, що не вивчили уроків, знову поллються виправдання від тих, хто має забезпечувати нам нормальне життя — адже ми їх найняли на роботу.

 

Одеса.