Рада національних товариств України надіслала Президентові України Відкритого листа за підписами 40 керівників національних організацій. У листі, зокрема, сказано:
«Шановний Вікторе Федоровичу!
25 червня виповниться 20 років з часу прийняття Закону «Про національні меншини України».
Ювілей Закону — подвійний: 20 років, як його прийнято, і 20 років, як він не виконується. Це змушує нас привернути Вашу особисту увагу до проблем національних меншин, що складають 22 відсотки населення України. Оскільки не впевнені, що текст дійде до Вас, як це бувало не раз, змушені наше звернення зробити у вигляді Відкритого листа.
Проблеми, що виникли в 2010—2012 роках:
— ліквідована Рада представників національних меншин при Президенті України, що призвело до ліквідації аналогічних структур в обласних та міських держадміністраціях;
— на розвиток культури національних меншин Міністерству культури України другий рік поспіль виділено 800 тисяч гривень, тобто менше 8 копійок на рік на кожного представника національних меншин, яких у країні понад 11 мільйонів;
— шість національних газет (болгарська, вірменська, єврейська, кримськотатарська, польська, румунська), що існують 20 років, фінансуються лише на зарплату працівників;
— при ліквідації Держкомітету у справах національностей та релігій і передачі його функцій Міністерству культури України бюджети цих організацій не об’єднали, що було б логічно, а залишили лише фінансування Міністерства культури за минулий (2011-й) рік, що значно зменшило фінансування національних меншин навіть порівняно з минулими роками;
— ліквідовано видавництво літератури національних меншин «Етнос», внаслідок чого національні меншини позбулись можливості видавати літературу своїми мовами.
Проблеми, що не вирішуються з 1990 року:
— з дня прийняття Закону «Про національні меншини України» (25 червня 1992 року №2494-ХІІ), не кажучи вже про позбавлення нас прав висувати своїх кандидатів у депутати (ст. 14), всі 20 років не виконується ст. 16: «В державному бюджеті України передбачені спеціальні асигнування для розвитку національних меншин». Це призвело до того, що такі ж асигнування відсутні в міських та облдержадміністраціях. І що таке спеціальні асигнування?
— з дня прийняття Конституції України жодного разу не виконувався параграф 3 ст. 119: «Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: ...в місцях компактного проживання корінних народів та національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку». Досі не розроблено юридичного тлумачення понять «компактне проживання» і «корінні народи».
Більшість із вищезазначеного можна трактувати як прямий утиск прав національних меншин, що є прямим порушенням Конституції України (ст. 22), що забороняє звуження прав, які вже існують.
Від імені національних товариств — президент Ради національних товариств України, голова Єврейської ради України І.М. ЛЕВІТАС».
Лист підписали представники національних товариств: ассирійського, білоруського, болгарського, бурятського, вірменського, грецького, грузинського, казахського, караїмського, кримчацького, курдського, литовського, молдовського, німецького, осетинського, польського, ромського, російського, татарського, угорського, узбецького, фіно-пермська група, чеського, чеченського, чуваського, а також представники Африканської ради в Україні, Інтернаціонального союзу.
***
Ми звернулися до Іллі Левітаса з проханням прокоментувати цей документ. Зокрема, нас цікавило, чи не є він непрямою підтримкою відомого законопроекту про засади державної мовної політики, де багато посилань на турботу про захист «меншинних мов», а, по суті, йдеться про преференції лише російській мові. Ілля Михайлович відповів:
— Ні, згаданий законопроект з’явився нещодавно, а всі викладені в нашому листі проблеми існують уже багато літ. Щодо мене, то я вважаю: оскільки за Конституцією державна мова у нас українська — так і має бути. Я українець єврейського походження — от як американець японського походження чи будь-якого, а він все одно американець. Хоча я народився не в Києві, а в Ташкенті, вчився в узбецькій і татарській школах, потім сам викладав у школі російську літературу. Але з вами я розмовляю по-українськи, і офіційні документи нашої Ради національних товариств пишуться винятково українською мовою. Коли ти кажеш, що не можеш вивчити українську, я запитую: а ти в школі не вчився? І хіба українську мову не викладали навіть у російських школах України ще за радянського часу? У тебе оцінка стоїть в атестаті? То чому ж ти робиш із себе дурня? Зрештою, є Конституція — то сядьте коло неї разом і порозумійтеся між собою.
На жаль, у нас мовне питання перебуває в ірраціональній площині, так, як ото сходиться вулиця проти вулиці. Й при цьому Хартія меншинних мов насправді мало кого цікавить. Та й із трактуванням Хартії у нас вийшло так, що там немає тих мов, які насправді треба захищати, які зникають. Чому не створити Кадастру мов в Україні? Пишуть у Хартії: грецька мова. Але ж немає в нас такої мови: є румейська та урумська, тобто старогрецька і новогрецька. Яку ж грецьку мову в нас захищатиме Хартія — ту, якою розмовляють в Афінах? Або ідиш — наша єврейська мова, якою колись тут усі розмовляли, і школи єврейські були, література була — немає! Цього літа минає 60 років відтоді, як Сталін розстріляв останніх єврейських письменників, що писали на ідиш. І це проблема, бо нині в єврейських школах України вивчають не нашу рідну мову ідиш, а іврит. Я не проти івриту, але це державна мова Ізраїлю. Звісно, не захворіють, коли вивчатимуть обидві єврейські мови, але в Україні традиційно мова євреїв — це ідиш, і вона незахищена, а іврит, за всієї моєї поваги, захищати не треба, бо в Ізраїлі на ньому розмовляють сім мільйонів.
— У Відкритому листі є промовиста цифра: на розвиток культури національних меншин із держбюджету виділяється 8 копійок на рік на одну душу. Можливо, держава взяла на себе непосильні зобов’язання, а грошей немає?
— А чому вони непосильні? Ну що гроші? Якщо приїде співачка з Колумбії, проспіває 40 хвилин, то 600 тисяч євро знаходяться. Можу ще навести приклади, на що гроші є. Ми, оці національні меншини, працюємо в українських установах і платимо податки в український бюджет — це наша Батьківщина, і тут раптом грошей немає? Маленький приклад: Єврейська рада України свого часу підняла тему Праведників України. Раніше були Праведники народів світу, це звання присвоював Ізраїль ще 1958 року. А ми підняли саме тему Праведників України та Бабиного Яру. І тепер Україна — єдина в світі держава, яка має «власних» Праведників, де їх нагородили державними орденами за врятування євреїв. Піднімаємо ми таким чином честь українців і самої держави Україна? А тим часом за оце приміщення я маю платити 2,5 тисячі доларів на місяць (радянська влада нам його давала за карбованець на рік). У мене борг уже 600 тисяч, і за законом мене повинні виселити. А тут Фонд пам’яті Бабиного Яру, Асоціація праведників, єдина в Європі. Куди вони подінуться, коли нас виселять? А от ще: у світі є 9 музеїв Бабиного Яру, а в Києві — немає! В Нагасакі такий музей є. Японці до нас приїхали, хотіли наш музей бачити, і я їм голову морочив, говорив, що він на ремонті. Соромно було правду казати. Проблеми Бабиного Яру ми визначили окремим листом на ім’я Президента України Віктора Януковича.
Зрештою, наші проблеми викладено у Відкритому листі. Є питання, які може вирішити тільки Президент. Якщо йому про це не доповідають, значить, його підставляють.
Підготував Віталій ЖЕЖЕРА.
