Саме з ним ми залишаємося наодинці, коли вболіваємо вдома. Майстерний коментатор — це очі, вуха та швидкий розум глядачів. Від нього великою мірою залежить, як багатомільйонна аудиторія сприйме матч. У вас є такі амбіції? «Голос України» розпитав у експерта про тонкощі професії.
Цього разу знавця знайшли серед своїх: оглядач «Голосу України» Віктор Браницький, окрім того, що є спортивним журналістом, близько 20 років коментує футбольні, хокейні, баскетбольні й тенісні матчі. Робив репортажі для Першого Національного, Інтера, ІCTV, радіо «Маяк» тощо. Досі називає себе аматором.
Слони, на яких тримається спортивний коментар. Загальна культура людини. Освіченість, чудове знання української мови. Російська, англійська та інші — допоміжні, щоб здобувати інформацію. Всі коментарі мають робитися державною мовою. Років 10 тому в Україні був страшний дефіцит коментаторів. Зараз у ефірах з’явилися хлопчики, які знають мову, та не до кінця. Роблять багато помилок, допускають сленг і суржик. Третій «слон» — знання предмета. Треба концентруватися на одному виді спорту.
Як треба говорити. М’яким тоном, враховуючи побажання глядачів. Погано, якщо коментатор верещить, наче кабан, якого колють. Емоції доречні, коли грають наші команди чи національна збірна. Але навіщо кричати на «чужому» матчі? Також уникайте кальки з російської. Часто кажуть «віддав пас» замість «зробив передачу», або в баскетболі — «грає на підборах» замість «на підбиранні» (підбори — це російською каблуки). Виникає багато смішних нюансів. Також недобре, коли ефіри ведуть люди з дефектами мовлення.
Коментатор має вчитися, а не повзати в Інтернеті й переповідати глядачам плітки: що робить дружина чи мама футболіста, та ще й не нашого, яка його персональна статистика тощо. Треба дати коротку вичерпну інформацію про людину. А взагалі-то — коментувати те, що відбувається на полі. Не повзати за м’ячем: «Петренко віддав Іваненку». А думати: чому Іваненко так зробив? Може, краще було по-іншому?.. У паузах можна наводити і статистику, якщо вона цікава. Чи якісь дотепи, жарти. Найбільше я поважаю коментаторів, які самі були спортсменами, — Володимира Маслаченка (на жаль, його вже немає серед живих), Володимира Перетуріна, Геннадія Орлова та інших. Вони мали чудовий акторсько-дикторський вишкіл і знали предмет. Зараз коментатори нерідко зупиняються у своєму розвитку. Хтось, як-то російський Василь Уткін, дозволяє собі хамство в ефірі, жлобізм, мало не матюки. Це просто дикість. Школи й курси не допоможуть. Треба, щоб кожен роботодавець, кожен канал цим переймався. І організовував щось на кшталт внутрішніх курсів, де готуватимуть цих людей.
Як тренуватися — практичні поради. Починайте вдома перед телевізором. Записуйте свій коментар на диктофон. Не бійтеся мікрофона й камери, будьте розкуті — це десь 80 відсотків успіху. Читайте багато книжок, зокрема класики, щоб знати мову. Також читайте перекладну літературу. Ходіть до театрів. Якщо живете в селі, де з цим важко, дивіться вистави в Інтернеті. Займайтеся самоосвітою. Аналізуйте репортажі самостійно, дайте послухати свої записи друзям. Зустріньтеся з журналістами, які зможуть оцінити. Беріть участь у кастингах. Якщо маєте можливість, проходьте навчання у спортивних ЗМІ.
Про досвід. Зараз до ефіру пускають і без досвіду. Є прихований талант, який виявляється за рік-два, а деякі можуть одразу нормально вести. Для того щоб набути фаху, треба щонайменше рік проходити вишкіл.
У коментаторстві — не тільки хлопці. Я знаю багатьох жінок, які роблять чудові репортажі з тенісних, баскетбольних та інших змагань. Переконаний, що настане час, коли жінки працюватимуть і для чоловічих видів спорту — футболу та хокею. Людина сама має вирішувати, чи віддавати душу справі. Кожне заперечення, що жінка може брати участь у якійсь діяльності, — це дискримінація.
Труднощі. Професія дуже стресова, з багатьма неочікуваними ситуаціями. Якось мій товариш працював на матчі між київським «Динамо» і лондонським «Арсеналом». Це Олексій Семененко, нині — віце-президент «Динамо». Свого часу він був одним із найграмотніших коментаторів. У тому матчі вів «Арсенал», забивши один гол. Динамівці відповіли на останніх секундах зустрічі. У коментатора вирубився монітор на останній хвилині. Він не бачив, що відбувалося на полі, й оголосив: «На жаль, наша команда програла з рахунком 0:1». На цьому ефір закінчився. Олексій ледь не втратив роботу, хоч його вини в тому не було.
Якщо хочете бути коментатором, готуйтеся до постійних стресів. Ще — до зверхності роботодавців, агресії уболівальників, різноманітного хамства. Праця напружена й нервова. Наче мінним полем ідеш. Ліворуч-праворуч і — прокол. Я вважаю, що коментувати матчі мають двоє. Раптом у одного зникне голос чи горло заболить? Та й переживання постійні: як ти відпрацював, що скажуть тощо. Коментатор — людина, котра залежить від багатьох. Але якщо ти любиш свою справу, то не звертаєш уваги ні на що, ставишся до всього по-філософському і прислухаєшся до конструктивної критики. Головне — прагнути до мети і займатися самоосвітою. Лінивим тут нема чого робити.
Спілкувалася Аніта ГРАБСЬКА.
