Схоже, гостям Євро Україна вгодила: всі опитані нами іноземці надихнулися Києвом, захопилися місцевими людьми та виказали мінімум критики. «Голос України» погомонів і зі столичними волонтерками. Ті розповіли про труднощі роботи, дисципліну та спілкування з фанами.
Дарина, 21 рік, КНУ імені Тараса Шевченка:
— Мені хотілося представити країну з кращого боку й зробити свій маленький внесок у те, як українців сприймають представники інших національностей. Тим паче, не факт, що подія такого рівня повториться. Спілкувалася з поляками, шведами, іспанцями, італійцями. Уперше говорила іспанською з носіями мови. Грала в міні-футбол із австралійцем. Якось позичила англомовному іноземцю 2 гривні: в того не було дрібних купюр. Шведи з-поміж усіх здалися найбільш стриманими. Труднощі в роботі виникають, коли керівництво чекає глибшого розуміння справи, наприклад — транспортного забезпечення. Тому інформація, яку ми отримали на стартовому інструктажі, була не досить повною.
Вікторія, 19 років, КНТЕУ:
— Я стала волонтером, бо це — цікавий новий досвід і знайомства з іноземцями. До роботи ніяк не готувалася. З нами провели кілька тренінгів, обіцяли курси іноземної мови, однак їх не було. Майже щодня спілкуюся зі шведами, ще були французи, німці, англійці, росіяни. Шведи — дуже веселі, привітні, найрозкутіші. Англійці суворіші. Нині шведи потрохи їдуть з Києва, тож навіть не всі волонтери виходять на зміну.
Галина, 35 років, вчителька англійської мови у школі:
— Я пішла у волонтери тільки для того, щоб мати мовну практику. На вчительську зарплату за кордон не поїдеш. Спілкувалася зі шведами, британцями, французами, італійцями. Поводяться нормально, трохи збуджено. Наші приколісти підходять і звертаються німецькою чи англійською. Щодо труднощів — дуже важко стояти 6 годин поспіль, добре, що працівники метро дали стільчик. Ще нам несподівано змінили графік: друга зміна працювала з 15-ї до 20-ї, а тепер — до 22-ї години. Ми теж люди, маємо сім’ї, так не можна. За зміну маю перерви — 30 хв. та годину, але з метро не виходжу, бо мені не подобається уніформа. Видали більшу, ніж замовляла, тож ходжу на роботу в своїх джинсах.
Аліна, 21 рік, КНУ імені Тараса Шевченка:
— Я стала волонтером, щоб бути не лише учасником великого футбольного свята, а й організатором дійства. Особливої підготовки це не потребувало, відбувся спеціальний тренінг, де чітко пояснили, що маємо робити і як. Відбирали нас ретельно: приблизно півроку, за анкетами та співбесідами. Зараз я нарахувала вже країн 20, із яких зустрічала делегації. Труднощів не відчуваю, завдяки злагодженій роботі із координаторами все йде за планом.
Ірина, 18 років, НПУ імені М. П. Драгоманова:
— Я — англійський філолог, тож працюю, щоб мати мовну практику. Для роботи повторювала лексику, читала книжки й інструкції для волонтерів — готувалася з весни. Підходять шведи, англійці, французи. Зі шведами найлегше, вони привітні. Якщо ми щось не розуміємо, одразу пояснюють по-іншому. Найважче — стояти на спеці 5 годин поспіль, а загалом мені подобається.
Європейці недарма зацінили гостинність і привітність українців. Наша молодь підхопила ідею волонтерства. Нагадаємо: за даними УЄФА, на 5 500 місць — стільки людей загалом було потрібно — надійшла рекордна кількість заявок: 23 965. У середньому за вакансію волонтера УЄФА змагалися 4 претенденти. У Києві конкурс був 6,5 особи на місце.
Розпитувала Аніта ГРАБСЬКА.
