Маневицький район унікальний за багатьма показниками. Він найлісистіший на Волині: майже дві третини площі вкрито борами та дібровами. Знаний і тим, що на два його торфобрикетні заводи припадає 60 відсотків загальнодержавного виробництва торфобрикетів. Не випадково, перебуваючи минулої суботи в Маневицькому районі, державне підприємство «Волиньторф» відвідав Перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк.

Найбільше сьогодні турбує трудовий колектив те, що літня пора — несприятлива для реалізації брикетів, тож склади затоварюються готовою продукцією і заводи доводиться зупиняти. Останніми роками на державному підприємстві «Волиньторф» знайшли вихід із ситуації: влітку працюють здебільшого на експорт. Український торф охоче купують у Польщі, Угорщині, Словаччині, Німеччині... Позаминулого року чимало його відвантажили у Швецію. З’ясовується, що, попри значну відстань, шведам вигідніше спалювати наш торф, ніж природний газ. Та виникають проблеми із залізничними вагонами: у травні із 75 замовлених надійшло лише 30, а за дві декади червня тільки 15 із 65. Як наслідок — замість 3,5 тисячі першого літнього місяця спромоглися відвантажити на експорт ледве 700 тонн палива. Тож підривається високе реноме наших торфовиків перед зарубіжними партнерами. Саме про це розповіли робітники високому київському гостю, зустрічаючи його біля прохідної підприємства.

— Ситуація з вагонами у країні справді напружена, — зазначив 

А. Мартинюк. — Рухомий склад поновлюється повільно. Однак за можливості допоможу вам вирішити це питання. Напишіть листа, і я передам його генеральному директору «Укрзалізниці».

Ще одна проблема, яка не розв’язується роками, — це виділення нових площ під видобуток торфу. Здавалося б, що на Волині, де зосереджена четверта частина загальнодержавних запасів цього виду палива, не повинно виникати таких питань. Однак уже кілька років «Волиньторф» безуспішно намагається здобути нові сировинні поля.

— Маємо 160 гектарів готових під видобуток площ, а потрібно щонайменше 340, — каже директор ДП «Волиньторф» Іван Киричик. — Якщо ситуація не зміниться, то через два-три роки заводи зупиняться. Поки що вони щороку виробляють понад 100 тисяч тонн торфобрикетів. Зауважу, що дві тонни нашого палива еквівалентні тисячі кубометрів природного газу. Тонна брикетів коштує 450 гривень, а тисяча кубів газу для установ — 4720 гривень. Тобто виходить п’ятикратна економія. Чималі запаси торфу є на території нашого району. Зовсім поруч із «Сойне», у Володимирецькому районі Рівненської області, теж є родовище площею 600 гектарів.

Почуте не новина для Адама Мартинюка. Він вже намагався допомогти розв’язати цей гордіїв вузол, але поки що безрезультатно.

— Ви претендуєте на землі, які належать до лісів, а вони захищені Лісовим кодексом. Для відведення таких земель потрібно як мінімум урядове рішення, а поки що є дозвіл лише на рівні облдержадміністрації. Але обіцяю, що підприємство працюватиме ще багато років і ви матимете де докласти свої сили і вміння, — сказав на прощання Перший заступник Голови Верховної Ради.

 

Волинська область.

На знімку: зустріч із колективом торфобрикетного заводу «Сойне».

Фото автора.