Розраховуючи на «либонь», люди самі провокують зсуви

— Розвиток будь-якої території немислимий без екологічно обґрунтованих програм, де основними є ідеї збереження середовища, гармонізації відносин людини із природою. Особливо актуально це для Криму, історично орієнтованого на рекреацію, туризм, екологічно чисте сільськогосподарське виробництво, — каже Валерій Миколайович. — На жаль, через незнання, або розраховуючи на традиційне «либонь обійдеться», люди самі провокують сповзання величезних мас гірських порід, частіше під час будівництва (і не тільки житлового), на небезпечних схилах. А хаотична забудова внаслідок цього обов’язково відгукнеться...

До сказаного Валерієм Саломатіним — кілька фактів (лише стосовно Південобережжя). Це постійний зсувний процес на одній із ділянок траси Сімферополь—Ялта, на спуску до Алушти з Ангарського перевалу. Це знищення реліктів, порушення режиму поверхневого водного стоку й техногенні зсуви на дорогах у Ласпинському амфітеатрі; небезпечні рухи карасанівського зсуву і, як наслідок, зсув ділянки магістрального газопроводу Алушта—Ялта. Це небезпечні геологічні ситуації на водоймищах «Могабі-2», Верхньому Нікітському, в Ай-Данілі, біля села Кипарисне, у селищі Оползневе (Хирська водойма)...

Про споживче ставлення до природи, особливо останнім часом, свідчать мала й велика курортно-комерційна забудова парків і скверів у приморських містах — з неминучим знищенням сотень часом унікальних дерев і чагарників; чудовий ландшафт гори Демерджі, що гине внаслідок діяльності декількох кінно-туристичних фірм; багатоповерхові бетонні споруди біля самісінької морської хвилі в районі мису Плака, де починалося все багато років тому під пристойним приводом створення елінгів — гаражів для човнів...

Продовжувати можна безкінечно. На жаль. Чого не скажеш про роботи з поновлення природних ресурсів — земельних, лісових, водних. Програм за минулі роки розроблено багато. Комплексних, цільових, республіканських, регіональних, міських із забезпечення екологічної безпеки й попередження негативного впливу на навколишнє середовище, з підвищення відповідальності чиновників, від яких залежить прийняття того чи того рішення. Користі мало.

Потрібно, щоб так званий «третій сектор» від імені громадських організацій міг впливати на владу, на державу під час розробки й ухвалення рішень, що стосуються навколишнього середовища, збереження природних ресурсів, адже це майбутнє Криму, наших дітей та онуків, — вважають екологи. Є таке поняття, як рекреаційна ємність — той обсяг навантажень на середовище, котрий дає змогу їй самовідновлюватися. Треба все робити розумно. Те, що відбувається, приміром, на Ай-Петрі, може призвести вже в найближчому майбутньому до втрати чудового ландшафту. І знадобиться років п’ятдесят, щоб відновити за допомогою людини те, що людина й погубила...

Буквально на очах гине й дивовижна гірська «країна» Демерджі. Дедалі активніше цей унікальний природний куточок витоптують кінські копита тутешніх кінно-туристських фірм. Звісно, екзотичний вид відпочинку додатково залучає сюди курортників, а отже, дає можливість і заробляти людям, і поповнювати місцевий бюджет. Але треба й міру знати. Інакше настане момент, коли поїздками навіть на кентаврах (існуй вони в природі) сюди туриста не заманиш. Поки ще не пізно, вважають фахівці, слід провести моніторинг із метою визначення стану тутешнього ландшафту, навколишнього середовища, щоб прорахувати оптимальне навантаження на нього — яку кількість туристів можна тут обслуговувати, скільки кінних маршрутів повинно бути — і видати рекомендації місцевій владі.

Відомо, що на одній із ділянок під час спуску з Ангарського перевалу вже багато десятиліть повзе схил. Скільки бетону перевели на його зміцнення, будівництво потужних підпірних стін — нічого не допомагає. У чому причина?

А причина, як зазначає Валерій Саломатін, у тому, що під час будівництва гірської траси Сімферополь—Ялта було зрізано й відсипано на прилеглі схили 16,5 мільйона кубометрів гірських порід. Значну частину виконали за допомогою найбільш варварських методів і прийомів впливу на геологічне середовище... Хоча могли б повчитися в попередників. Наприклад, під час будівництва південнобережного шосе, в 1824—1840 роках не було внесено істотних змін у ландшафти і це не сприяло утворенню жодного техногенного зсуву! Що стосується ангарської ділянки, то в цьому місці століттями протікав струмок. І замість того, щоб зробити гарний дренаж, побудувати міст, тут просто поклали трубу, засипали її, спорудили вище траси «стінку в ґрунті» із буронабивних паль для запобігання розвитку зсуву із дренажем ґрунтових вод. Звісно, за дренажем ніхто не доглядав...

— Адже тут вбухали неміряно заліза, бетону — 37 метрів глибина, три ростверки з потужною арматурою. А з природою так не можна поводитися. Адже струмочок продовжує бігти. І глинисті породи — аргілітові — розмиваються, стають структурно нестійкими, перетворюються на текучу масу, забивають потихеньку міжскважинний простір. Виходить стіна в ґрунті, на зразок тих, що будують гідромеліоратори для отримання запасу води. Ми вели тут геодезичні спостереження за допомогою приладів, виявили потужну аномалію... «Про що шепоче струмочок?» — промовляв колись Обручев. Про свободу. Треба елементарно давати можливість відбуватися тому, що передбачила природа, — каже Валерій Саломатін.

Начебто все просто, але як змусити чиновників, від яких залежать такі рішення, дослухатися до фахівців? Учені та екологи вважають, що будь-який проект у Криму, котрий є геодинамічним, активним регіоном (особливо в курортних зонах), має вирішуватися, виходячи насамперед з розумних природоохоронних принципів. Нещадно використовувати й експлуатувати природний ресурс не тільки збитково, це — аморально. А за великим рахунком — злочинно.