За останнім матчем нашої збірної у рамках Євро-2012 у столичній фан-зоні спостерігала рекордна кількість уболівальників — до 150 тисяч осіб. І це — попри неймовірну спеку: о десятій вечора тамтешні термометри показували 29—30 градусів тепла. Та ще гарячіше ставало, коли футбольний м’яч наближався до воріт. Байдуже — якої зі збірних. Фан-зона зривалась оплесками та радісними «давай-давай», або ж гнівним «фу-у-у».

Уже за годину до початку матчу народ почав масово штурмувати фан-зону. Ті, хто сюди прийшов не вперше, біля входу не затримувались. А от «піонери» у цій справі — гаяли по кількадесят хвилин. Спочатку, намагаючись домовитись із охоронцями, аби ті дозволили пронести на територію фан-зони напої, переважно — пиво. Після невдачі — ще кілька хвилин йшло на те, аби осушити свої пляшки залпом. Ну не пропадати ж добру...

Тим часом, на території самої фан-зони до яток із хмільним напоєм вишиковувались довжелезні черги. Далі на уболівальників чекав шлях «крізь терни — до екранів». Тим, хто страждає на клаустрофобію, на це б і дивитися було страшно. Суцільним потоком люди йшли до моніторів. Більшість із уболівальників намагалися протиснутися до найбільшого. Чим ближче було до нього — тим більше територія фан-зони нагадувала банку зі шпротами. Напої доводилося тримати над головами, бо місця попереду просто не було. Та як не дивно, скандалів, бо хтось когось зачепив — помітно не було. Усім було не до того. На екрані, тим часом, уже починалася трансляція матчу.

Синхронно уболівальники, переважна більшість із яких була цього разу українцями, співали гімн, скандували «Слава Україні!» та коментували усі дії наших футболістів. «Пасуй! Так! Віддавай! Куди ти б’єш?» — приблизно так розмовляв із екраном кожен другий у фан-зоні.

Забитий у наші ворота гол став холодним душем для вболівальників. Тут же звідусюди почали лунати підказки для Олега Блохіна. Мовляв, «Шеву випускати треба». Та ще більше сколихнулась фан-зона після того, як Марко Девіч поцілив м’ячем у ворота супротивника. Здавалося, земля здригнулася: тисячі присутніх почали стрибати, кричати та плескати в долоні. А після того, як з’ясувалося, що гол нам не зарахували, українці проявили усе багатство та розкіш усіх відомих їм мов.

Аби в той момент боковий та головний арбітри матчу опинилися у фан-зоні, дізналися б про себе чимало нового. Як тільки їх не називали!

Після фінального свистка, попри те, що рахунок був не на нашу користь, фан-зона скандувала «Молодці!». Українці, засмучені результатом, але горді за свою збірну, прямували до виходів: «Наші — все одно молодці, а от суддя — ...», «В нічию, можна сказати, зіграли».

Атмосфера у фан-зоні, попри те, що було тісно, людно і спекотно, неймовірна. Настрій зіпсували хіба що програш і величезна кількість сміття. Та уже наступного дня на Хрещатику було заплановано генеральне прибирання. Увесь бруд зник, залишилися тільки позитивні враження від гри.

Між тим, не минулося і без інцидентів. Так, один незадоволений результатом гри уболівальник у фан-зоні підпалив димову шашку. Інший — приблизно о пів на другу ночі повідомив про замінування НСК «Олімпійський». Від цих хуліганських випадків ніхто не постраждав. Щоправда, того дня до медиків уболівальники, у тому числі й іноземні, таки зверталися. Переважно причиною звернень до лікарів були сильне алкогольне сп’яніння та легкі травми. 

Фото Олександра КЛИМЕНКА.