Основний Закон України ніколи не був згустком правових догм, його принципи і цінності мають насамперед практичний орієнтир для поєднання і узгодженості в конституційних і законодавчих нормах інтересів громадянина, держави і суспільства. Конституція не може існувати абстрактно, її позитивний смисл полягає в тому, що вона сприяє досягненню у правових відносинах реальних умов для задоволення життєвих потреб та інтересів людини, а державу ставить у залежність від влади народу.

Орієнтація на головні акценти

Конституція є критерієм консенсусу для вітчизняної правової політики, законодавця і ключових правозастосовувачів. На шляху до такого консенсусу завжди корисно почути думку «фундаментальних» суб’єктів влади і права, представників конституційної (інших галузей) юриспруденції, активної частини громадян. Інакше всі намагання законодавця, уряду, глави держави провести будь-які реформи не досягнуть найважливішої мети — консенсусу з суспільством. Марно в інший спосіб знайти у суспільства (його політичних сил) підтримку — через парламент внести зміни до Основного Закону і отримати їх легітимність. Ідея внесення конституційних змін співзвучна досягненню в тексті Конституції смислового значення суспільного договору.

Наблизившись до моменту розробки Концепції внесення змін до Конституції України важливо досягти порозуміння членів Конституційної Асамблеї (як дорадчого органу) в тому, як зберегти фундаментальну основу Конституції (домінанти народовладдя, природних прав особи, інтересів держави і суспільства, демократичний режим, цілісний правовий порядок тощо). Знадобиться багато знань і мудрості, щоб насамперед уникнути конфлікту між природним і позитивним правом, не вдаватися до юридичних абстракцій, що дозволить конструктивно визначати сучасні конституційні можливості вирішувати майбутні проблеми суспільного розвитку. Не слід сприймати такі міркування як академічні настанови. Адже важливість і серйозність справи вимагає від кожного учасника конституційного осмислення майбутніх змін звернути увагу на те, що Президенту України, Верховній Раді України необхідно надати досконалий юридичний продукт конституційної модернізації. І коли настав час визначити обсяг змін, конче потрібно обґрунтувати, чим вони викликані, а тому важливо доктринально довести під час розробки Концепції — яка існує для них мотивація. Варто відзначити, що існуючий ризик зайнятися створенням «нового права» в нормах Конституції позбавлено самої основи, оскільки чинна Конституція відображає в основному реалії суспільних відносин і політична складова має знаходитися осторонь. Слід також зважити на те, що нікому не вдалося пристосувати конституціоналізм до потреб влади, а тому наукові позиції мають велику цінність, якщо вони ґрунтуються на аналізі практики. Концепцію не можна побудувати без конструювання єдиного плану і визначення мети діяльності колективу її розробників. Отже, 

як ніколи для сучасної конституційної модернізації прийнятний постулат: «Обережність і мудрість — головний акцент модернізації». 

Доречним буде згадати блискучу думку Цицерона, яка зберігає свою вагу для орієнтації в сучасних умовах, коли відбуваються «круговороти змін, перебіг подій в державі»... «Якщо знати їх — справа мудрого, а передбачати їх загрозу, знаходячись біля керма влади, справа... великого громадянина».

Бачити шляхи і повороти

Конституційна юриспруденція насамперед цінувала правову визначеність понять і термінів, їх філолого-юридичну чіткість, а пізнання використовувалось для виготовлення конституційних антиномій, які пов’язані з внутрішніми протиріччями Основного Закону, труднощами адекватної інтерпретації. Логіка юридичних міркувань не завжди допомагає і тому будь-який спір відносно поняття «конституційна модернізація» можливий лише у разі, коли сторони знаходяться в одній системі конституційного праворозуміння, бачать орієнтири і мету досягають згодою щодо принципових базових суджень про смислову спрямованість конституційних норм. Ще раніше вчені дійшли висновку, що поширюючи логіку власних міркувань на конституційне право, можна констатувати, що його смислове значення далеко не завжди відповідає інтерпретації, яка доступна зовнішнім спостереженням. В цьому сенсі велика дилема визначити сприйняття Конституції як «реальності в собі», або «реальності для нас». У цьому розумінні конституційні положення підлягають системному аналізу, виявленню мотивації причин, які б стали поясненням, аргументацією тому, що слід вважати проблемою, яка викликає необхідність внесення змін до Основного Закону, як подолати прогалину і до чого поява проблеми може призвести, або вже викликає вираження конфлікту в суспільних відносинах. Хіба не може з’явитися небезпека у випадках, коли підходять до аналізу конституційних норм тільки з позицій політичної доцільності, забуваючи про деонтологічну концепцію права? Чому раптом ми нагадали про неї? Достатньо навести показовий приклад, коли у змінах, внесених до Конституції України у 2004 році, було запроваджено інститут коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України і які наслідки від цього отримав парламентаризм.

Торкаючись тексту Основного Закону, важливо розглядати правову норму як феномен, особливо, коли йдеться про перший і другий його розділи, а тому саме для них повинна бути особлива мотивація (доказовість) того, що не влаштовує в нормативних формулах Конституції суспільство, державу, а не інтерпретатора, якому довірено провести юснатуралістичний (з позицій природного права) і позитивістський аналіз у контексті підготовки концепції змін. Коли деякі академічні автори, намагаючись по-новому розкрити, наприклад, категорію «джерело конституційного права», пропонують розуміти під ним «дух Конституції України, історичні пам’ятки українського конституціоналізму та протоконституціоналізму»... нам залишається дивуватися, для кого призначена така «дивовижна абстракція», куди подівся юридичний реалізм. Але у таких підходах виникає принципове запитання для тих, хто має працювати над текстом Основного Закону: шукаючи можливість (необхідність) внесення змін до нього, чи слід зводити поняття Конституції до тексту Основного Закону і чи потрібно відкривати можливість авторитетному тлумаченню або раціональній інтерпретації з позицій здорового глузду в його сучасному розумінні? Принцип правової держави і зв’язаність влади правом звертає нашу увагу на дилему, яку слід глибоко осмислити: що необхідно зробити (інституціонально, у конституційному тексті), щоб уникнути «розм’якшення» конституційної держави, а захопившись філософськими категоріями, не опинитися у державі, яка застигла у своєму розвитку і відірвана від реальності. Отже, варто зважити на мотивацію розробки регуляторів соціальної еволюції, а для цього важливо виявити «конституційні відхилення», як основний параметр оцінки «непрацюючих» конституційних положень. За ступенем достовірності мотивація конституційних змін має знайти власні шляхи, використовувати надійні інструменти конституційного проектування, спираючись на наукові і правові доктрини. Адже у Конституції не існує нічого неправового і навіть принципи мають конституційний механізм їх забезпечення. Тому конституційне право завжди онтологічно складне явище і, як стверджують вчені, — воно тотальна сукупність усього «юридичного».

Скликання Конституційної Асамблеї означає старт реалізації політичної волі у запровадженні конституційної модернізації. Тому 

важливим кроком стане виявлення специфічних закономірностей при оцінках реальної конституційно-правової дійсності, що забезпечить викладення певної юридичної доктрини стосовно конституційних понять та категорій. 

Тільки так стане можливим виявлення специфічної логіки конституційних змін як специфічного предмета. Саме він спонукає до пізнавально-мотиваційної діяльності, яка базується на переході від конкретного до абстрактного, оскільки норми Основного Закону за рівнем їх наукової систематизації та осягнення перебувають у залежності від практичних потреб суспільства. В цьому відношенні не можна абстрагуватися від зарубіжного досвіду конституціоналізації суспільних відносин, розрізняючи рівень і форму правозакріплення.

Таким чином, ми маємо можливість визначити і побудувати систему мотивацій конституційної модернізації. До них, на наш погляд, слід віднести послідовно формуючі Концепцію змістовні позиції за принципом виявлення умов цілісного уявлення про Конституцію України 1996 року.

Змістовна послідовність підходів до аналізу Основного Закону

Перша позиція механізму формування Концепції внесення змін до Конституції (конституційної модернізації) полягає в тому, щоб виявити її мотивацію на основі принципів, які охоплюють змістовні аспекти (доказовість) змін.

В її основу покладено соціально-економічні, політичні, правові організаційні та інші засади, які випливають із наших уявлень про її зміст, характер конституційних норм. Це дасть можливість сформувати теоретичні уявлення про сфери конституційного регулювання. Поки що наука не відповіла на багато запитань щодо обсягу конституційного нормування суспільних відносин. Йдеться про загальносоціальні аспекти конституційної модернізації.

Друга позиція стосується виявлення мотивації «недоторканних» положень конституційного тексту, визнання повноти і досконалості смислової характеристики норм Конституції, які не підлягають перегляду, переоцінці, оскільки мають завершений зміст регулятивного характеру. Це дозволить позбавитись «конституційної ревізії» фундаментальних цінностей суспільного масштабу, вивести нормативні регулятори на рівень міжнародних стандартів історичного походження, універсального значення в еволюційному розвитку держави і суспільства.

Третя позиція має відображати мотивацію оцінки Конституції як ідеологічного і політичного документа, рівень суспільної прийнятності (легітимності) і довіри до реального впливу Основного Закону на конституціоналізм. У цей формат аналізу і відповідно мотивації входить передусім Преамбула Конституції, зміст статті 15 Конституції про засади багатоманітності, інтегративна формула статті 11 щодо сприяння з боку держави консолідації та розвиткові української нації забезпечення самобутності корінних народів і національних меншин тощо.

Четверта позиція спрямовує увагу на існуюче діалектичне протиріччя між завданнями охорони Конституції України і потребами подальшого конституційного розвитку України, що відображає гостру проблему демократичних засад і реального народовладдя, визначення політичної самовизначеності Українського народу та інших складових сучасної конституційно-правової доктрини.

П’ята позиція має принципове значення як мотивація зв’язаності Конституції України універсальним характером декларативних норм відносно суверенності народу, принципу розподілу державної влади, відокремлення гарантованого державного місцевого самоврядування тощо. Чи не стоїть Основний Закон на заваді економічним і політичним реформам, чи не опинився народ без реальної влади при відсутності конституційних гарантій державності і соборності України, а також багато інших запитань обумовлюють мотивацію конституційної модернізації в політико-правових аспектах.

Шоста позиція передбачає мотивацію щодо внесення змін до Конституції з врахуванням необхідності чіткого уявлення про понятійний та системно-структурний апарат конституційних норм, оскільки правоутворення пов’язано з юридичною технологією (наукою герменевтики).

Отже, мотивація відображає формування об’єктивних передумов внесення не тільки змін, а й доповнень до чинної Конституції і відображає сукупність підходів до конституційних перетворень як самостійної стадії. Мотивація належить до об’єктивних категорій конституційної модернізації, оскільки розкриває причини суспільної необхідності у розробці Концепції змін до Основного Закону України. Мотивація підтверджує чи відхиляє наявність несприятливих тенденцій для суспільного розвитку, для зміцнення держави, що виводить на рівень суспільно-політичної потреби початок процесу конституційних змін. Мотивація, як важлива його стадія, дозволяє усвідомити суспільству причини несприятливих тенденцій, а також виникнення соціальної потреби в їх подоланні. 

Отже, неможливо обійтися без мотивації, яка має невичерпний ресурс і здатна показати залежність негативних соціальних тенденцій від досконалості впливу Конституції на найбільш суттєві суспільні відносини.

Теоретична конструкція мотивацій Концепції конституційної модернізації повинна бути наповнена аргументами, доказовими обґрунтуваннями і відображати проблемні сторони життя держави і суспільства. Ця умова повинна реалізуватися не у загальній, а у конкретній моделі, назвемо її Зведеною Доповіддю Конституційної Асамблеї, пройти робочу експертизу конституціоналістів і у такому разі, на наш погляд, буде застосовано науковий конструктивізм у визначенні головного завдання: що необхідно реформувати (змінювати і доповнювати) і чому це важливо зробити саме в цей період життя держави і суспільства. Але важливо у системі мотивацій врахувати одну суттєву обставину. У визначенні підходів до проведення конституційної модернізації не можна обминати вплив функціональних особливостей актів конституційного рівня. Серед них Рішення Конституційного Суду, як це визнано у всіх зарубіжних державах і традиційно вважається доповненням змісту Конституції, що збагачує її як головну соціально-правову цінність в суспільстві. Слід особливу увагу звернути на конституційно обов’язкові застереження Конституційного Суду України, коли Основний Закон не підлягає модернізації, якщо запропоновані зміни спрямовані на скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Заборону внесення змін до Конституції встановлено у рішеннях, коли це стосується:

1) зміни статусу або повноважень органів державної влади, що означало б звуження змісту та обсягу закріпленого в статті 38 Конституції права громадян брати участь в управлінні державними справами (Висновок від 25 березня 1999 року №1-в/1999);

2) якщо мають наслідком розбалансування конституційної системи чи неузгодженість з іншими положеннями Основного Закону, або за відсутності системного підходу в оцінці змін до Конституції України і чинних її положень (Висновок від 14 березня 2001 року №1-в/2001);

3) у разі обмеження гарантії права на справедливий і безсторонній суд, пов’язаний зі змістом конституційних прав і свобод, зокрема, скасуванням існуючого права громадян звертатися до Конституційного Суду з питань офіційного тлумачення Конституції і законів (Висновок від 14 березня 2001 року №1-в/2001);

4) якщо змінюється порядок волевиявлення обраних громадянами представників органів державної влади (Висновок від 14 березня 2001 року №1-в/2001);

5) у разі обмеження повноважень органів місцевого самоврядування (Висновок від 15 січня 2008 року №1-в/2008) тощо.

Відзначаючи принципово важливі компоненти підготовки Концепції змін до Основного Закону України, слід зазначити, що наше завдання полягало в тому, щоб привернути увагу до умов досягнення легітимності і довіри народу в процесі конституційного правотворення, коли за словами видатного філософа Б. Спінози «держава понад усе прагнутиме до того, що тверезий розум визнає корисним для всього народу».

Анатолій СЕЛІВАНОВ, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України.