Господарі рисових чеків знов у скруті
Україні загрожує істотний «недобір» рису вітчизняного виробництва: тільки на Херсонщині у 2012 році його зберуть орієнтовно на 1,8 тисячі тонн менше, ніж торік. Причина у тому, що вперше протягом останніх трьох років тут зменшилися посівні площі. Якщо торік аграрії Таврії посіяли понад 7,3 тисячі гектарів «білого золота», зібравши рекордний за всі роки незалежності врожай, то нинішньої весни рисовий клин становив лише 7,016 гектара. Нескладно прикинути, скільки зерна ми недорахуємося за прогнозної врожайності у 57—60 центнерів з гектара.
Підставою для його зменшення дехто з експертів вважає несприятливу економічну ситуацію: саме через рекордний врожай 2011-го оптові ціни на рис впали нижче собівартості, і частина виробників відмовилася від культури, витрати на вирощування якої можуть не окупитися. Втім, самі рисоводи коливання цін на ринку не вважають основним негативним чинником.
«Після прийняття Податкового кодексу України для тих фізичних осіб-підприємців, котрі вирощують рис і працюють на єдиному податку, впровадили платню за воду для рисових чеків, як за використання природних ресурсів у режимі спецводокористування. Хтось з них після цього перейшов на єдиний сільськогосподарський податок, платники якого звільнені від такої оплати, а хтось просто відмовився від рисосіяння, — розмірковує директор Інституту рису НААН України (Скадовський район Херсонщини), кандидат сільськогосподарських наук Володимир Дудченко. — Нашого дослідного господарства ці проблеми не зачіпають, тож площ під рис ми не скорочували, продовжуючи культивувати його на 1,7 тисячі гектарів».
Керівник облводгоспу Херсонщини Єгор Коваленко також вважає, що тепер рисоводом на єдиному податку бути просто невигідно. «В умовах південного степу на вирощування одного гектара рису за весь період вегетації та дозрівання колосу потрібно 20—25 тисяч кубометрів води, а на гектар пшениці — всього 1—1,5 тисячі кубів. За того, що за подачу живильної вологи на зрошення власник чеку платить всього 2,5—3 копійки за куб, відшкодування за воду як за ресурс обходиться йому у понад двадцять копійок за той же кубометр. Тут хоч-не- хоч, а замислишся, чи не перейти на вирощування менш вологолюбивої культури», — каже Єгор Коваленко.
Історія рисосіяння на Херсонщині налічує понад півсторіччя, та в часи новітньої української незалежності вона швидше нагадує постійну боротьбу за виживання. За Союзу під рис тут використовувалося близько 16 тисяч га землі у Скадовському, Каланчацькому, Голопристанському районах області. Але на початку 90-х років минулого сторіччя під тиском громадськості рисосіяння біля узбережжя Чорного моря згорнули: екологи обурювалися, що насичену хімікатами воду з рисових чеків скидають у море поруч із курортами, і там вони вбивають все живе. Потім почали впроваджувати «лагідні» до навколишнього середовища технології і гербіциди нового покоління, але зруйнувалася колгоспна система, землі розпаювали, і нові власники паїв подекуди залишили інфраструктуру чеків без догляду, зруйнували систему подачі води. У результаті нині на Херсонщині придатними для вирощування рису, за різними оцінками, залишилися від 8,2 до 12 тисяч гектарів. Після того, як попит на рис зріс, і оптові закупівельні ціни на нього кілька минулих років поспіль зростали, чеки на Херсонщині потроху почали відроджувати. Але така «лафа» вочевидь тривала недовго. Нині справи знов погіршилися, і рисоводи краю із сумними усмішками пригадують «наче про них сказане» іронічне прислів’я: «Як бідному женитися, то й ніч мала».
Херсонська область.
