Якісна оцінка (бонітування) ґрунтів повинна передувати економічній оцінці землі. Вона являє собою складову частину земельного кадастру (є логічним продовженням і завершенням ґрунтовних обстежень).

Бонітування — це спеціалізована класифікація ґрунтів за їх продуктивністю, побудована на об’єктивних ознаках (властивостях) самих ґрунтів, найважливіших (провідних) для росту сільськогосподарських культур і корелюючих з середньою багаторічною врожайністю.

Звичайно, показники фізико-хімічних властивостей ґрунтів не можуть служити за основу оцінки земель для значних територій, тому що кліматичні умови тут по-різному впливатимуть на врожайність, рівень розвитку продуктивних сил буде типовим лише для господарств одного кадастрового мікрорайону: активність гумусу та інших поживних речовин на однотипних ґрунтах у різних мікрорайонах буде неоднаковою.

У зв’язку з цим шкали за внутрішніми (фізико-хімічними) властивостями ґрунтів не можуть бути зведені в єдині для великих територій. Тому-то при бонітуванні слід виводити ще і шкали за врожайністю сільськогосподарських культур, які можна зводити в одну шкалу (по природній зоні, кадастровому району, області чи країні) за умови відносної рівності виробничих затрат. Бонітування ґрунтів на основі фізико-хімічних властивостях можливе (і доцільне) лише в межах окремих кадастрових мікрорайонів. Але і в цьому випадку потрібно враховувати врожайність сільськогосподарських культур і затрати на їх виробництво.

Матеріали бонітування за фізико-хімічними та хімічними властивостями ґрунтів є цінними, насамперед з точки зору характеристики потенційних можливостей ґрунтів.

Такий показник бонітування, як урожайність, яка хоч і корелює з тими чи іншими фізико-хімічними та хімічними властивостями ґрунтів, залежить не тільки від родючості ґрунтів, а також і від цілої низки економічних чинників, тобто вона є економічною категорією. А це означає, що, крім бонітування, необхідно проводити ще й економічну оцінку земель. Бонітування слід розглядати як базу для цієї оцінки.

Дещо інший підхід до бонітування свого часу запропонувала група спеціалістів Інституту землеустрою. Вони випустили «Методические рекомендации по проведению бонитировки почв» (УААН, К., 1993). Рекомендації призначені для виконання робіт по бонітуванню ґрунтів України з метою встановлення розміру натурального податку і вартісної оцінки земель. Вони розроблені на основі «Методики бонітування ґрунтів України», затвердженої на засіданні Відділення землеробства УААН.

Для визначення показників якості ґрунтів ріллі і розрахунку балів часткового бонітування приймаються три основні показники:

1) вміст гумусу в орному шарі і за генетичними горизонтами, %;

2) глибина гумусових горизонтів, см;

3) вміст фізичної глини, %.

Як бачимо, в основу оцінки тут покладено вміст гумусу в метровому шарі та глибина гумусових горизонтів — це практично повторення (подвійний рахунок) одного і того ж показника, і якщо виникає помилка, то вона фактично подвоюється.

На початку 1993 р. Українська академія аграрних наук дала позитивний висновок на проведення бонітування ґрунтів по всіх областях України. Під кінець року Інститутом землеустрою оформлена «Карта бонітетів ґрунтів орних земель України» за редакцією академіка УААН Л. Я. Новаковського.

Аналіз карти показує, що значна частина земель Вінницької області оцінюється в 23—27 балів: Немирівський, Жмеринський, Барський райони — 23 бали, Літинський — 27 балів, а також деякі райони Хмельницької області: Деражнянський, Новоушицький, Дунаєвецький — 25 балів. А от мало не сусідній Жашківський район Черкаської області оцінюється в 71 бал. Це означає, що він повинен платити в 3 рази більший податок, ніж вищеназвані райони Вінницької та Хмельницької областей (свого часу я проводив ґрунтове обстеження у цих краях і добре знаю тут землі).

Але ж якщо названі райони Вінницької та Хмельницької областей забезпечують урожай зернових 40—45 ц/га, то Жашківський — всього дещо більше — 45—50 ц/га; цукрових буряків відповідно 350—400 ц/га і 400—450 ц/га. Звідки ж тоді жашківцям брати кошти на такі непомірні податки...

На рівні вищеназваних районів Вінницької області оцінені землі Карпат: Міжгірський, Воловецький, Рахівський, райони Закарпатської області — 23 бали, Путильський Чернівецької області — 22 бали. Але ж ці райони забезпечують урожай зернових на рівні 8—10 ц/га. Гумусу у них близько 5%, але він малодоступний для рослин через суворі кліматичні умови.

Наведене вказує на те, що немає прямо пропорційної залежності між вмістом гумусу (чи глибиною гумусового горизонту) і урожайністю сільськогосподарських культур. Але ж ці показники покладені в основу оцінки земель за природною родючістю.

Сухостепова зона має вищі оцінні бали (наприклад, Цюрупинський район Херсонської області — 26 балів, Скадовський — 29, Голопристанський — 26—29 балів), ніж значна частина Вінницької обл. (23 бали). Землі Причорномор’я мають обмежений характер використання, непридатні або малопридатні для вирощування льону-довгунця.

Землі декількох районів Рівненської та Житомирської областей та деяких інших заражені радіонуклідами Чорнобильської АЕС, але оцінка у них на рівні незаражених земель.

Як відомо, на величину урожаю впливає величезна кількість факторів і кожний за різних обставин діє по-різному. Нам невідомо або недостатньо відомо, яку прибавку урожаю дає кожен фактор. Але ж найкраще покаже, як впливають усі ці фактори, сам урожай, і видасть його на такому рівні, як вони фактично вплинули на нього. Значить, урожай і затрати на вирощування є категорією економічною. У наш час немає тільки природної родючості земель, як при первіснообщинному ладу, бо людина при вирощуванні сільськогосподарських культур вкладає значні кошти, а це вже категорія економічна. Тому головною повинна бути економічна оцінка земель.

Введення в бонітування ґрунтів так званого екологічного коефіцієнту — неправомірне, бо він не має ніякого зв’язку з екологією. Його швидше можна було б назвати економічним коефіцієнтом, бо співвідношення урожайності — це категорія економічна. Тут просто є спроба шляхом різних маніпуляцій підганяти бонітування під бажаний результат. Бонітування має обмежений (місцевий) характер. І класти в його основу енергетику ґрунтів на основі запасів гумусу неправомірно, тому що гумус у різних кадастрових районах має різну активність. Тому іноді значно більша кількість гумусу (як це в Карпатах — 5—6%) забезпечує малий урожай зернових (8—10 ц/га), а менша — 1,5—2,0% — як у південній частині Вінницької області — значно вищий урожай (40—45 ц/га). У Воронезькій області РФ чорноземи містять 4—5% гумусу, а урожайність пшениці часто доходить до 15 ц/га, тоді як у Німеччині дерново-підзолисті ґрунти мають 1,0—1,5% гумусу, а урожайність пшениці одержують до 80 ц/га. Все це ще раз підкреслює, що дані про властивості ґрунтів не є найбільш об’єктивною і вірогідною інформацією щодо їх родючості, як це підкреслюють прихильники бонітетної оцінки ґрунтів. Їх не завжди можна чітко і об’єктивно виразити в цифрах. І статистичні дані про врожайність, окупність витрат, сівозміни не можуть служити при тому контрольними орієнтирами справедливості бонітетної оцінки ґрунтів. Також ніякої окупності витрат при бонітетній оцінці не використовується, тому не можна про неї згадувати.

Група спеціалістів Західного наукового центру НАНУ підкреслює, що згідно з бонітетною оцінкою для кожної ділянки землі в Україні визначена її природна родючість, яка випливає з фізичних властивостей ґрунту, потужності гумусового шару, геологічних і географічних особливостей місцевості. Але ж дві останні особливості у балах оцінки не враховувались. Також хіба природна родючість ґрунтів залежить від декількох факторів, їх же безліч, та основним тут вважають глибину гумусового горизонту. Це не відповідає ніякій логіці, такого не буває у природі. Наприклад, намитий чорноземно-лучний глейовий ґрунт має глибину гумусового горизонту 2,0—2,5 м, сірий опідзолений — 25 см, за методикою бонітування перший повинен бути оцінений в 10 разів вище. Але у величині урожайності між ними цього не спостерігається.

Бонітетні оцінки ґрунтів приведені до єдиних державних еталонів. Так, для озимої пшениці (бал бонітету 100) вважаються чорноземи типові середньосуглинкові Хмельницької області, що мають урожайність 44,4 ц/га. Вже дальше все це прирівнюється до зерна. Якого? В економічній оцінці земель шкали виводяться для всіх зернових і зернобобових (без кукурудзи). Для кукурудзи на зерно оцінна шкала виводиться окремо. Прирівнювати дані по пшениці до всіх зернових категорично не дозволяється. Наприклад, оцінна шкала для озимого жита має зовсім інші показники, ніж для озимої пшениці, усіх зернових — ще інші, кукурудзи на зерно — зовсім вищі. Тому кожна оцінна шкала має свій еталон, і ціна балу буде різною. Ціну балу по озимій пшениці неправомірно застосовувати до всіх зернових.

Для цукрових буряків найвищий бал бонітету —100 — надали чорноземам типовим суглинковим Тернопільської області з урожаєм 549 ц/га. Для картоплі за 100 балів прийняті дерново-підзолисті супіщані ґрунти Волинської області з урожайністю 195 ц/га. Ці ж ґрунти приймаються за еталон і для льону-довгунця.

Наведені показники врожайності претендують на те, нібито одержані за рахунок природної родючості ґрунту. Фактично тут зіставлені два несумісні поняття (показники). Штучно прирівняно 100 балів урожаю зернових (чи інших культур) до 100 балів бонітету, одержаних з різних фізико-хімічних показників та глибини гумусового горизонту. Але ж в урожайності, прийнятій за 100 балів, значна частина вирощена за рахунок економічних факторів. Тут маємо свідому чи несвідому фальсифікацію.

Нами проаналізовано результати двох оцінок. Відхилення чималі. Порівняльна таблиця оцінки земель за диференціальним (рентним доходом 1988 р.) та оцінки за загальним балом бонітету ріллі (1993 р.) показує, що по Луганській, Миколаївській і Харківській областях остання завищена на 27, Закарпатській — 26, Одеській — 43 і Донецькій — 17 відсотків, тоді як по Вінницькій занижена на 22, Тернопільській — 25, Черкаській — 25, Сумській і Хмельницькій — 11 відсотків.

Розглянемо також результати бонітування сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень та можливість їх застосування у практиці.

Природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища) оцінені майже на рівні орних земель, коли добре відомо, що їх продуктивність у більшості випадків не перевищує половини ріллі, в основному становить одну третину від неї. У Криму сіножаті мають навіть вищу оцінку від ріллі — відповідно 42 і 37 балів.

Вершиною помилок є оцінка пасовищ на полонинах Карпат (Закарпатська область) — у 3,4 разу вища (27 балів) від пасовищ Вінницької області (8 балів). У цілій групі областей пасовища оцінені вище за сіножаті, хоч з теорії відомо, що вони, в основному, на 15 відсотків мають нижчу продуктивність від сіножатей (трава витоптується худобою): Тернопільській — відповідно 29 і 26 балів; Івано-Франківській — 23 і 20; Донецькій — 31 і 30; Харківській — 33 і 26; Чернівецькій — 26 і 23; Чернігівський — 28 і 26 балів.

В іншій групі областей сіножаті і пасовища мають однакову оцінку: Житомирській — 21 бал, Херсонській — 22, Запорізькій — 25 і Закарпатській — 27 балів. Якщо по всіх областях України сіножаті і пасовища оцінені приблизно однаково, то у Автономній Республіці Крим перші майже в 2 рази нібито продуктивніші від пасовищ, у Вінницькій області — в 1,63 разу. Сіножаті в Криму мають найвищу оцінку по Україні — 42 бали, коли по-сусідству у Херсонській області з кращими грунтово-кліматичними умовами вони оцінені у два рази нижче — 22 бали, а вже пасовища цих регіонів мають однакову продуктивність, оцінка яких також — 22 бали.

Посушливі та еродовані степові ґрунти сіножатей Луганської області оцінені чомусь у 34 бали, тоді як вологі Рівненської і Житомирської — 21, Львівської — 24, Волинської — 25 балів. Засоленим, посушливим ґрунтам сіножатей Одеської області присвоєно 37 (майже найбільше в Україні), а зволоженим Вінницької області — всього 13 балів (абсолютний мінімум).

Хто може повірити такій оцінці, коли найвищі показники по пасовищах мають землі Одеської області — 36 балів, Харківської — 33, Дніпропетровської — 32, Донецької і Кіровоградської — 31, Луганської і Миколаївської — 30 балів. Це, в основному, недостатньо зволожені (часто засолені) землі південних областей України, а вже ґрунти найбільш продуктивних пасовищ Полтавської і Вінницької областей оцінені всього в 22 і 8 балів.

На наш погляд, нелогічність оцінки базується на недосконалості методики бонітування ґрунтів (1993 р.). У методиці, наприклад, йдеться, що за наявності достатньої інформації (наприклад, у поліських районах) сіножаті і пасовища у шкалах бонітетів можуть ділитись на покращені і природні. Тож яка це оцінка за природною родючістю, коли покращені сіножаті є результатом економічної (господарської) діяльності людини, а не суто природних факторів. Також у методиці сказано, що для встановлення залежності продуктивності кормових угідь від властивостей ґрунтів використовуються всі наявні для цієї мети методи (аналогів, інтерполяції, дані про урожайність з матеріалів економічної оцінки земель, застосування підвищуючих коефіцієнтів для покращення сіножатей і пасовищ і т. д.). І що ж тут можна сказати: всюди автори методики бонітування не можуть обійтись без показників, які відносяться до сфери економічної оцінки земель, але не повних, часткових.

У методиці також використовуються показники економічної оцінки земель для бонітування ґрунтів під багаторічними насадженнями (стор. 26). На цій же сторінці читаємо, що бонітування ґрунтів молодих багаторічних насаджень (до 7 років) і насаджень, які займають площу менше 10 гектарів, проводиться аналогічно ріллі (по групі зернових). Тоді чому у багатьох областях оцінка ґрунтів багаторічних насаджень нижча від оцінки ріллі? Всім відомо, якими дорогоцінними є вина з кримських і закарпатських виноградників, а землі під ними чомусь оцінено невисоко. В Криму — 41 бал (нижче від Одеської області — 44 бали), в Закарпатті — 26 балів (на рівні Рівненської області, де немає виноградників і сади дуже малопродуктивні). Чим таким особливим мають відзначатись ґрунти Харківської області для багаторічних насаджень, коли оцінка у них одна з найвищих в Україні (47 балів).

З наведеного видно, що використовувати бонітетну оцінку ґрунтів за так званими природними властивостями практично неможливо. Щоб займатися бонітуванням ґрунтів і їх економічною оцінкою, необхідно добре знати ґрунти різних зон України не тільки з книжкової теорії, а вивчені в польових експедиційних умовах та економіку сільського господарства. Більше десяти років ми обстежували ґрунти Полісся, Прикарпаття, Карпат, Закарпаття, подільського Лісостепу, півдня і сходу (степів) України, цілинних земель Казахстану, чорноземів Сибіру, ґрунтів Кавказу, Білорусії тощо. Після цього зайнялись оцінкою земель — якісною (бонітуванням) та економічною. Ще в шістдесятих роках ми дійшли висновку, що бонітування має обмежений характер, і цих шкал не можна зводити по областях України. Бо, як відомо, у природі не існує прямої пропорційної залежності між вмістом гумусу (глибиною гумусового горизонту) і врожайністю сільськогосподарських культур. Істотно впливають на урожай багато інших факторів (зокрема, кліматичних, економічних тощо). Тож не варто брати це за основу під час встановлення оцінки ґрунтів за природними властивостями. Тут потрібна глибока наукова теорія природно-економічної оцінки земель, яка враховує природні і економічні фактори.

Мирон АНДРЕЇШИН, колишній зав. сектору земельного кадастру Інституту землеробства і тваринництва Західного регіону, кандидат економічних наук.

Львів.