Ніде правди діти, в кожній області, в кожному краї є такі села: старші люди повмирали, а молодь жити в умовах, в яких «притерлися» їх діди та батьки, не бажає. Стоять старі хати цілими вулицями, як сиротини, й завалюються...
Молоді хочуть комфорту, благ цивілізації, воліють краще винаймати квартиру з теплом та водою в місті, ніж рубати дрова та вимітати сажу з груб. Або: куди підеш у селі розважитися, якщо клуб понад півроку відлякує холодними, з памороззю, стінами, побутових майстерень катма, навіть банальна лазня — величезна рідкість. Якщо молода родина таки вирішує жити в селі, їй доведеться стати...кустарями: власноруч виробляти все, хіба що, окрім хліба, олії та мила, які ще в місцеві магазинчики завозять. Як не тримаєш корову чи козу, то масло, сметану, сир або вези з міста, або проси сусідів, щоб продали. Мусиш ще й самотужки ремонтувати всі побутові прилади або ж доставляти поламані в місто. Старше покоління й не намагається переконати молодь: щодо комфорту вона права! До того ж Українська держава ще в перші роки незалежності визначила своїм пріоритетом соціальний розвиток села й закріпила це законодавчим рядком.
Зобов’язання без виконання
Держава брала на себе зобов’язання до 2000 року виконати програми з газифікації, водопостачання, електрифікації, будівництва шляхів, благоустрою сіл, а також відродження трудонедостатніх, занепадаючих сільських населених пунктів. У випадках, коли спорудження зазначених об’єктів здійснюється за власні кошти суб’єктів господарювання, то витрати, яких вони зазнали, відшкодовуються з державного бюджету України й місцевих бюджетів, зазначено у згаданій статті.
У Кам’янець-Подільському районі на Хмельниччині донині залишилося негазифікованим понад 60 населених пунктів, а це піврайону. Щоправда, з минулого року будівництво підвідних газопроводів рушило жваво: з державного бюджету на це спрямували 20 мільйонів гривень. Скільки вкладають самі люди — годі й порахувати, як то кажуть, вони «продають пса й кота», щоб стягти суму на голубий вогник у власній оселі. Деяким громадам доводиться й на підвідні мережі збирати від хати до хати. Проте багато хто зі скепсисом зауважує: чому держава досі вичікувала, чому не розвиває власну альтернативну газу енергетику, а влазить далі в залежність до північного сусіда, в якого запаси газу теж не безрозмірні. Лише в селищі Стара Ушиця за державний кошт облаштовано електричний обігрів багатоповерхівок, в інших населених пунктах електричні котли іноді практикують в освітніх закладах. Та й то батьки часто нарікають: діти мерзнуть на уроках, бо о 10-й ранку опалення відключають. Така картина була взимку, зокрема, в Кульчієвецькій школі.
Оглянувши «інфраструктуру» села, побачите клуб, ФАП чи медпункт, магазин, рідше — дитсадок, бібліотеку. А дитячих майданчиків із гойдалками, парку, фонтану чи там лавочок майже немає. Хіба що громада настільки ініціативна, що самотужки щось таке збудує. Ні державний, ні місцевий бюджети жодних видатків на це не планують.
Хата з лободи чи дім на власній землі
Оскільки в селі з робочими місцями сутужно, заробити ніде, молодій родині облаштувати сучасний обігрів у власному будинку найчастіше немає за що. Якщо хата дісталася у спадок — уже щастя. Бо без допомоги родичів і будуватися не виходить. Бо ця справа вимагає товстого навіть не гаманця, а справжнісінького мішка. «У районі нині немає квартирної черги, як колись було, — зізнається голова районної ради Іван Романчук. — Немає колгоспів, які свого часу будували та здавали житло для своїх працівників. Хіба що діють обласні програми, є відповідні фонди, в яких беремо участь». Може, податися до Фонду підтримки будівництв на селі? Щоправда, треба, щоб хоч один член родини працював у селі, а працевлаштуватися тут — питання не з легких. Дехто вирішує розпочати свій малий бізнес — вирощування ягід, розсади овочів, квітів, аби «заякоритися» та отримати кошти для будівництва. Стаття 11 згаданого закону передбачає навіть компенсацію індивідуальним забудовникам 35 відсотків вартості вже зведеного ними житла.
Борис БЕЦ, начальник відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Кам’янець-Подільської райдержадміністрації:
«Щороку з бюджету району виділяємо 100 тисяч гривень, які перераховуються в обласний фонд підтримки індивідуального будівництва на селі. Наш район — один із найактивніших учасників цієї програми, за це отримуємо подяки. Фонд працює завдяки співфінансуванню з різних бюджетів. Торік 17 забудовників нашого району уклали з ним договорів на 900 тисяч гривень, отримали кошти на придбання та будівництво житла, прокладення газових мереж. У нинішньому році кількість угод зростає».
Звісно, для району, в якому 122 населені пункти, — це крапля в морі. Але ж і її могло не бути. Місцевий тележурналіст Інна Дорога розповіла: «Живу в селі, то завдяки фонду вдалося реконструювати свій дім. Цих грошей самі ніколи не зібрали б. Тільки за них треба дуже ретельно звітувати. Думаю, для серйозного господаря це не перешкода».
Рішенням Хмельницької обласної ради від 15 березня 2012 року №11-9/2012 затверджено цільову регіональну програму «Власний дім на 2012—2020 роки», яку розробив згаданий фонд. Ознайомившись із нею, зауважую нарощування обсягів житлового будівництва, інвестування незавершених житлових будинків з високим ступенем будівельної готовності, першочергове надання кредитів багатодітним та молодим сім’ям, працівникам соціальної сфери села, а також — вдосконалення планування територій.
Дуже хочеться, щоб оптимістичні цифри програми та рядки закону нарешті стали реальністю для подільських сіл. Їх вочевидь можна врятувати лише завдяки десяткам таких програм, які на ділі доведуть, що державна політика насправді обрала одним із головних пріоритетів соціальний розвиток села.
