Мертвий вузол на сталевій «нитці»

Хоч імпортне блакитне паливо постійно дорожчає, багатьом селам у степовій Таврії без нього — ніяк. За вугілля з Донеччини чи Луганщини доводиться платити ще більше, а соснові та акацієві дрова з тутешніх рукотворних лісів наче й дешевші, та на доставку й розпилювання колод стільки пального і часу піде, що така «економія» дуже витратною виходить. Тому понад п’ятнадцять тисяч мешканців шести сіл Цюрупинського району Херсонщини дуже зраділи, коли шість років тому місцева влада запропонувала їм взяти посильну участь у прокладанні до них газопроводу.

Скинулися всі: понад 2,8 мільйона гривень зі своїх пенсій і скромних заробітків зібрали самі селяни, ще півтора мільйона перерахували з обласного, районного та сільських бюджетів і майже два мільйони дали підприємства-інвестори, яким підключення до трубопроводу теж було вигідне. За ці гроші вже провели врізку до магістрального газопроводу Херсон—Крим, проклали шістнадцять кілометрів підземних газопроводів високого тиску. Залишилося дотягнути відвід до автоматичної газорозподільної станції, добудувати саму АГРС біля села Раденського, і можна тягнути металеву «нитку» вже безпосередньо по селах. Та виявилося, що радіти і купувати в хату газові плити й котли зарано. Роботи як почалися, так і зупинилися на півдорозі — у землю «закопали» понад п’ять мільйонів гривень ще за старими цінами, а користі від цього жодної.

Про поневіряння селян Цюрупинського району Херсонщини «Голос України» вже розповідав, та справа з місця не зрушила. Депутати Раденської сільської ради, підтримуючи своїх виборців, прийняли з цього приводу на сесії звернення до Прем’єр-міністра Миколи Азарова. Та схоже, що просити сприяння треба не безпосередньо в уряду, а в підпорядкованого йому газового монополіста.

— Будівництво газопроводу справді неприпустимо затягнулося, і на те було кілька причин, — пояснює виконувач обов’язків заступника начальника управління капітального будівництва Херсонської облдержадміністрації Лев Гладштейн. — Спочатку довго вирішували, хто буде замовником робіт — обслуговуючий кооператив чи управління капітального будівництва облдержадміністрації. Потім підприємство «Харківтрансгаз» змінило технічні умови, і внаслідок цього довелося вносити часткові зміни до проекту. Потім, у 2010 році, уряд затвердив новий порядок добудови подібних газопроводів, доручивши їх фінансування НАК «Нафтогаз України». І минулого, і нинішнього року ми надіслали компанії вже кілька листів з пропозицією укласти договір, але відповіді отримували стандартні — через брак коштів поновити фінансування не можемо. З початку року жодного такого договору «Нафтогаз України» не уклав, і лише нещодавно ми підписали документи на будівництво газопроводів до кількох сіл Бериславського, Білозерського та Каховського районів. До замороженої підземної магістралі Цюрупинського району черга, на жаль, так поки що і не дійшла. Можливо, тому, що грошей на її добудову потрібно набагато більше — йдеться про тридцять мільйонів гривень.

Заради об’єктивності слід додати, що газифікація населених пунктів у степовій глибинці для Херсонщини вже перетворилася не стільки на соціально-побутову проблему, скільки на політичну карту, яку розігрують на кожних виборах. Оскільки майже половина сіл краю про газ може тільки мріяти, чиновники з готовністю обіцяють їхнім мешканцям підтягнути трубу, куди треба. Виборці бачать, що роботи почалися, і голосують за чергових «благодійників». Потім гроші з місцевих бюджетів закінчуються, і починається тривале їх вибивання у столиці. А тривати воно може роками, як це відбувається із добудовою газопроводу біля села Раденське.

Тим часом з набагато більшою ефективністю гроші можна було б вкладати у розвиток альтернативних технологій і грамотне використання місцевих енергоресурсів — того ж торфу, якого на лівобережжі Дніпра тисячі тонн, або виробництва паливних гранул з тутешньої низькоякісної деревини. Так, лісгоспи Херсонщини під час рубок догляду соснових та акацієвих посадок щороку отримують у середньому 65 тисяч кубометрів дров і 15 тисяч кубометрів хмизу, який лісівники взагалі згодні віддавати за символічні копійки, аби лишень не спалювати намарне, розповідає начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Віктор Тищенко. Той нікому не потрібний зараз хмиз міг би стати сировиною для таких гранул, але розгортання їхнього виробництва та закупівля для тих же шкіл і лікарень ощадних котлів, котрі могли б працювати на такому дешевому й доступному паливі, щоразу відкладається... через нестачу коштів. А звідки ж ті кошти взяти, якщо їх мільйонами «закопують» у землю?