Чому у Львові протестують проти змін у законах про об’єкти культурної спадщини
12 січня 2012 року народні депутати зареєстрували у Верховній Раді України проект закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо передачі об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям». Обговорення цього питання на сесії Львівської облради викликало спротив. У прийнятому зверненні до Верховної Ради говориться, що на практиці це означає вилучення з переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, понад 130 об’єктів історико-культурного надбання України, у тому числі цілісних майнових комплексів Києво-Печерської лаври та Почаївської лаври, а також Богоявленського монастиря і собору Святого Миколая в Кременці.
Трохи історії
Голова комісії Львівської облради з питань культури Орест Шейка на сесії розповів про історію об’єктів культурної спадщини, яких можуть торкнутися зміни власників
Успенська Києво-Печерська лавра виникла в ХІ столітті. Споруди побудовані в ХІ — ХХ століттях. Складається з чотирьох комплексів: Верхньої лаври, Ближніх та Дальніх печер, Гостинного двору. В ХІ — ХІІ століттях Лавра стає головним монастирем Руської держави та її Київської митрополії з підпорядкуванням Константинополю. У процесі приєднання України до Росії 1654 року в Березневих статтях Богдан Хмельницький застеріг окремим пунктом, що Київська митрополія збереже всі дотеперішні права і привілеї. Москва, натомість, підтвердила лише майнові права Київської церкви. Варто зазначити, що на той час Московський патріархат розглядався як незаконно створений. Одним із перших кроків, які зробив цар Петро І, було підпорядкування в 1686 році Київської митрополії Московському патріархатові, незважаючи на протести патріарха Константинопольського.
Свято-Успенську Почаївську лавру, за переказами, заснували ченці Києво-Печерської лаври, які втекли від набігу монголо-татар у 1240 році. Перші письмові згадки про монастир датуються ХVІ століттям. У ХVІІ столітті змуровано церкву, де зберігався чудотворний образ Почаївської Богородиці, яка врятувала монастир від турецького набігу 1675 року.
На початку ХVІІІ століття монастир переходить до Унії, тут створюється одна з найбільших друкарень отців-василіян, а в 1770-х роках, коштом канівського старости Миколи Потоцького, будується монастирський комплекс та знаменитий Успенський собор. У 1832 році, після Листопадового повстання 1831 року, Почаївську лавру, яка перебувала в лоні УГКЦ понад століття, указом імператора Миколи І закривають і передають Російській православній церкві. Після Першої світової війни, в польський період, у монастирі відновлюються відправи українською мовою. По завершенні ж Другої світової війни Почаївську лавру знову передають Російській православній церкві.
Богоявленський монастир у Кременці заснований 1636 року як братський Кременецький монастир. На початку ХVІІІ століття переходить до Унії. 1760 року зводяться всі теперішні споруди. У 1793 році Кременець відходить до Російської імперії. У 1807 році отців-василіян переселяють у колишній Католицький монастир отців-реформаторів, тут же облаштовують духовне православне училище. Василіянський монастир у Кременці проіснував до 1839 року, до повної ліквідації Греко-католицької церкви в Російській імперії. Відновлений як Православний Богоявленський монастир у 1859 році. У період польської окупації між Першою та Другою світовими війнами тут проводились відправи українською мовою. Повністю ліквідований після Другої світової війни, монастир у 1989 році відновлений у складі Російської православної церкви.
Собор Святого Миколая збудований у 1636 році як костел монастиря отців-францисканів. Після Листопадового повстання 1831 року указом імператора Миколи І монастир ліквідований, а костел наприкінці того ж року перетворений у Соборну православну церкву міста Кременця. У міжвоєнний період був центром українізації православної церкви в Польській державі. Після Другої світової війни знову переданий до Російської православної церкви.
Аргументи львівських депутатів
У прийнятому зверненні депутати навели аргументи, чому вони не згідні з новим законопроектом.
Перший. Виступаючи за відновлення історичної справедливості стосовно церков і релігійних організацій, депутати вимагають, щоб відчужені тоталітарним режимом у релігійних організацій сакральні об’єкти були передані віруючим у користування в тих цілях, для яких ці об’єкти були створені.
Другий. Відновлення справедливості має стосуватися всіх релігійних організацій, які постраждали від тоталітарного режиму, а не служити лобіюванню інтересів однієї з церков, дискримінуючи інші.
Третій. Надаючи можливість одержати у власність громадам Української православної церкви (Московського патріархату) об’єкти культурної спадщини, на які можуть претендувати всі Українські церкви Київської традиції, розпочатої Володимировим Хрещенням, автори законопроекту замислюють широкомасштабну аферу, що може мати катастрофічні наслідки для української культури й духовності.
Четвертий. Вилучаючи пам’ятки архітектури й історії з Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, автори законопроекту піклуються не про права релігійних організацій, а про інтереси апологета політичного режиму іншої держави, відкривають можливості для приватизації цих шедеврів як іноземними структурами, так і фізичними особами.
П’ятий. Перлини історичної спадщини мають належати виключно українській державі та можуть надаватися церквам і релігійним організаціям у безоплатне користування. Це — пам’ятки нашої історії та культури, це — знаки й символи, які мають ідентифікаційне значення для всієї України!
Законопроект № 9690, зареєстрований групою народних депутатів, не відновлює справедливості стосовно релігійних організацій України, а, навпаки, загрожує збереженню духовно-культурних цінностей країни, громадянській згоді в країні, суверенітету нашої держави, відкриває широкі можливості для зловживань і тому не має права на існування.
Сесія Львівської облради закликала міські та обласні ради державницькою позицією захистити національні святині.
Львів.
