Недороге обійдеться недешево

Пригадаємо, влітку 2010 року уряд узяв піврічний кредит на 2 мільярди доларів США у «Банку ВТБ», який переоформив права на позику своїй дочірній структурі VTB Capіtal plc. Його тричі відтерміновували за домовленістю з кредитором, не змінюючи умов: під 6,7 відсотка річних. Наприкінці травня в Мінфіні заявили про намір випустити облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) на 1 мільярд доларів США для його рефінансування.

Деталі реструктуризації розголосили, як з піпетки: половина боргу (разом з відсотками на повну суму боргу) уряд сплачує до 6 червня шляхом заміщення кредиту на цінні папери. Половину — віддає 4 червня 2014 року за фіксованою ставкою 7,95 річних. Кому це вигідно, а кому не дуже? Якби уряд не добився б реструктуризації, то мали б технічний дефолт — це факт. Поза тим доходність річних валютних облігацій, які викуповували на фініші травня росіяни (бо більше нікому), перевищувала навіть поточні котирування — 9,3 відсотка річних! Причому на найбільш успішному аукціоні однорічні ОВДП розміщували на суму 235,1 мільйона доларів США, непогашення яких потягне за собою той само технічний дефолт. У цьому є найбільший ризик переведення великої частини кредиту в цінні папери, адже наступного року погашати майже 6 мільярдів доларів США перед МВФ! Але це не єдина халепа. На думку деяких аналітиків, рефінансований кредит може зняти з «якоря» ставку за кредитом. А це означає не тільки економічні ризики, пов’язані з дорогими довгостроковими кредитними ресурсами та вкрай низькою інвестиційною привабливістю нашої економіки, а й політичні, які зумовлені борговою залежністю від російського капіталу. Нарешті, останній аукціон з розміщення гривневих і валютних ОВДП банки проігнорували, а валютні резерви різко скоротилися. Це свідчить, окрім іншого, про скепсис щодо стабільності гривні у майбутньому.

Підсумуємо. Рефінансована частина кредиту за сповільненої динаміки бюджетних надходжень у квітні-травні вивільняє неабиякий ресурс для виконання поточних боргових, інвестиційних, соціальних зобов’язань. Але бюджет потребує значно більших доходів для утримання задекларованого урядом дефіциту, а економіка — значно потужніших інвестицій для виходу із стагнації. 

Дефляцію — як загальне сповільнення цін на споживчому ринку востаннє Держстат реєстрував 10 років тому. І от має приємність повідомити нас про її нове пришестя у травні. Визнаю, що я очікував на неї у червні. Отже, ціни знизилися і проти квітня (на 0,3 відсотка), і проти травня минулого року (на 0,5 відсотка). Від початку року інфляція становить усього нічого — 0,4 відсотка.

Найбільше знецінилися яйця — на 32,4 відсотка, від 0,4 до 0,1 відсотка — сало, масло, молоко, овочі, цукор, сири, рис та ін. Подорожчали фрукти (3,7 відсотка), і зовсім трішки — безалкогольні напої, м’ясо птиці, свинина, риба та рибопродукти, маргарин.

Незначним подорожчанням (на 0,4 і 0,5 відсотка відповідно) відзначилися охорона здоров’я і фармакологічна сфера. Сезонно знизилися тарифи на житло, воду, газ, електроенергію та інші види палива. Резонно таким само темпом зросли загальні ціни на транспорт через подорожчання палива і мастил і пасажирських перевезень. Власне, така райдужна для споживача статистика стала неочікуваною і для розробників бюджету, які закладали на 2012 рік інфляцію у 7,9 відсотка. Утім, як вважають представники МВФ, ще не вечір — у другому півріччі інфляція зросте, оскільки такого потужного подразника, як гарний врожай, не буде.

Важливо інше. Дефляція травня зміцнює тенденцію до зниження реального ефективного обмінного курсу. Він вказує на співвідношення валют у зовнішньоторговельних операціях з країнами, з якими ми торгуємо. А відтак сприяє нашим експортерам. Це потрібно чи найбільше нині українським металургійним комбінатам, які скоротили виробництво сталі за п’ять місяців на 4,4 відсотка проти аналогічного періоду минулого року, прокату -на 7,7. Сталь падає у цінах на міжнародних ринках і не схоже, щоб усе помінялося у червні. Прямо на це вказує і зростання імпорту металу та труб з Білорусі та Росії.

Погіршення макроекономічних показників не сприяє інвестиційному клімату, тому економіка стагнує. Урядовці говорять як політики, ті -як урядовці: слова домінують над глуздом. Вітаючи своїх підлеглих з відкриттям Євро-2012, Прем’єр-міністр Микола Азаров не приховує гордості — працювали по три зміни, у люті морози і т. д., у постіндустріальну добу про це варто було б замовчати. Як заслуга, подається той факт, що Україна на відміну від Польщі не мала фінансової підтримки від Євросоюзу. З’ясувалося, наші видатки ушестеро (?) менші за польські, але чи не тому, що там не згортали економічних реформ, як у нас? Чи, бува, не тому, що там ВВП на душу населення і середній розмір заробітної платні у рази вищі? Очевидно, що так.

Уряд закликав усіх купувати українське. Своєчасність такого заклику розчулює, бо ми готувалися до Євро-2012, імпортуючи російський метал, білоруські автобуси, корейські електровози, китайську гречку і рибопродукти з Аляски. Підкреслю, ніхто не проти, якщо споживчі характеристики імпортних товарів відповідають нашим запитам по цінах та якості. Без цієї умови подібні заклики сприймаються як чергове улещування громадян перед виборами. Але дякувати й на тому. Мине Євро-2012, може, дочекаємося від уряду і більш прогресивних закликів, аби витягти економіку з технологічного переділу часів царя Гороха.

Міністр економіки Петро Порошенко, щоправда, пропонує вже нині оподаткувати на 40 відсотків нові іномарки вартістю понад 700 мінімальних заробітних плат. Його, як і багатьох, непокоїть, що наш авторинок захищений ввізними ставками мита на 6—10 відсотків, тоді як російський — на 20—25. Але це не рятує  ринок від зменшення загальних продажів нових автомобілів, яке спостерігається від початку року. І така пропозиція потягне не тільки адекватне подорожчання найдорожчих автівок, а й розквіт нових «сірих» схем їх реалізації. Зате сама ідея варта того, щоб її озвучити, бо популярна. Як то кажуть, до біса.