Спроби окремих українців розібратися у житлово-комунальній арифметиці можна легко об’єднати під рубрикою «А вам слабо?». Роками люди намагаються дізнатися, за що платять, звертаються до різних інстанцій, ведуть із ними тривале листування, і все дарма. Попри численні заяви влади про відкритість і прозорість приміром процесу формування тарифів, насправді все не так. Між житлово-комунальними організаціями, що обслуговують будинки, та їх мешканцями зведено велетенську залізобетонну стіну нерозуміння.

 

Цими днями киянин Михайло Збирко «відсвяткує» другу річницю тісних взаємин зі своєю житлово-обслуговувальною організацією. Увесь цей час чоловік намагається знайти, як то кажуть, спільну мову із комунальниками. Але порозумітися не вдається. Налагодити контакт заважає небажання комунальників відповідати на конкретні питання. «Усе одно, що запитуєш: «Котра година?», а тобі відповідають: «На вулиці падає дощ», — розповідає Михайло Дмитрович. Він уже назбирав кілька тек відписок із різноманітних інстанцій: від районної прокуратури до адміністрації Президента. Та і досі не знає:

Хто, коли та як вираховував площу прибудинкової території?

Очікуючи відповіді на це питання від обслуговувальної організації (до слова, йдеться про третє відділення комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-сервіс»), наш читач вирішив самотужки виміряти площу прибудинкової території. Знання та сили для цього мав. Як-не-як, а свого часу чоловік був депутатом Київради першого скликання і з 1990 по 1994 рік обіймав посаду голови постійної депутатської комісії з житлових проблем і комунального господарства.

— Ми з сусідом взяли 20-метрову рулетку і все виміряли. Обрахували, і вийшло, що реальна прибудинкова територія для нашого будинку становить 1368 кв. м.

Отримане число виявилось у чотири рази меншим від заявленої обслуговувальною організацією площі. Скільки читач не просив показати їхні розрахунки — все марно. Комунальники ховаються за фразою: «КП «Житло-сервіс» наполягає, що площа території для зазначеного будинку становить 5474 кв. м». Запрошення Михайла Дмитровича прийти і разом із ним переміряти територію ігноруються. Та це — тільки квіточки.

— У вересні минулого року КП «Житло-сервіс» надіслало листа, в якому принаймні спробувало конкретно відповісти на мої питання. Так от, як з’ясувалося, земельна ділянка за адресою мого будинку (бульвар Верховної Ради, 21-б) належить до комунальної власності. Чорним по білому в листі прописано: «Жодних цивільно-правових угод чи інших законних підстав, на яких право власності на цю ділянку перейшло до фізичних чи юридичних осіб, немає». Виникає питання: 

якщо це комунальна власність, то чому я плачу за її утримання як за свою приватну?

Відповісти на це запитання киянину не змогли ані в самій обслуговувальній організації, ані в районному суді. Тепер Михайло Дмитрович сподівається на допомогу апеляційного суду.

Між тим, окрім питання про прибудинкову територію, цікавить його і те:

Хто і на якій підставі без відома власників квартир продав нежитлові приміщення?

— Наш будинок зведено за кошти інвесторів. Тобто всі ми разом фінансували будівництво у тому числі й технічного поверху. Але що маємо зараз: технічний поверх викуплено.

Власники квартир на останньому 16 поверсі якимось чином спромоглися заволодіти і технічним поверхом. І замість звичайної квартири тепер мають модну, дворівневу. І все б нічого, та нашого читача не полишає питання: хто дав дозвіл на продаж цих приміщень. Адже за великим рахунком, технічні поверхи — то спільна власність власників квартир, усіх...

— Я не один раз запитував і поки не отримаю конкретної відповіді, не відступлю: хто продав мою власність? Хто компенсує мені мої витрати?

Здавалося б, якщо все було зроблено як то кажуть, по закону, дайте конкретну відповідь — і проблему знято. Але конструктивного діалогу на цю тему також не вийшло. На запитання «Яка фактична площа проданої частини технічного поверху, її вартість, і на що було витрачено ці кошти?» обслуговувальна організація відповіла, що вона «не має жодного стосунку до будь-якого відчуження приміщень у будинку». А інформація «щодо захоплення приміщень у КП відсутня». Дивна ситуація: про захоплення не знають, до відчуження приміщень стосунку не мають, але про те, що технічні поверхи переобладнано на квартири — у курсі. «Та найцікавіше те, що за свої перероблені квартири, наскільки мені відомо, люди платять. От тільки не за платіжками за комунальні послуги, а за якимись рахунками-фактурами», — запевняє читач.

Дізнатися про те, хто, коли, на якій підставі видав (і чи видавав узагалі) свідоцтво на право власності на технічний поверх, йому також не вдалося. Це, як тлумачить обслуговувальна організація, суперечить закону. Адже: «Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається...» Словом — поговорили кожен про своє.

Тим часом уже два роки Михайло Збирко намагається дізнатися:

Чому будинок, де він мешкає, сплачує за опалення, на 20—25 відсотків більше, ніж майже такий само по сусідству?

Сказати, що виною великих «теплових» апетитів будинку є його поважний вік, не можна. Адже йому всього лише 11 років. То в чому ж причина? Михайло Дмитрович переконаний: корінь зла — в офісних і торгівельних закладах, які облюбували перший поверх його будинку.

— У нас, приміром, на першому поверсі гастроном. Усю зиму навіть при лютих морозах там вхідні двері були навстіж.

У будинку ж, мовляв, установлено загальний лічильник тепла. А окремих приладів обчислення теплової енергії гастроном, банк і решта фірм, розміщених на першому поверсі, не мають. Щоправда, обслуговувальна організація запевняє: власники чи орендарі нежитлових приміщень сплачують за теплову енергію за тарифами, у декілька разів вищими, ніж для споживачів житлової частини. Та тут є ще один нюанс. Наш читач, між іншим, і сам точно не знає, скільки має платити за опалення.

— За всі роки я жодного разу не добився від керівників КП «Житло-сервіс» дозволу подивитися в їх присутності чи інших посадових осіб на показники лічильника теплової енергії, за яким сплачую за опалення.

Така таємничість може свідчити про одне: якщо хтось це приховує — значить, комусь це вигідно... «Розмовляти немає з ким. Усі сидять, слухають, але нічого не відповідають. І ти гадаєш: вони нічого не розуміють чи ж зайняли позицію говори-говори, а ми робитимемо своє...»

Очевидно, що діалогу із обслуговувальною організацією не вийшло. Тому читач вирішив залучити до дискусії експертів зі сторони.

— Майже рік тому працювала міська комісія, яка розглянула мою заяву. В її акті вказано, що надана мною інформація підтвердилася... Ну то й що? Жодних кроків для виправлення ситуації, для відновлення моїх прав не зроблено до цього часу.

Почалось «велике листування»

Куди б не писав Михайло Дмитрович — відусюди отримував лише відписки. Знайти правду зараз намагається у судах. Поки що безрезультатно. Дніпровський районний суд нічого підозрілого у діях КП «Житло-сервіс» не помітив. А тому своїм рішенням не задовольнив жодної вимоги читача. Михайло Збирко каже, що мав розмову віч-на-віч із одним суддею. Той, буцімто, відверто зізнався, що рішення на користь нашого читача не буде, адже це створить «непотрібний і небезпечний» прецедент...

Це одкровення, щоправда, киянина не зупинило. Зараз його справа перебуває на розгляді в апеляційному суді столиці. Нещодавно відбулось засідання. Суд вислухав обидві сторони, долучив до справи нові докази і оголосив перерву до серпня місяця.

Тим часом КП «Житло-сервіс» у суді всі позовні вимоги заперечує. Вважає їх необґрунтованими та безпідставними. На підтвердження власних слів цитує з десяток статей вітчизняного законодавства. Мовляв, усе зроблено по букві закону. Можливо, так воно насправді і є — юристам і суддям видніше. Та понад усе обурює той факт, що всю інформацію нашому читачеві доводиться мало не силою вибивати із обслуговувальної організації, ніби це — державна таємниця.

Михайло Дмитрович зізнається: коли починав цю справу, щиро вірив у правосуддя, у верховенство права тощо. Тепер від цих романтичних думок і сліду нема. Здавалося б, уже після першого десятка відписок можна було б зупинитись, пожаліти себе, поберегти нерви. Мабуть, саме на таких громадян і розраховують комунальники. Та де-не-де з’являються люди, які починають ставити питання, шукати відповідей і тим самим розхитують систему. Як каже народна мудрість: вода й камінь точить. Безсумнівно, з часом ця залізобетонна стіна, якою дехто із комунальників відгородився від простого люду, таки впаде. Щоправда, за допомогою удару великої владної кувалди це вдалося б зробити набагато швидше.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.