«Світла голова» з глибинки

Лише за добу через несправні зливні бачки в квартирах українців ви-тікає в каналізацію 4,2 мільйона тонн води — очищеної річкової чи джерельної. За рік ця цифра становитиме 1 642 500 000 тонн найціннішого мінералу — питної води. «Це злочин!», — попереджає співвітчизників пенсіонер із селища Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині Олександр Ліщук, який і провів такі підрахунки. Олександр Олександрович — винахідник СРСР, України, має понад два десятки патентів, почесний доктор наук України, двічі призер Всесвітньої виставки винаходів у Женеві... Мешкає у віддаленому від райцентру селищі, має за плечима вже 72 роки, та це не стало перешкодою для щоденної творчої праці. І плекає надію, що її результати знадобляться все-таки Вітчизні.

Ось його розрахунки. У нашій країні приблизно 16,6 мільйона сімей. Припустимо, половина (мешканці міст) допускають вражаючі втрати води, навіть якщо вона підтікає у зливному бачку тонесенькою цівкою. Більшість із нас не дуже поспішають ремонтувати це домашнє обладнання, вважають, що нічого страшного. Якщо встановити пристрій Ліщука вартістю 110 гривень у кожній квартирі, країна мала б змогу заощадити близько двох кубокілометрів води на рік, або два мільярди тонн. У гривнях це за середньоукраїнської ціни на воду становило б не менш як вісім мільярдів.

Хоча винахід уже запатентовано і деінде його одразу поставили б на виробничий потік, у нас такого не сталося ані в загальнодержавних, ані в місцевих масштабах. Побачити цю розробку в дії можна в кам’янець-подільському навчально-виховному комплексі №13.

Ще в липні 2007 році винахідник провів тут експеримент зі своїм винаходом. Кустарним способом виготовив та встановив бачки. Проста конструкція бачка та його надійність дали можливість спростити та здешевити обслуговування. 

У світі за серійне впровадження винахідник отримує чималий гонорар. Олександр Ліщук, утім, як і більшість вітчизняних інтелектуалів — винахідників та раціоналізаторів, — не розбагатів завдяки своїй світлій голові, а навпаки витратився, бо дещо мусив продати із домашніх речей, щоб виготовити зразки своїх розробок. З деякою заздрістю слухає новини про європейців, індусів, котрі намагаються впроваджувати екологічний транспорт, замінити традиційне автомобільне пальне тим, яке не дає шкідливих викидів. Такий двигун він теж придумав. Це принципово новий силовий агрегат (пневмодвигун), який може працювати і на пальному (зовнішнє згоряння), і без пального (на стиснутому повітрі). Він невеликий (250 мм х 300 мм х 250 мм), але, як каже розробник, «залежно від тиску, може розвивати потужність від 40 до 300 кінських сил і водночас його коефіцієнт корисної дії втричі вищий, ніж у двигуна внутрішнього згоряння, взагалі за багатьма технічними характеристиками він кращий». До слова, на виставці в Женеві тоді «зустрілися» дві ідентичні за технічними рішеннями моделі: одна — запатентована в США, а друга — українця Ліщука.

Іноземний експонат вирізняється використанням сучасних технологій виробництва, а український зроблено кустарним способом. Але в експозиції діючою моделлю був саме наш виріб. Іноземці до нього виявили жвавий інтерес. Подолянин удостоївся бронзової медалі. 

Кам’янець-Подільський став, можна сказати, другим після Києва осідком товариства. Луданний з однодумцями працює над тим, щоб відкрити в місті експериментальну майстерню — центр нових технологій. Колись осередки винахідників діяли всюди, нині більшість їх закрито, а «мізки» переважно «витекли» за кордон. «Раз на квартал збираємося в Києві на пленум, — каже Луданний. — Ми госпрозрахункова організація, яка сьогодні безсила щодо втілення проектів своїх членів. Співпрацюємо з Міносвіти, бо дуже вболіваємо за молоде покоління: чи захоче воно винаходити, чи не опиниться без державної підтримки? На міській станції юних техніків є чимало талановитих учнів, які досягли серйозних успіхів. Тому я став співавтором нової державної програми розвитку технічної творчості молоді, яку наразі подано для розгляду до Верховної Ради України. Ми й самі намагаємося знайти інвесторів, котрі допомогли б утілити винаходи в життя, тільки-но департамент інтелектуальної власності запатентує той чи інший із них. Вітчизняних, на жаль, немає.

Тим часом на Поділлі є чимало талановитих людей, котрі невтомно «народжують» блискучі технічні новинки. Це підтверджує Клавдія Романюк, керівник обласного осередку згаданого всеукраїнського товариства. Вона називає академіка Юрія Козловського, доктора наук Івана Трацишина, котрі творять в галузі енергозбереження, заслуженого раціоналізатора України Антона Возовика... Та цим людям простіше, бо за ними або науковий заклад, або підприємство, є якась база. Не те що у звичайного селянина. А цей селянин спромігся й на винаходи, які одразу стали державною таємницею та пильно охороняються.

Отримання патенту на винахід не безкоштовне.  Вартість патентування залежить від низки чинників. Якщо автор не може сам займатися отриманням патенту, він наймає патентного повіреного. Але це не для Ліщука, який розраховує лише на пенсію. Йому, на жаль, досі навіть не присвоїли звання заслуженого винахідника України, незважаючи на вагомі та визнані розробки. Хіба це не ображає?!

 

Кам’янець-Подільський.