Відповідь на це запитання директор Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук знайшов у Норвегії

Уже не один уряд уперто привчає українців до думки, що без поширення атомної енергетики та використання російського газу на нашу економіку може чекати справжній колапс. Але чи справді це так? У деяких країнах, котрі не скаржаться на дефіцит згаданих власних енергоресурсів, наполегливо шукають шляхи відмови від них. Про те, як і чому це роблять, наша розмова.

— Протягом останніх років уже аксіомою стала фраза, що більшість наших економічних проблем виникає саме через завищені ціни на імпортований газ. Чи справді це так?

— Якщо розраховувати тільки на нього, то так. Але чому ми поставили за головну мету знизити чужу ціну, а не відшукати власні джерела енергії, скажімо, як це зробили норвежці? Там теплозабезпечення промислових об’єктів і житла на дві третини здійснює електроенергія, п’яту частину — спалена біомаса, а ще — різні види мазуту, енергія вітру, сонця, землі. Водночас 99 відсотків електроенергії дає не атомна, а гідроенергетика. І це в державі, яка найбільше в Європі видобуває газу й нафти. Однак для внутрішнього споживання їх практично не використовують.

Коли потрапляєш до Норвегії, дивує насамперед кількість штучного світла. Воно скрізь — на нічних вулицях, в порожніх офісах, на трасах... Складається враження, що енергії повно, її ніхто не рахує і тим паче не економить. Насправді це не так. І на державному, і на місцевому рівнях проводиться жорстка політика енергозбереження, починаючи від заборони на традиційні лампочки розжарювання та вікна, що не відповідають стандартам енергозбереження, закінчуючи будівлями, теплопровідність яких не відповідає вимогам енергозбереження. А до того ж в опалювальних котлах спалюється не газ чи нафта, а, скажімо, сміття.

Саме воно спалюється на спеціальних заводах і дає тепло та гарячу воду всьому Осло і приміській зоні. Ту частину тепла, яку не можна подати трубами, перетворюють на електроенергію і знову використовують. А органічне сміття є джерелом іншого біоресурсу — метану. Весь сміттєпереробний цикл є чистим екологічно й ефективним енергетично, хоча потребує відповідних капіталовкладень.

Ну і, звісно, норвежці не забули про деревину. Це важливе джерело енергії особливо в невеликих комунах далеко від столиці. Будинки там здебільшого опалюють дровами. Інфрачервоне проміння від полум’я обігріває кімнату через великі скляні двері пічки. А спеціальні отвори допомагають швидкому проникненню теплого повітря в кімнату. Одночасно пічка нагріває ще й воду, яка подається в батареї.

Лікарні, школи, підприємства обігрівають здебільшого водяні котли, в яких спалюють тирсу і всі відходи деревини. Для того, щоб не рубати цінні дерева, почали навіть штучне розведення швидкоростучих. Так, триметрова верба виростає там за два роки. А в наших умовах це дерево за два роки могло б вирости і до п’яти метрів.

— Можливо, дерева насадити можна було б. Але цього замало. Навіть таке, здавалося б, примітивне доступне джерело енергії, як дрова, потребує серйозних інвестицій.

— Так у тому й уся суть. Ми витрачаємо чималі кошти на розвиток енергетичної галузі, плануємо розбудову АЕС, а водночас не маємо ні виграшу сьогодні, ні гарантій на майбутнє. Чому, приміром, наш ріпак іноземці скуповують просто на полі? Бо Європа готова виробляти з нього біодзель, а ми — ні. Тепер уже заходить мова про будівництво заводів для біодизеля і в нас. Але інвестори готові вкласти гроші й отримати паливо, а що отримає Україна? Додаткові проблеми з виснаженням ґрунтів, виробничі затрати та екологічні проблеми?

Енергію землі в Норвегії навчилися використовувати зовсім по-іншому. Для цього бурять свердловину в півтори сотні метрів, де зберігається стабільна температура приблизно у 15 градусів. Закачане у свердловину повітря нагрівається, а потім віддає це тепло вже назовні. Ця технологія недешева, але варто раз витратити гроші, щоб потім мати справжню економію. Саме так обігрівається міжнародний аеропорт в Осло.

А ще ведеться будівництво великого критого стадіону з паркінгом і торговельним центром, обігрів яких здійснюватиметься завдяки використанню енергії відвідувачів. Тепло від людей буде акумулюватися й підтримувати тепловий баланс у будівлі навіть тоді, коли там нікого не буде.

— Звучить просто фантастично.

— Так. Але про ці технології в Норвегії почали задумуватися ще років сорок тому, коли традиційні енергоносії коштували справжні копійки. Уже тоді в Осло створили міський фонд енерго-

ефективності, встановивши на десять років надбавку до тарифу на електроенергію у 0,01 крони за 1 кВт електроенергії для всіх споживачів. За цей час мало акумулюватись 600 мільйонів крон. Мало того, якщо ці кошти покласти на банківський депозит у 10 відсотків річних, то щороку можна отримати 60 мільйонів крон доходу, які й підуть на енергозберігаючі технології. Як задумали, так і зробили. І до того ж через десять років залишили недоторканним сам фонд, який без додаткових надходжень працює й донині. Скористатися ним може кожен, хто хоче модернізувати свій будинок чи підприємство з використанням енергозберігаючих технологій. Якщо запропонований проект буде визнано ефективним, то можна отримати навіть не кредит, а грант у 10—20 відсотків його вартості.

— І технологічні, і фінансові проекти вражають своєю простотою. Але чому ж в Україні вони такі недосяжні?

— Справді, я не бачив нічого такого, що теоретично не могло б бути реалізовано в нас. Але чомусь нікому і на думку не спадає зробити це на практиці. Чи не тому, що для багатьох перехід від газу, скажімо, на дрова означає крок не до майбутнього, а назад. Тому заміна газу, мазуту, вугілля деревом, соломою, торфом чи сонячними батареями сприймається як забаганки окремих диваків, а не система для всієї держави.

— То вся проблема лише в ментальності?

— І в цьому теж. Але змінити потрібно мислення не тільки споживача, а й державних діячів, котрі мають не лише продумати, а й запровадити в життя дієві і довговічні програми, скажімо, і таку, як норвезькі фонди енергоефективності. Вони могли б діяти і у великих містах, і на рівні регіонів. До того ж варто виходити з наших реалій, а не сліпо копіювати. Так, міста-мільйонники можуть через надбавку до тарифу сформувати свої фонди. А на регіональному рівні їх можна створити завдяки коштам від приватизації обленерго чи інших об’єктів енергетики. Головне — створити механізм, щоб такі фонди не стали корумпованими, а гроші з них не розкрадались, а використовувались на реальні проекти. Усе це можливо. І витрати на реалізацію значно менші від тих, що платимо за чужий газ. Головне — було б бажання.

Розмову записала Ірина КОЗАК.

Хмельницький.