«Голос України» неодноразово розповідав про причини та авторів ідеї депортації клінічних відділень Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. Громашевського з прилаврської території і знищення, по суті, лікувальної та наукової бази найбільшого в країні закладу такого профілю.
Нагадаю, до цієї ганебної операції долучився Кабінет Міністрів і... Національна академія медичних наук, що є подвійним абсурдом з огляду на призначення і медицини, і науки. Бажання вдатися до «евтаназії» клініки, де лікують хворих на СНІД, нейроінфекції та вірусні гепатити, виявилося для просто чиновників і чиновників від медицини нестерпним, наче свербіж: його прояви щоразу посилюються під «благочестиві» заклики настоятеля Києво-Печерської лаври єпископа Павла (Лебедя) «очистити «центр вселенського православ’я» від «притону». «Ситуація, коли я або братія монастиря молимося, просимо вибачення у Господа, одночасно озираючись навколо, чи немає поблизу хворих на небезпечні захворювання, — протиприродна. Уряд прийняв абсолютно правильне рішення, затвердивши указ на відселення лікарні», — так владика пояснив журналістам необхідність створення стерильних умов для лаврської братії. Залишається сподіватися, що Господь під час цих відфільтрованих від людського страждання молитов не тільки пробачить тутешньому духовенству і ченцям переступу християнських заповідей, а й просвітить їх в основах медицини: ні ВІЛ, ні вірусні гепатити, ні нейроінфекції, озирайся — не озирайся, повітрям не передаються. А ось якщо у певний спосіб «відпускати гріхи» запопадливим до «нічного розкаяння парафіянкам», підчепити якусь неприємність можна...
Намагаючись виконати «абсолютно канонічне рішення» уряду, ніхто не перейнявся ні проблемами медколективу, ні потребами хворих. Комусь розумному спало на думку переселити відділення в неробочий корпус шкірно-венерологічного диспансеру на околиці Києва, де навіть бомжі не зважилися облаштувати собі нічліжку через обвалену стелю. Вкладати кошти в ремонт цих «апартаментів» — до того ж орендованих на кілька років — все одно, що розвіяти взятий під високі відсотки банківський кредит за поривами вітру.
Парадокс цієї ідеї зрозумілий навіть пацюкам — єдиним «пацієнтам», що зважилися на «прописку» в руїнах. Тим паче очевидна вона для фахівців: міська санітарно-епідеміологічна станція після проведення експертизи в січні цього року надала висновок про «неможливість розміщення інфекційного відділення в будівлі лікувального корпусу на вулиці Галицькій, 4». У березні, коли тема переселення знову набула «актуальності», спеціально створена комісія зафіксувала в об’єкті оренди тріщини і просідання фундаменту, відсутність його гідроізоляції, руйнацію цегляної кладки, відсутність електропостачання, діри в покрівлі, цвіль і грибок на стінах та інші «принади» для ефективного лікування потенційних пацієнтів. (Мабуть, паралельно з переїздом його ініціатори планували здійснити і медичний експеримент: вплив грибка на життєздатність вірусів — хто кого «з’їсть» перший, аби вже «переможець» доконав хворого). Зрозуміло, що після переліку цих «архітектурних надбань» наполягати на переїзді в диспансер стало незручно навіть тим, хто звик слухняно виконувати накази.
Після широкого розголосу в ЗМІ, зокрема, ще раз нагадаю, і в «Голосі України», та протестів громадськості в історії з примусовим виселенням лікарні, яку так затято «возлюбили» печерські панотці, що не побачили в її пацієнтах «ближнього», взяли «тайм-аут». На спеціальній нараді в МОЗ президент НАМН Андрій Сердюк запевнив, що «клініка працюватиме у звичайному режимі й питання про переведення хворих в інші установи не підніматиметься, доки не буде створено відповідних умов в інших закладах». Одне слово, президент академії передумав екстерном виганяти «поналежавших» на вулицю і ласкаво дозволив приймати до стаціонару претендентів на противірусну терапію. Здавалося б, усе зрозуміло. Дискусію вичерпано, всі, хто переймається долею закладу, кинулися створювати «відповідні умови» для пацієнтів клініки...
Але це «пацан сказав — пацан зробив». А президент НАМН — людина поважна: академік, колишній міністр, автор багатьох винаходів, зокрема, концепції гігієнічного регламентування для населення, яке проживає біля джерел електромагнітного випромінювання: він, звичайно, не допустив би, щоб хворі «регламентувалися» грибком. Хоча, якщо добре подумати, то відсутність електропостачання якраз у концепцію вписується: нема джерела — нема випромінювання. Лежи біля цвілої стіни — оздоровлюйся...
Гірка іронія автора ще більше гірчить від цілком можливого втілення цієї картини в життя. У квітні з’являється ще один експертний висновок, затверджений заступником голови державної санітарно-епідеміологічної служби Людмилою Черненко. Чи то за місяць, що минув після попереднього вивчення будівлі та виставлення незадовільної оцінки її стану, встигли все капітально відремонтувати й оголосити бойкот пацюкам, чи то сталося диво, вимолене печерськими панотцями, але раптом непридатне приміщення стало... «відповідати вимогам чинного санітарного законодавства України» (!).
Чим насправді пояснюється «революційний» прорив у висновку? І тут ми натрапляємо на дивовижний збіг обставин. З’ясувалося, останню експертизу проводила державна установа «Інститут гігієни та медичної екології імені О. Марзєєва АМНУ». Саме той інститут, який тривалий час очолював пан Сердюк, звідки виріс до президента Академії медичних наук і нині керує ним у ще вищій іпостасі. Якщо це випадковість, то така специфічна, що справді нагадує «оцерковлене диво»...
Утім, можливо, воно виростає із цілком земного підґрунтя. Президент НАНУ звик своє слово тримати. Сказав — на вихід з речами. І робить усе для «відповідних умов»? А що не для пацієнтів та колективу клініки, то це дрібниця. Головне, гігієнічно регламентувати братію, котрій доводиться проживати біля джерела людського страждання. Бо який комфорт для молитви під його опроміненням. І прощення Господа не розчуєш...
У тему...
Відкритий лист православної християнки, жительки міста Миколаєва Гудзь Ганни Борисівни до ченців Києво-Печерської лаври.
Історія православ’я свідчить, що монастирі завжди були осередками не тільки релігії, а й освіти, культури, носіями кращих людських якостей: добра, турботи про близьких, допомоги стражденним, милосердя. Саме монастирі навчали грамоти бідних дітей, створювали притулки для сиріт, богадільні для старих людей, лікарні для незаможних, за що народ особливо шанував їх, жертвував свої останні гроші, йшов за тисячі верст, щоб поклонитися їм. І хоча минули століття, імена тих, хто рятував людей від лиха, і зараз вимовляють із благоговінням.
Приклад тому — чернець Києво-Печерської лаври святий Агапіт, який посів гідне місце в плеяді прадавніх лікарів, визнаний світом великим цілителем нарівні з Авіценною, Гіппократом, Пантелеймоном. Вам би, нинішні насельники Лаври, продовжити його святу справу, усіма даними Богом здібностями допомагати лікарям клініки ставити на ноги людей, що потрапили в біду, — з волі Господньої, що стали найближчими вашими сусідами. Служити біля їхніх ліжок молебні з Акафістом святому Агапіту та з водосвяттям, окропляти й напувати хворих цією освяченою водою, сповідувати їх, причащати, творити за їхнє здоров’я милостиню.
Та й згадайте слова Господа: якщо хворий хто, покличте пресвітера, нехай помолиться над вами, помаже вас вином і єлеєм. Ви геть-чисто викреслили зі своєї пам’яті ці Його настанови. Забули ви й інші слова з Євангелія: я був хворий і ви не прийшли до Мене, ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу й ангелам його.
Євангеліє дане нам не для того, щоб ставити його в золоченій оправі на книжкову полицю або класти на аналой. По ньому потрібно жити, звіряючи з ним кожне своє слово, кожен крок, кожен учинок. Ви ж знехтували це. То як же на Страшному суді ви збираєтеся тримати відповідь перед Богом за те, що не тільки не відвідали хворих з добрими намірами, з бажанням допомогти їм, а, навпаки, розгорнули кампанію, щоб викинути їх з упорядкованих, пристосованих до успішного лікування палат мало не під відкрите небо.
Переконливо раджу: припиніть свої зазіхання на будівлю клініки доти, доки їй не підберуть зручне, добре обладнане приміщення, оснащене сучасним обладнанням і лабораторіями. Інакше народ України підніметься проти вас, тому що багато людей уже замислюються над тим, а що буде зі мною, з моїми дітьми, якщо ми потрапимо в таку саму біду, як і ці нинішні пацієнти клініки? Обстоюючи їхні інтереси, ми цим обстоюємо і свої. Отож прийдімо їм на допомогу.
Господь, прощаючись із земними своїми послідовниками, сказав: «Тож любіть одне одного. По любові вашій усі дізнаються, що ви Христові». Щось, добродії ченці (назвати вас братами в ситуації, що склалася, не хочу), вашої любові до людей не видно. То чи Христові ви?
Раба Божа Ганна Гудзь.
(Лист друкується зі скороченнями.)
