Спостерігаю, як останнім часом в інформаційній сфері складається мода на загрозливі прогнози та песимістичні аналізи. Чи дійсно стан справ в соціально-економічній сфері країни не залишає оптимізму? Попри наявність тривожних факторів, це не так. Переконаний: завдання зрілого політикуму, відповідальних громадських організацій — на основі правдивого і неупередженого аналізу знайти варіанти виходу зі складної ситуації, рецепти реального успіху, мотиви надії. Сьогодні відповіддю на складні запитання може стати політика економічного патріотизму на всіх рівнях, починаючи від стратегічних і тактичних дій держави та місцевих влад і завершуючи зростаючою соціальною відповідальністю і самовдосконаленням кожної окремої компанії.

Не ходити з простягнутою рукою

Отже, з якими підсумками Україна рухається до завершення першого півріччя? ВВП за І квартал 2012 року порівняно з відповідним кварталом 2011 року становив 101,8 відсотка. Індекс промислової продукції у січні—квітні 2012 року порівняно з відповідним періодом 2011 року становив 100,7 відсотка, індекс сільськогосподарського виробництва — 101,1 відсотка. Зростання дуже незначне — близьке до нуля, його в економіці називають стагнацією...

Нестабільною є й ситуація в світі. Сама Європа, з якою Україна готова підписати угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі, стала зоною проблем. У Греції говорять про ймовірний дефолт і навіть вихід з Єврозони. Стан справ на фінансових ринках ЄС продовжує стрімко погіршуватися — курс євро добіг чергових рекордів падіння. Бракує коштів у міжнародних інвесторів та фондів. Банківська система, як і п’ять років тому, перегріта. І вже ні в кого не викликає сумнівів, що рік буде дуже важким як для європейської, так і для світової економіки.

Це, безумовно, рикошетить по Україні, в якій не бракує й власних проблем. Темпи зростання державних боргових зобов’язань в 2011 році майже вдвічі обігнали зростання реального ВВП. Нині загальний зовнішній борг країни перевищив 120 млрд. доларів. Водночас торік майже вдвічі — до 68,8 млрд. гривень — зросли і витрати з погашення та обслуговування держборгу.

Ціни на нашу експортну продукцію падають, а на імпортну залишаються незмінними. Це збільшує негативний баланс торгівлі. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами України в березні 2012 року становило 1,05 млрд. доларів, за минулий рік дефіцит зовнішньоторговельного балансу зріс більш як удвічі і становив 6,7 млрд. доларів.

Можна пишатися майже нульовою інфляцією споживчих цін, але базовими є промислові. Ціни в промисловості України в квітні 2012 року збільшилися на 3,7 відсотка, тоді як у березні їхнє зростання становило 1,1 відсотка, у лютому — 0,8 відсотка.

Отже, ймовірність того, що в найближчі часи економіка автоматично зазнає стійкого й сильного економічного зростання (таким вважається зростання на рівні 7—8 відсотків ВВП), аналогічного початку минулого десятиліття, є дуже низькою. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) підтвердив прогноз зростання української економіки в 2012 році всього на 2,5 відсотка. І це ще досить оптимістично.

Зрозуміло, така ситуація не викликає ейфорії. Але посипати голову попелом і плакатися на кшталт «ми відстали від цивілізованого світу назавжди» зовсім не варто. Треба діяти, і діяти негайно. Безумовно, посилювати зовнішньоекономічну політику, шукати точки, де Україна може підставити стратегічним партнерам своє економічне плече, яке розверне її до розширення торгівлі, нових інвестиційних проектів. Нам вже не раз доводилося говорити, що потрібно вміло і мудро поєднувати різновекторність в ім’я обстоювання власних національних інтересів: зберегти роль стратегічного партнера Європи, посилювати свою позицію учасника європейської інтеграції, що абсолютно не суперечить завданню активно продовжувати співпрацю з країнами, які нині об’єднуються в ЄвроАзЕС, Митний союз, СНД. Значні можливості, які нами ще сповна не освоєні, лежать в площині співробітництва з Бразилією, Китаєм, Кореєю, арабським сходом тощо.

Щодо внутрішньої економічної політики, то промислово-підприємницька спільнота є палким прихильником стратегічних підходів до справи, виділення пріоритетних сфер розвитку і спрямування саме туди інвестиційно-інноваційних ресурсів. Переконаний: незважаючи на складні часи, певні галузі в Україні залишилися досить перспективними — судно-, літакобудування, ракетно-космічна сфера, ІТ-технології, АПК тощо. Треба навчитися конкурувати там, де є реальні шанси перемогти. Але, обравши такий шлях, ним треба йти, дотримуючись стратегії розвитку, не вдаючись до зайвого адміністрування або захоплюючись пожежними методами управління.

Нам усім необхідно усвідомити одну просту річ: в сьогоднішніх умовах для реалізації амбітних планів на зовнішньому і внутрішньому просторі, на жаль, в основному доведеться розраховувати на себе, спиратися на власні ресурси, кадровий та інтелектуальний потенціал. При цьому діяльність в ім’я обстоювання національних інтересів, в тому числі економічних, слід вважати безумовним, беззаперечним, найважливішим пріоритетом держави і суспільства. Такі підходи ми називаємо економічним патріотизмом.

Погоджуюся з думкою ректора Міжнародного інституту бізнесу Олександра Савченка, що під час тривалих криз в багатьох країнах починає «піднімати голову» економічний націоналізм. Ми вже спостерігаємо в Європі прихід до влади соціалістів, для яких природно більше втручатися в економіку, вводити торговельні бар’єри, регулювати доходи і зарплати, вводити нові податки. Це обов’язково позначиться й на ситуації в Україні, яка є глибоко інтегрованою у світовий економічний простір.

Але в УСПП переконані: економічний патріотизм можна взяти на озброєння! Це означає активно залучати в Україну інвестиції, підтримувати вітчизняного товаровиробника, купувати українські товари. Така політика стане актуальною відповіддю на сучасні економічні виклики, крім того, має великий шанс на підтримку патріотично налаштованих бізнес-кіл, громад, населення.

Не треба «плакатися в жилетку», ходити по світу з простягнутою рукою, потрібно дуже серйозно зайнятися внутрішніми справами — передусім сформувати платоспроможний внутрішній ринок, активізувати інвестиційну діяльність.

Кисень для вітчизняного виробника

Необхідно реалізовувати ефективні програми імпортозаміщення й локалізації виробництв. Це найвідповідальніше державне завдання, здавалося б, не викликає заперечень, але що відбувається на практиці? Ось актуальний приклад — Крюківський вагонобудівний завод. Протягом останніх 10 років виключно за рахунок власних ресурсів тут здійснили повну модернізацію виробництва. Завод спроможний виготовляти висококомфортабельні швидкі поїзди, які повністю і за короткий час переозброять залізницю. При виконанні таких замовлень кооперація охопить 181 українське підприємство, локалізація виробництва становитиме 70 відсотків. Хіба це не надасть поштовху внутрішньому ринку, не покращить негативне торговельне сальдо держави, не забезпечить конкурентні переваги на ринках близького зарубіжжя? Відповідь зрозуміла. Подібна ситуація — на ринку медтехніки, сільськогосподарського машинобудування. Чи не час покласти цьому край, законодавчим чином зобов’язавши чиновника «постачити киснем» вітчизняного виробника і суворо караючи за політику наповнення закордонних бюджетів і створення робочих місць на чужій території?

Але проблеми стосуються не лише однієї галузі, їх треба вирішувати комплексно. Саме тому в УСПП дуже підтримують ухвалення державної програми розвитку внутрішнього виробництва. Ми також підтримуємо Президента Віктора Януковича, який у квітні доручив уряду провести заходи з активізації розвитку реального сектору економіки. Актуальними є вимоги вдосконалити вітчизняне законодавство у частині обмеження фіскального тиску на бізнес, недопущення втручання суб’єктів владних повноважень у господарську діяльність підприємців. Давно назріло завдання посилити відповідальність чиновників за прийняття неправомірних рішень про донарахування податків і зборів, про застосування штрафних санкцій тощо.

Враховуючи актуальність всіх цих завдань, промисловці, підприємці і роботодавці взяли це доручення Президента під свій особистий контроль, заради його ефективного та вчасного виконання запропонували об’єднати зусилля із законодавчими й виконавчими органами влади.

Ми переконані: адміністративне втручання в економіку, навіть з хорошими намірами, завжди погіршує стан справ. Там, де проблеми очевидні і потрібне регулювання, має йтися про скоординовані чіткі дії парламенту, економічного, фінансового й соціального блоків уряду, всієї владної вертикалі на фоні постійного зворотного зв’язку із суспільством, промисловцями, підприємцями, роботодавцями, експертним середовищем.

У ділової спільноти вистачає енергії і наснаги нагадувати владі про її обов’язки в економічній сфері, докладати зусиль щодо підготовки актуальних рішень, підтримки необхідних законодавчих ініціатив або передового підприємницького досвіду. Але чи є в ділової громади власний рецепт виходу з рецесії, «золотий ключик» до реального зростання економічної активності? Нам здається, таким є поглиблення діалогу влади з громадянським суспільством, промисловцями і підприємцями.

Чому в ці складні часи дедалі частіше виникає недовіра до адміністративних методів управління, все виразнішою є надія на потенціал громадянського суспільства, так званий соціальний капітал?

Демократичні цінності — це не декоративні надмірності на сучасному будинку держави, про які згадують лише у передвиборному запалі, вони є саме бетоном, який заливають у каркас будівлі, формуючи його міцність та забезпечуючи довге життя. Становлення громадянського суспільства і розвинутої економіки країни — спільний, складним чином організований безперервний процес вдосконалення громадянина, суспільства, влади, політики, права, економіки. Під час діалогу формуються ефективні громадські форми контролю за виконанням законів, взаємна відповідальність держави та особистості. Патерналістське ставлення населення до влади перетворюється на реальне партнерство — творчу роботу, вимогливу атмосферу спільної позитивної діяльності.

Ще питання, кому такий діалог більш потрібен — громадянину чи владі? Остання отримує можливість задіяти інтелект наукового, професійного середовища, здійснити експертну оцінку рішень ще на етапі їх підготовки та прийняття, заручитися підтримкою населення, розділити з ним відповідальність за кінцевий результат.

Останнім часом задля поглиблення комунікацій за напрямком «влада — громадянське суспільство», налагодження глибокого зворотного зв’язку було багато зроблено. Президентом країни ухвалена стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, при ньому створена та діє координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства. З 1 січня 2013 р. вступає в силу Закон «Про громадські об’єднання», де за ними закріплені права брати участь у здійсненні державної регуляторної політики, у роботі консультативних та дорадчих структур, що утворюються органами державної влади, причому останні зобов’язані цьому всіляко сприяти.

Роль держави — потужний партнер

Переконаний, що громадські організації високого ступеня зрілості — як УСПП, галузеві ділові об’єднання, які увійшли в економічну раду, є провідниками такого діалогу, реальним майданчиком для його організації та розвитку. В нас є суттєві завоювання на цьому шляху, мені вже доводилося про це розповідати. Нинішній етап роботи — це встановлення паритетності, рівноправності та взаємної відповідальності, категоричне недопущення формалізації комунікацій, перетворення передбачених законодавством можливостей на популістські маніпуляції, прийоми захвату електоральних симпатій.

У цьому сенсі нас завжди турбувала тема соціальної відповідальності бізнесу. УСПП переконує своїх членів, що СВБ є важливим чинником розвитку суспільства і держави, вирівнювання економічних і соціальних диспропорцій. Ми розуміємо соціальну відповідальність як пріоритетне дотримання законних зобов’язань перед державою і суспільством (сплата податків, охорона здоров’я та безпека праці, права робітників та споживачів, екологічні норми) разом з посиленням позитивного впливу бізнесу на суспільство через інновації, інвестиції та партнерство, спрямовані на соціальний та екологічний добробут.

Очевидно, що в реалізації проектів СВБ роль держави має обов’язково проявлятися — як потужного партнера, що створює стимули для відповідальних компаній, сприяє розповсюдженню ефективного досвіду, впливає на зростання поваги суспільства, його громадян до представників соціально відповідального бізнесу. Водночас ми намагаємося запобігти спокусам перетворити такого роду ініціативність на черговий несанкціонований законодавством податок. Запропонований нещодавно громадськими організаціями та експертами, в тому числі УСПП, проект концепції Національної стратегії соціально відповідального бізнесу проводить чіткий вододіл між адміністративними заходами та добровільними ініціативами. Він може додати нового імпульсу розвитку державно-приватного партнерства, однак виключно на добровільній основі, таким чином, коли дії компанії з підвищення власної конкурентоспроможності гармонічно збігаються з їх зусиллями задля економічного та соціального розвитку громад на території присутності, задля вирішення екологічних проблем.

Розмірковуючи над проблематикою сучасного соціально-економічного розвитку, результативності діалогу влади і суспільства, весь час намагаюся знайти точку позитиву. Де ж той важіль, до якого треба докласти сили, щоб переламати ситуацію, зробити бажаний результат досяжним та незворотнім?

Як гарна сім’я є основою здорового суспільства, так і аналог сім’ї в економічному вимірі — окремо взята компанія — може стати тою самою клітиною, з якої почнеться оздоровлення всього організму. Соціально відповідальна, чесна, правильна компанія проголошує себе такою не через данину моді, а через переконання, що це є єдиний шлях підвищення ефективності бізнесу, зміцнення його конкурентоспроможності, а інколи й виживання.

Роль відповідальних компаній, підприємств в сучасній Україні зростає. Для цього є об’єктивні причини — дорожчають ресурси, поглиблюються процеси європейської, світової інтеграції, а загальносвітовим цивілізаційним вимогам треба гідно відповідати. Є й суб’єктивні. Ділова успішна «верхівка» в певний момент відчуває, що матеріальні та моральні борги суспільству треба повертати. Найрозумніші діють, бо справа того варта: вона впливає на підвищення репутації, обіцяє можливість переходу до числа компаній, яких приймають в кращих європейських, світових будинках. 

Якою є частка відповідальних компаній в сучасній українській економіці? Поки що невелика, але є тенденція до їх збільшення. В них є всі шанси стати лідерами не лише у фінансовому, а й в інтелектуальному, інноваційному, а головне — ціннісному, етичному сенсі. Коли їх більшість стане критичною, настане значний перелом. Зміцниться середній клас, зміниться його позиція у стосунках з державою — він проявить себе не як бідний родич, прохач зі знятою шапкою на владному ганку, а як господар ситуації, прискіпливий та вимогливий споживач державних послуг, гідний та перспективний замовник демократичних та економічних змін.

Згоден, це потребує дуже серйозної роботи. Але вона вже триває, і наше спільне завдання — забезпечити паритетний взаємопроникливий розвиток конкурентоспроможної економіки та демократичних принципів. У тій країні, де немає високого рівня захисту прав людини, прав власника й інвестора, умов рівноправної конкуренції, вільного підприємництва, інвестиції не працюватимуть, не буде й належного економічного розвитку. Консолідація суспільства, відсутність внутрішньої політичної конфронтації, зростаюча довіра народу до влади і ефективний діалог з нею громадянського суспільства — ось запорука успішності наших дій.

Анатолій КІНАХ, народний депутат України, президент Українського Союзу промисловців та підприємців.