Війна після перемоги

Ворошиловград звільнили від фашистів 14 лютого 1943 р. А вже наступного дня в місті розпочала роботу оперативна група (42 особи) під керівництвом заступника начальника УНКВС В. Короба. Підрозділи обласного управління розміщувалися тоді в Старобільську й у Станиці Луганській. Головним завданням співробітників держбезпеки було виявлення розвідувальних, контррозвідувальних і каральних органів ворога, що діяли в період окупації, вивчення їхньої діяльності, розкриття їхньої агентури. Разом зі співробітниками Головного управління контррозвідки СМЕРШ Наркомату оборони СРСР вони захоплювали документи спецслужб супротивника, ліквідовували склади зброї й диверсійної техніки. Ще один напрям роботи — захист уцілілих тилових об’єктів від диверсантів, підготовлених ворогом.

Частина Ворошиловградської області ще була окупована. Але контррозвідники готувалися до активних заходів і в цих районах. Спеціально створені опергрупи базувалися поблизу закріплених територій і до їх звільнення накопичували оперативні матеріали. Групи вступали у звільнені райони з передовими частинами Червоної Армії й негайно починали роботу. А її в радянської контррозвідки після відступу німців було чимало. Спеціальні органи на окупованій території діяли активно, масштабно й з німецькою скрупульозністю. Тільки у Ворошиловграді під час окупації було 17 спецорганів ворога, у тому числі СД, гестапо, таємна польова поліція (ГФП), німецька фельджандармерія й ортскомендатура, російський відділ служби безпеки при СД, німецька польова комендатура, щуцполіція, міська поліція, окружна сільгоспкомендатура, військовий розвідпункт штабу «Нагель», німецький контррозвідувальний пункт, сім дільниць поліції по районах міста, а ще — італійська військова комендатура... Найактивнішими з них були підрозділи СД, які розміщувалися в період окупації у Ворошиловграді, Красному Лучі й Алчевську. Усього в області було 29 контррозвідувальних і каральних органів окупантів. Але особливу небезпеку становила розвідка ворога, що також активно працювала на цій території. В 1943 р. було виявлено два великі німецькі розвідувальні органи — розвідпункт абверу «Герес група Б» у Старобільську й головний загін абверу №101 «Аусенштелле Ернст» в Алчевську.

У січні 1945-го у звіті про роботу за рік начальник управління полковник Ілясов повідомляв у НКДБ УРСР: «...УНКДБ по Ворошиловградській області заарештовано агентів німецької розвідки 169 чоловік, з них отримали завдання зі шпигунства 10. [...] Арештовано агентів німецької розвідки — 74, з них шпигунів 5 чоловік». Крім того, у цей період ліквідовано 23 німецькі резидентури й одну резидентуру італійської розвідки. Також виявляли активних колабораціоністів, насамперед тих, хто заплямував себе кров’ю співвітчизників. Розшук проводили при діяльній підтримці населення. Багато в чому завдяки їй затримали 10 бургомістрів, 16 начальників поліції, 78 поліцейських, 90 старост і їхніх помічників.

— Одна з найгучніших справ того часу пов’язана з арештом колишнього бургомістра Ворошиловграда Зубовського, — розповідає керівник архівного підрозділу Управління СБУ в Луганській області Василь Школа. — До війни він був відомим у місті гінекологом. Евакуюватися не захотів, а після приходу окупантів здобув їхню прихильність. Екс-лікаря призначили бургомістром Ворошиловграда. При відступі фашистів Зубовський з родиною втік у німецький тил. Але ворошиловградські чекісти знайшли його в Одесі й заарештували. Військовий трибунал 20 жовтня 1944 року виніс Зубовському вирок — розстріл. У кримінальній справі Зубовського зазначено, що поки він працював на цій посаді, в обласному центрі підірвали й спалили 2542 будинки, розстріляли 3110 жителів, арештували й катували 7012 чол., погнали в німецьке рабство 4644 чоловік. Під його керівництвом і за сприяння міської управи нацисти в протитанковому рову на Гострій Могилі розстріляли 3000 євреїв. Яка тут ступінь особистої провини Зубовського? З позицій сьогодення здається, що мінімальна. Сам же він нікого не вбивав. Але Зубовського судили в умовах воєнного часу: ось свої, а ось вороги. А він перейшов на бік ворога. Біля будинку Зубовського чекісти знайшли схованку, де були 7 ампул радію вартістю близько 700 тисяч рублів золотом, золота валюта царського карбування на 3178 рублів, масивний золотий портсигар, 12 золотих обручок і багато інших золотих, платинових і срібних виробів. Усі цінності передали державі...

У перші післявоєнні роки контррозвідники виявили й ліквідували резидентури італійської контррозвідки й німецької розвідки у Ворошиловграді, Попаснянському і Кадієвському районах. Тривав розшук військових злочинців, карателів, поплічників окупантів. До кінця 40-х — початку 50-х років належать кримінальні справи стосовно низки офіційних співробітників німецьких контррозвідувальних і каральних органів — колишнього начальника СД у Луганську, який був заступником начальника «Зондергрупи Петер», колишнього працівника карного відділу СД, а також агентів німецьких розвідувальних органів. У кінці 40-х років настав час розплати для колишнього заступника начальника Білолуцької райполіції, начальника кримінального відділу поліції й окружної в’язниці жандармерії в Красному Лучі, начальників в’язниці жандармерії й в’язниці СД у Ворошиловграді, начальників поліції в Пролетарську й Красному Лучі, а також начальника Рубежанської райполіції, начальника поліції Євсугського району, бургомістра Кадіївки. Вдалося розшукати декількох карателів, що служили у військах СС у таборах смерті Майданеку й Травниках.

У період окупації жах у жителів Кадіївки (сьогодні це Стаханов) і околиць вселяв начальник повітової поліції Олександр Редічкин. Виходець із багатої козачої родини, він служив у білокозачих військах прапорщиком. Перед Вітчизняною війною працював бухгалтером на шахтах Донбасу. При німцях зробив кар’єру в поліції. Під його началом служило кілька тисяч поліцейських. За участю Редічкина і його підлеглих розстріляно близько 5 тисяч радянських громадян. Коли німці відступали, каратель тікав разом з ними. Працівники держбезпеки знайшли його в Краснодарському краї, де він працював бухгалтером у райвідділі зв’язку. Редічкина заарештували і за вироком військового трибуналу 1949 року розстріляли.

...Навіть і в 1970-ті роки військових злочинців ще шукали. І не тільки в СРСР, а й в інших країнах. Наприклад, відомому «ліонському кату» Клаусу Барб’є французьке правосуддя винесло вирок уже в 1980-ті роки. Розшуком займалися й органи юстиції ФРН, які зверталися за сприянням у прокуратуру СРСР. Річ у тім, що з територій, звільнених Червоною Армією, було вивезено багато документальних матеріалів колишніх спецорганів нацистської Німеччини, які містили відомості, котрі могли пролити світло на їхню діяльність. Через величезну кількість документів їхнє вивчення затяглося на роки. Тільки в середині 70-х вдалося натрапити на слід низки агентів німецької розвідки абверу на підставі документів табору особливого режиму «Шталаг-355», що був розташований в Хмельницькій області. За роки окупації тут знищили близько 60 тисяч чоловік. Такі концтабори для військовополонених нацисти створювали на території захоплених країн. Більше півтора десятка шталагів було й в Україні — в Дніпропетровську, Миколаєві, Харкові, Рівному, Житомирі й т. д. У всіх цих таборах функціонували підрозділи німецької розвідки. Вивчення архіву «Шталагу-355» показало, що там працювало відділення «Абвер-ІЦ». Його головне завдання — вербування агентури з військовополонених і цивільного населення для шпигунства, диверсій і обробки радянських військовополонених. Використовуючи цих людей, із травня 1942-го по грудень 1943 р. загарбники виявили й знищили до 3000 радянських патріотів, котрі чинили їм опір. Можливо, час приховав би ці факти, але інформація про них збереглася завдяки скрупульозності абверівців — вони все враховували!

— На всіх військовополонених заводили картки обліку, — розповідає Василь Школа. — Але на військовополонених, які співпрацювали з німцями, їх вели по-особливому. На зворотному боці були записи про відділ і відділення абверу, за якими був закріплений той чи інший агент. Зі збережених до нашого часу матеріалів «Шталагу-355» ми знаємо про те, що зустрічі з агентурою німецькі розвідники проводили в канцелярії абверу, куди агенти-військовополонені приходили під різними приводами. А завербоване німцями цивільне населення приймали в штабі шталагу. Таким агентам видавали спеціальні пропуски.

На підставі цих матеріалів були встановлені ще 9 осіб, які співпрацювали зі спецслужбами фашисткої Німеччини.

Історики спецслужб відзначають, що Друга світова війна для радянських органів держбезпеки стала не тільки серйозним випробуванням, а й тим рубежем, що надвоє розділив їхню історію. До війни відомство загалом використовувалося як основний інструмент репресивної сталінської політики. А у воєнні роки воно зосередилося на виконанні класичних функцій спецслужб — розвідки й контррозвідки.