Коли дощу немає, потрібні «дощувалки»

Ще чверть століття тому селяни Таврії мали в своєму розпорядженні до семи тисяч дощувальних установок типу «Фрегат», «Дніпро» та ДДА (останні «вміли» підкачувати воду не по системі трубопроводів, а просто з відкритих ариків). Але через старіння та звичайне розкрадання техніки, конструкція якої передбачає використання дорогих кольорових металів на кшталт бронзи та латуні, нині кількість цих установок, за даними облводгоспу, зменшилася майже наполовину — до чотирьох тисяч одиниць. Та й ті, що є, давно відпрацювали свій експлуатаційний ресурс, і без модернізації «доживають» останні роки. Однак хто і за які гроші цією модернізацією займатиметься? Якщо підприємство у місті Первомайську, яке спеціалізувалося на випуску «Фрегатів», якось зуміло вижити у кризове лихоліття, то з авторами установок «Дніпро» та ДДА, які могли обробляти менші площі поливу і більш придатні для фермерських та одноосібних селянських господарств південного степу (таких у нас понад сорок відсотків від загальної кількості), справи гірші.

Виробляло їх разом із збиральною технікою акціонерне товариство «Херсонські комбайни», нині приватизоване та реорганізоване у машинобудівний завод. Він заледве тримається на плаву, і жодних «дощувалок» на конвеєр вже не ставить. Хоча тут і визнають, що час про це задуматися.

— За Союзу прохідну підприємства щозміни полишали 16—20 установок «Дніпро» та ДДА — попит на них у колгоспів та радгоспів був шалений і не знижувався до самої ліквідації системи колективних господарств як такої. Після значної перерви у їх виробництві та наростання несприятливих для землеробства змін клімату стає зрозумілим, що передумови для поновлення випуску «дощувалок» є. Ми вже замовили двом науковим установам аналіз ринку, але на самій теорії далеко не заїдеш, — розповідає головний інженер Херсонського машинобудівного заводу Сергій Шляховер. — Попередні модифікації установок морально застаріли — потрібна розробка економічнішої та енергоефективнішої техніки, що могла б на рівних конкурувати із французькими, німецькими та американськими зразками, які дедалі активніше просувають на вітчизняний ринок імпортери. А відпрацювання технології та виготовлення хоча б дослідного зразка «дощувалки» коштуватиме не менше двох мільйонів гривень, яких у підприємства просто нема. До того ж попиту без грошей не буває, а подібні установки у перерахунку на кілограм ваги коштують дорожче, ніж навіть комбайни — від півмільйона гривень.

Експерти переконані, що без державного стимулювання, принаймні у перші роки, відновити випуск «дощувалок» в Україні не вдасться. Передумови для такого стимулювання створено, але від слів непогано уже перейти б і до діла.

— Обнадіює, що Верховна Рада України нинішньої каденції встигла розробити та затвердити на законодавчому рівні Програму розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення річки Дніпро, — підсумовує начальник Херсонського облводгоспу Єгор Коваленко. — У програмі згадано і про необхідність відновлення випуску сучасних вітчизняних дощувальних установок. У заводів Миколаївської та Херсонської областей зберігся достатній потенціал, аби задовольнити потреби внутрішнього ринку у цій продукції, а не купувати імпорт, створюючи додаткові робочі місця в іноземних компаніях. Проблема в тому, щоб якнайшвидше «підкріпити» положення програми матеріально. Це може бути як державне замовлення виробникам «дощувалок», чи впровадження податкових пільг або механізму часткових компенсацій тим селянським господарствам, які вирішили оновити парк зрошувальної техніки. Адже це оновлення давно потрібне.

Херсонська область.