Щонайменше п’ять днів другої декади травня у Запоріжжі рядився дощ. Було навіть прохолодно. Але хоч би тобі краплина на землю. Тож щодня під вечір тиск у водопроводі, особливо приватного сектору, мінімальний — народ рятує городину від спеки, як може.

А як воно там на полях, де або ще кволими паростками, або вже й зміцнілими кущиками піднімається те, що дуже скоро назвуть врожаєм-2012? Ранні зернові давно посіяно. З урахуванням пересівів — це загалом 80 відсотків від запланованого. Тут варто суворо підняти брови — як же так? Але можна й зрозуміти господарів землі — синоптики навперебій розповідають, що такої травневої спеки не фіксували всі останні 130 років. Тож виручати аграріїв покликана ще й кукурудза і все той же соняшник. Бо держава традиційно «пробачила» сільгоспвиробникам і сувору зиму, і спекотну весну жирним нулем в графі «допомога».

І тут нове запитання. Останнім часом Запорізька область неодноразово зазнавала нищівної критики з боку Мінагропроду. В основному через викривлену — порівняно з вимогами нормативів, затверджених Кабінетом Міністрів, структуру посівних площ. Пам’ятається, як ще на початку березня, під час традиційного «селектора», перший заступник міністра Мінагрополітики Микола Безуглий розпікав відповідних керівників із Запорізької області: «Одним днем живемо, чи ні?». Такою була його реакція на плани знову засіяти 25—30 відсотків площ соняшником.

Звісно, що начальству з Києва видніше. Зрозуміло, що й плани були тут же переглянуті, і... Станом на кінець травня в області посіяно 419,2 тисячі гектарів соняшнику. Іншими словами, йдеться вже не про 25—30 відсотків, а про всі 40 «з гаком». То що — область вперто «живе одним днем»?

Розмовляючи з фермерами, не помітив, що вони собі вороги. Тобто, що самі «мінують» надмірними посівами соняшнику власну землю під наступні втрати. Але давайте подивимося на ситуацію і з їхнього боку. Посіви озимих в області становили 625 гектарів. Загальні втрати — 97 тисяч гектарів. Чим їх рекомендовано пересівати? Горохом, яровою пшеницею і ячменем. У тих погодних умовах, які склалися — це фактично нові втрати. Тому єдина надія запорізького агровиробника на весняну посівну — все той же соняшник.

До речі, чому він сьогодні ледь не під забороною? На відміну від того самого ріпаку, який для грунтів нічим не кращий. Знову-таки, спілкуючись з фахівцями, зрозумів, що єдиної точки зору на цю культуру немає. Одні дотримуються «старорежимної» версії, що соняшник нищить поживні якості грунтів. Інші вважають, що він через свою стовбурову кореневу систему викачує залишки вологи запорізького степу, які ще десь зберігаються на глибині. Однак більшість (і з ними солідарні практики) вважають, що ліміт у 15 відсотків посівів соняшнику на рік давно застарів. Бо сьогодні є гібриди, які дають змогу сіяти згадану культуру на одній і тій же ділянці вже не через сім, а через чотири-п’ять років. А це, погодьтеся, дозволяє помітно підняти згаданий ліміт.

Здавалося б, і так система викачування коштів із села працює наче швейцарський годинник, та ні, виявляється — не всі резерви ще використані. Особливо цього року, коли та сівозміна — як мертвому припарка, вона зовсім не враховує ні морози, ні спеку.

А от про що в умовах цьогорічної, вважай, засухи потрібно було б поговорити — хоча б сформулювати проблему, так це, коли не про розбудову, то хоч ретельну інвентаризацію зрошувальних систем, про їхнє приведення, де це ще можливо, в робочий стан. Однак тут ми — як і фермери, чи директори навіть потужніших господарств, можемо тільки зітхнути. Не до часу розмова. Мало того, вже надходять сигнали з місць, що не до кінця розграбовані зрошувальні системи зараз, так би мовити, передають до державної власності. З подальшою заміною заліза на пластик — без проектів, кошторисів і перспектив на якесь фінансування, але вже з демонтажем труб. Хто зумів — і буквально вигриз ту систему для хоч якоїсь експлуатації, той молодець, а більшості не поталанило.

Тому закликати сільгоспвиробників тепер за «советскую власть» — марна справа. Бо настрої серед керівників і власників агрофірм не дуже оптимістичні. «Коли все це нікому в державі не потрібно, то чому воно має бути потрібно мені?» — майже в один голос повторюють керівники господарств, з якими останнім часом довелося спілкуватися.

Запорізька область.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.