З кінця травня базарні ряди рясніють звабливими ягодами. З кожним днем ціна за кілограм на гривню — дві менша. Хоча до сезонних заготовок ще далеко, покупці вже балують себе солодким делікатесом. Більшість навіть не запитує, звідки товар — свою, українську ягоду можна одразу вирізнити і за зовнішнім виглядом, і за смаком.
Мито зупинило імпорт фруктів
А та, що вирощена на Хмельниччині, ще й приємно вражає ціною — помітно нижчою від привезеної. Традиційно подільські ягоди за херсонськими, миколаївськими і закарпатськими не встигають. Тому найвищу ціну продавцям вдається взяти саме за ягоди з півдня. Але вже за тиждень — другий після них з’являється і хмельницька ягода. На цінниках промовистий напис — «Городоцька». Це означає, що продукт привезено із господарства «Городоцьке», яке десятиліттями спеціалізується саме на цій культурі. Якщо за привізну полуницю просять по 23 — 28 гривень за кілограм, то ціна місцевої вже впала до 20. Причому якщо минулими часами городоцька ягода дещо відрізнялась і на смак, і на вигляд від південних сортів, причому не в кращий бік, то тепер розрізнити важко. Господарство хоча і спеціалізується на вирощуванні, проте роздрібною торгівлею практично не займається. Оптовики забирають врожай прямо з поля, інколи навіть в черзі доводиться чекати, поки буде наповнена тара. Спокушає не так смак, як ціна. Навіть за перші ягоди реалізаційна не перевищує 15—16 гривень за кілограм. А далі — ледь не щодня знижка.
Саме господарство нізащо б не ініціювало такого стрімкого цінового падіння, якби не специфіка товару. Його не втримаєш ні у полі, ні на складах. А трохи забарився — залишишся без нічого. Тому й з готовністю віддають всім, хто приїжджає за товаром просто на ягідники.
Адже щороку тільки в Городоцькому районі вирощують понад сто тонн. У сусідньому Дунаєвецькому ще більше — до півтори сотні тонн. Одне слово, на нестачу домашніх ягід не поскаржишся. Але найбільша проблема виробників — їх реалізація.
На прилавках великих супермаркетів відшукати подільську полуницю практично неможливо. Не тільки тим, хто вирощує ягоду, а взагалі місцевим фермерам, що спеціалізуються на овочівництві, ягідництві та садівництві, роками не вдається налагодити співпрацю із такими торговельними центрами. Причину й самі пояснити не можуть. Просто чують відмову. А найчастіше вона буває через те, що товар не має належного вигляду та упакування.
Однак не можна не відзначити, що цього сезону в більшості магазинів якщо і не подільська полуниця, то принаймні вітчизняна. Секрет цей розгадати неважко. Продавці кажуть, що доставляти імпортний продукт стало вкрай невигідно, навіть попри те, що, скажімо, іспанська полуниця ще у квітні на тамтешніх ринках коштує не дорожче одного — двох євро. Навіть із транспортними витратами це могло би бути значно дешевше від домашніх розцінок, якби не митні сплати. Кажуть, що за кожен розмитнений кілограм потрібно заплатити вісім гривень. Таке додаткове навантаження ні продавцям, ні покупцеві з ринку просто не здолати. Але, зрештою, доводиться визнати, що саме високі митні збори відкрили шлях українським ягодам на українські прилавки.
Перевиробництва не буває
До того ж стосується це не тільки подільських садівників, а й тернопільських та чернівецьких, котрі успішно торгують своїм товаром на ринках області. Великої конкуренції між ними немає, бо сказати, що солодкого делікатесу виробляється надто багато, було б перебільшенням. В області під суницю відведено близько сотні гектарів. Трохи більше займають разом малина та смородина. А от, наприклад, черешневими садами засаджено не більш як 15 гектарів. Тож сподіватись, що прилавки будуть просто завалені дешевою продукцію, поки що не варто.
Різні джерела твердять, що річна норма споживання ягід для однієї особи має становити від 42 до 100 кілограмів. З огляду на те, скільки загалом вирощується в області, цього недостатньо, щоб наблизитись до цих норм. Але братись за серйозне нарощування обсягів виробництва садівники не поспішають.
Насамперед через те, що за нинішніх правил формування цін вони не можуть гарантувати покупцеві дешевий товар. А висока ціна доступна аж ніяк не всім. Навіть вартість у 15 — 20 гривень за кілограм залишається малодоступною для тих, хто живе на пенсію чи невисоку зарплату. Цей покупець вимушений чекати того часу, коли у продажу з’явиться ягода, вирощена на дачних ділянках та сільських городах. Як правило, це найдешевша і найдоступніша сировина, з появою якої розпочинається сезон масових заготівель.
Про те, щоб виробник спробував пробитись на закордонні ринки, мова взагалі не ведеться. Передусім через те, що практично ні у кого немає ні досвіду, ні практичних можливостей експортувати свій товар. І знову-таки через цінові перепони. Висока собівартість робить неконкурентоспроможними українські ягоди.
Про те, щоб налагодити переробку на місцях, вже давно ніхто не веде жодної мови. Були часи, коли джеми та варення варили на плодоконсервних заводах ледь не у кожному районі. Тепер області проблематично похвалитись такою продукцією. Але це не засмучує покупців. Були б ягоди, смачні та дешеві, а вже раду з ними дасть кожна господиня сама.
Хмельницький.
