Припекло вже у травні

Президент країни Віктор Янукович виказує невдоволення. Кумулятивна динаміка промислового виробництва за січень—квітень знизилася до 0,7 відсотка (0,9 — за січень-березень), у квітні проти березня — на 3,4 відсотка. ВВП худне разом із середньою заробітною платою по країні. Поза тим доручення Президента підняти заробітну плату суперечать можливостям підприємств, які ніяк не розберуться з парадоксами.

Перший: попри величезні державні капіталовкладення у проект Євро-2012, обсяг будівельних робіт за чотири місяці скоротився. Будівельники здебільшого добудовують заморожені на час кризи об’єкти, не закладаючи нових.

Другий: податкові стимули для легкої промисловості, судячи з падіння виробництва на 10,8 відсотка, не спрацювали. Утримати ж валовий внутрішній продукт на рівні березня вдалося, завдяки низькій порівняльній базі, сировинним галузям і сільському господарству, дякуючи пересіву озимих.

Третій: економіка перевела платіжний баланс у плюсове значення, завдяки припливу коштів за фінансовим рахунком. (Прямі іноземні інвестиції, приміром, у квітні різко зросли.) Але експортна виручка не тішить. Теперішні економічні показники гірші за минулорічні, попри те, що на скороченні споживання природного газу за цей час заощадили близько 1 мільярда доларів США.

Четвертий: попри скорочення обсягів виробництва, у тім числі у галузях, орієнтованих на експорт (металургія у квітні здала проти березня на 1,3 відсотка), Держстат і Нацбанк звітують про зростання середнього рівня заробітних плат і внутрішнього споживання, уряд — про покращення добробуту і зниження безробіття. Виходить, що виробництво падає, а заробітні плати зростають.

П’ятий: у квітні банки різко знизили свою прибутковість, тож на кредитну активність з їхнього боку до виборів реальний сектор може не розраховувати. З огляду на вартість кредитів і зростання депозитних ставок, банкам бракує платоспроможних позичальників.

Підсумуємо. Негативну промислову динаміку січня—квітня почасти зумовила ситуація на зовнішніх ринках. Але здебільшого — некомпетентні й популістські підходи до реалізації реформ. Це, з одного боку, — ускладнює наповнення бюджету, і без того обтяженого соціальними зобов’язаннями і обіцянками. З другого — ускладнює Нацбанку завдання з утримування гривні стабільною. Нагадаю, саме цього місяця, аби втримати її від падіння проти долара США, Нацбанку довелося повернутися на міжбанківський ринок. За таких парадоксів масштабного підняття заробітних плат не відбудеться, але винятки цілком можливі, бо уряд артикулює зразки некласичної, передвиборної політекономії. Типовий приклад — проект Євро-2012.

У травні країна одержала найгірші рейтингові показники щодо рівня корупції за останні два роки. А що було два роки тому? Віце-прем’єр-міністр Борис Колесніков запропонував законодавцям обирати: або тендери, або об’єкти Євро-2012. Переміг, звісно, футбол! Це означало, що головні підряди на будівництво й оновлення інфраструктури одержать тільки наближені до влади компанії без конкурсу. І що грошей для них не шкодуватимуть. Стагнаційний результат будівельної галузі неабияк зумовлений мобілізацією капіталовкладень на спорудження об’єктів у чотирьох містах, що істотно сповільнило темпи будівництва в інших. До того ж криза вже скоро обмежила можливості приватних інвесторів активно вкладати гроші у проект, тож головним інвестором, по суті, став бюджет.

Якщо порівняти підготовку країни до Євро-2012 з приготуванням улюбленої страви, то «кулінари» переборщили. Гарний овоч страві не зашкодить, — запевняли вони у Харкові. І кошторис реконструкції стадіону «Металіст» за два роки перекрили на 29 мільйонів доларів США (Висновок Рахункової палати).

Польські супи та юшки з галушками нашому борщу не конкуренти, — обіцяли у Львові. Нехай у Польщі економлять на дорогах, нам своє робить! І вартість 84-кілометрового відрізку автотраси між Краковцем та Львовом потягла на 4 мільярди гривень!

Коли добудували, по суті, один з найдорожчих у світі спорткомплекс «Олімпійський», замислились, у які ж гроші обійдеться борщ по-нашенськи? Кажуть, що підготовка інфраструктури затягла на 108 мільярдів гривень, з яких 47 мільярдів — державні кошти (дані департаменту розвитку будівельної діяльності, ціноутворення і економіки будівництва Мінрегіонбуду). Тому, хто сидить на лавах харківського метрополітену вартістю у кілька тисяч доларів США за кожну, байдуже. Тому, хто «урвав» з національного проекту за цей час на якийсь власний «проектик», байдуже поготів.

Хай як там є, загального економічного ефекту від багатообіцяючого проекту не буде. Навіть якщо його виведуть арифметично, платники податків ще довго покриватимуть бюджетні борги і відкладені видатки. Приміром, на впорядкування сміттєзвалища на околицях Львова, яке тхне не по-європейськи. Або на модернізацію Бортницької станції аерації під Києвом, чиї технології з очищення води можуть шокувати будь-якого представника Старого світу. Але це менш важливо за український борщ!

Якось повечеряв з небідним будівельником-інвестором. Для нього тендери також — формальність. Після того, як душевно посиділи, він раптом почав скаржитися: раніше, мовляв, сільська молодь мала бодай мінімальні гарантії, а зараз — жодних. У вуз поступити — зась, батьків поховати по-людськи — теж зась... Він повсякчас перепитував, чому така несправедливість, хоч відповідь знав. Бо матеріальні цінності в бідному суспільстві витісняють усі інші, передусім моральні. І чим вагоміший проект, тим це стає очевидніше. Я наївно вважав, що в нього більш скромний вибір, ніж у законодавців: або зупинити здачу об’єкта, або дати хабара за надійний «дах». А він сказав, що здача об’єкта для нього безальтернативна. І український борщ — поза критикою, бо, з’ясовується, він очікує кілька десятків мільйонів гривень з державного бюджету на якийсь об’єкт, який він має здати восени, до виборів. І взагалі, український борщ не обговорюється, бо це борщ.

Можна обговорити бюджетну політику. Обговорити можна, погодився інвестор, покращити — ні. Її Основні напрями на 2013 рік не усувають старих, а висувають нові парадокси. Може, тому уряд такий важливий документ доручив представити не міністру фінансів, а його заступнику? Та хіба ці напрями менш важливі за маршрути корейського експреса «Hyndaі», на якому катався з журналістами віце-прем’єр-міністр? І хто б з урядовців пояснив, як узгоджується урядовий намір скоротити дефіцит бюджету до 0,8—1 відсотка з обіцянкою виконати соціальні ініціативи Президента країни і потребою знизити операційні збитки НАК «Нафтогаз України»? Хотіли догодити МВФ, а у відповідь одержали вже не одну, а три вимоги від його місії — підняти ціни на газ для населення, проводити реформи й оподатковувати доходи багатих українців. Прямо кажучи, усі три до виборів нездійсненні, бо офіційний Київ воліє до виборів не наражатися на невдоволення людей. А тим часом місія МВФ, по суті, звернула увагу на сконцентровану вимогу органів місцевого самоврядування на момент перегляду бюджету на рік нинішній — виділити 5—6 мільярдів гривень на забезпечення потреб громад. Уряд виділив, але втричі менше.

Голова правління Нацбанку Олександр Арбузов сказав, що його відомство знає щось таке, що дає змогу протистояти курсовій нестабільності на випадок форс-мажору. А що саме, як Кібальчиш, не виказав. А в Основних напрямах бюджетної політики на 2013 рік замість цифр спливло утаємничене словосполучення «більш гнучкий курс гривні». Отже, якщо його нагинатимуть, то в який бік? І чи означає це, нарешті, відмову від орієнтації на нерухомість курсу гривні, яка провокує інфляційні процеси на внутрішньому ринку і робить безплідними будь-які теревені про стабільність макроекономічної політики на перспективу? Попри силу-силенну напрямів, які пропонує нинішня влада, вони більше дезорієнтують, аніж вказують маршрут. Наче маєш справу не з бюджетною політикою, а з грою крапленими картами в передвиборного підкидного.