На Кіровоградщині з успіхом вирощують унікальних поросят
Компаніївський свинокомплекс унікальний не лише в масштабах Кіровоградщини. Розраховане на 60 тисяч голів свиней на рік, підприємство вже сьогодні заявило про себе як потужне господарство з виробництва якісного м’яса, здатне конкурувати з найбільшими українськими компаніями. Про особливості вирощування свиней на компаніївських теренах — розмова з директором свинокомплексу Костянтином ЧУМАЧЕНКОМ.
— Костянтине Миколайовичу, будівництво свинокомплексу здійснювалося досить швидкими темпами. І не лише в цьому полягає його особливість. Чим ще унікальне це господарство?
— Зводити свинокомплекс почали у вересні 2010 року, а першу партію свиней завезли вже в лютому. Протягом деякого часу відбувалося налагоджування техніки й комплектація поголів’я, у серпні вже з’явилися поросята, а в січні 2012 року реалізували першу партію свиней на переробне підприємство. В чому унікальність цього виробництва? Передусім, тут відображено всі виробничі процеси свинарства — починаючи із запліднення, закінчуючи реалізацією готової продукції для м’ясокомбінатів.
По-друге, усе виробництво автоматизоване — на підприємстві зайнято 94 робітники, включаючи адміністрацію, водіїв, охорону та інші обслуговуючі підрозділи (переважна більшість із них — жителі Компаніївки і Бобринця). По-третє, завдяки генетиці породи, яку вирощуємо, і специфіці догляду маємо високоякісну свинину.
На території Кіровоградської області такий технологічний проект єдиний. До речі, у подальшому планується будівництво ще однієї ферми — племінної, яка даватиме висококласний молодняк для нашого комплексу, і нам уже не доведеться завозити поголів’я аж із Франції. Якщо зараз планується вирощувати 60 тисяч свиней на рік, то з племінною фермою можемо довести виробництво до 200 тисяч голів.
— Чому для розведення свиней ви обрали саме французьку породу, а для супровідних робіт — французьку техніку? Щоб працювати на такому підприємстві, слід володіти якимись особливими уміннями, мати специфічну освіту?
— Не можу сказати, що для цієї роботи необхідні якісь особливі професійні якості. Протягом восьми місяців, відповідно до контракту, підприємство супроводжували французькі спеціалісти, представники компанії-постачальника техніки, вони проводили консультації для працівників. Відбір людських ресурсів для роботи на свинокомплексі відбувався на місці з урахуванням кваліфікації кожного претендента. Основні вимоги, які ставилися, — це бажання працювати і вдосконалюватись. Ці вимоги пов’язані насамперед із біобезпекою. Отак протягом досить малого відрізку часу утворився колектив, який здатен без будь-яких додаткових впливів з французької сторони управляти цим підприємством.
Чому ми вирішили зупинитися на французькій породі свиней? Є кілька причин. По-перше, фінансова зручність, по-друге, якість генетики. Генетика — це той матеріал, який нам надали французькі колеги і яка в поєднанні з різними породами дає високий результат.
— У який спосіб французьких свинок перевозили до України?
— Із Франції свиней перевозили спеціальними «скотовозами». За вимогами Євросоюзу, через кожні 18 годин машина зупинялась у спеціально відведених місцях, тварин годували і везли далі. Тож за два прийоми 2770 французьких свиней стали українськими.
— На великому підприємстві завжди існують великі ризики. Як ваша продукція конкурує з імпортним м’ясом? Чи важко було зайняти свою нішу на українському ринку свинини?
— Сьогодні всі, хто намагається зайнятися свинарством, будують подібні комплекси, а не реконструюють старі ферми. Це крок у майбутнє, завтрашній день у свинарстві. Якщо ж ми простежимо історію розвитку свинарства за останні десятиріччя, то побачимо, що з часом вимоги до свинини змінювалися: спочатку висококласним продуктом вважався той, де багато жиру. Поступово виробники почали робити акцент на якості м’яса, яке потребує певних технологічних умов. У Європі до цих вимог підлаштовували генетику. Україна ж у цьому питанні, як і в багато чому іншому, дещо відстає. Вітчизняні виробники не в змозі зменшити дефіцит м’яса, тому й маємо імпорт із Бразилії, Аргентини, Америки, Канади, Європи. Свою продукцію ми реалізуємо виключно в Україні.
Для того щоб зменшити будь-які ризики в цьому бізнесі, необхідно тримати на контролі кожен сектор — від вирощування до виробництва, переробки і збуту. Для переробних підприємств важливо, який вихід свинини буде в результаті вирощування. Якщо в середньому по Україні це 68—73% м’яса від загальної ваги, то на нашому підприємстві — 75%.
— Багато хто з пересічних людей упевнений, що у виробництві таких потужностей не обійтись без добавок до свинячого корму. В результаті тварина швидко набирає у вазі, а корисні властивості м’яса змінюються. Підтвердите чи спростуєте такі чутки?
— Одна зі складових комплексу — комбікормовий завод, де ми й виробляємо корм для поголів’я. До складу комбікорму входить кукурудза, пшениця, ячмінь, 2% від загальної кількості становлять вітаміни. За добу тварини споживають від 50 до 55 тонн таких харчів. Відповідно до особливостей генетики свиней ми робимо висновки, скільки і чого слід додати. Якщо не вистачає білків — додаємо білки у вигляді шроту, жири — у вигляді олії. Плюс вітаміни: фосфор, калій, кальцій... Це можна розцінювати і називати по-різному, залежно від того, хто який зміст вкладає у поняття «біодобавки». Щодо шкідливості, то скажу так: при комплексі є лабораторія, яка постійно перевіряє якість м’яса. Якби у м’ясі були знайдені небажані інгредієнти, то ми б не мали сьогодні одну з найвищих цін у країні. Спочатку було досить важко домовитись із клієнтами щодо ціни, оскільки ніхто не знав, яка якість м’яса. Але варто було нам один раз здати на м’ясокомбінат наше поголів’я, як вишикувалася ціла черга підприємств по свинину. Тепер за рахунок такої конкуренції ми можемо регулювати ціну.
Ще хочу акцентувати увагу на екологічній чистоті виробництва. Маємо власні гноєочисні споруди, які переробляють гній на сепараторі, відділяючи тверду фракцію від рідкої. Тверду фракцію вивозимо на поля, де за 4—6 місяців вона перетворюється на висококласні добрива. Рідка фракція перебуває в лагунах, де відбувається процес знезараження і перетворення на добрива. Отже, навіть із відходів ми отримуємо користь.
Кіровоградська область.
Коментар
Станіслав БЕРЕЗКІН:
Сьогодні такі підприємства, як Компаніївський свинокомплекс, — це не просто бізнес, а й додаткові робочі місця для селян, висока заробітна плата і, чи не найголовніше, — стабільні надходження до місцевих бюджетів. Зведення сучасного великотоварного підприємства в глибинці особливо важливе з огляду на Державну цільову програму розвитку українського села та загальний курс України на розвиток вітчизняного тваринництва. Адже програма розвитку села включає пріоритет розвитку тваринницької галузі, заходи стимулювання збільшення поголів’я та виробництва м’яса в таких обсягах, які відповідають потребам населення.
Тваринництво за останні два десятиріччя розвивалось у нас так, що молоко і м’ясо здебільшого вироблялися в домогосподарствах сільського населення. Ринок розвивався стихійно, і вітчизняна продукція не могла його наситити. Ну а попит у наш час дуже легко задовольняється, адже в більшості розвинених країн є проблема перевиробництва, в тому числі й м’яса. Тож возили нам свинину і з Європи, і з Америки, і з Канади. Навіть привезена з далекої Аргентини свинина була конкурентоспроможною на українському ринку.
Не дивно, що м’ясо у нас коштує дорожче, ніж у деяких європейських країнах, я вже мовчу про його якість. Це своєрідний парадокс, адже в Україні є все — корми, кваліфіковані кадри для успішного розвитку того ж свинарства. І чим більше буде подібних до Компаніївського високопродуктивних виробництв, тим нижчою буде ціна м’яса на прилавках і вищою його якість — закон конкуренції, яка поки що на цьому ринку дуже слабка. Досвід роботи сучасних свинокомплексів показує, що Україна має потенціал не лише для відродження вітчизняного свинарства та для того, щоб працювати на одному рівні з іноземними виробниками свинини. Ми здатні посісти лідируючі позиції на міжнародних ринках продукції тваринництва і навіть збільшити за рахунок цього експортний потенціал держави. Особливо зважаючи на загострення продовольчої кризи у світі. І в нинішні непрості часи, коли потерпають практично всі галузі світового господарства, коли загроза банкрутства нависає над цілими країнами, не слід забувати, що виробництво продуктів харчування — це та сфера, яка менше від інших підвладна кризам. Адже люди можуть перестати купувати зайвий одяг, відмовитися від авто і т. п., але їсти потрібно щодня. Тож сьогодні високопродуктивне великотоварне тваринництво може стати ще одним доволі вагомим камінчиком, який підтримуватиме стійкість досить хиткої споруди української економіки.
