За два перші місяці 2012 року з Луганської області в інші регіони країни виїхали 3 827 чоловік, а приріст населення становив ...мінус 371 особа. Мінус! Тобто ніякого приросту немає. Що стосується еміграції в інші країни, то й тут наша область увійшла до п’ятірки рекордсменів за кількістю громадян, які виїхали, пропустивши вперед Київський, Донецький і Дніпропетровський регіони. До речі, торік на Луганщині було зафіксовано найбільше міграційне скорочення населення. Причому майже 80% емігрантів — люди працездатного віку, а молодь 15—28 років становила більше половини тих, хто вибув. Але мої спроби дізнатися, куди ж, власне, виїхали ці люди, закінчилися цілковитим провалом.
«Залишайтеся, гості дорогі...»
Почну з того, що сектор міграції при МВС у Луганській області, схоже, існує винятково формально. На телефонні дзвінки вперто відповідає факс. З його «непробивністю» може позмагатися тільки автовідповідач обласного ВВІР. Завдяки своїй наполегливості я, нарешті, довідалася, що міграційний сектор поки що в «стадії реструктуризації», тому його справами займається ВВІР. Тут створено кілька секторів: з роботи із громадянами, з роботи з іноземцями, міграційний відділ... Але відповісти на запитання, скільки ж луганчан віком від 15 до 35 залишають країну, куди вони їдуть та як складається їхня доля, не уповноважений ніхто. Статистики немає, аналітичного матеріалу також...
«Я десять років працюю у ВВІРі в різних відділах, але ми ніколи не займалися причинами та наслідками, — відповідає на моє питання співробітниця відділу віз і реєстрацій. — Нам приносять документи, і, якщо все в порядку, ми видаємо паспорт. А якісь вікові виписки не ведемо».
Чемоданний настрій
Масова міграція українців справді стала проблемою. І, схоже, перспектива країни з цього приводу ентузіазму не додає. Актуальність питання підтвердила й статистика Інституту Горшеніна, що потрапила на очі: 64,5% українських студентів найбільше хвилює саме питання працевлаштування та еміграції.
Про те, що третина українців переїхала б в іншу країну на постійне місце проживання, якби дозволяли обставини, стверджує й дослідження «Український характер», проведене в березні минулого року центром «Софія». «Аналіз показує: що молодший респондент, то частіше він висловлює бажання виїхати за кордон. Серед молоді віком 18—29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, а у віковій групі 30—39 років — 42,4%», — пишуть автори дослідження. Загалом, все строго за Єсеніним: «Устал я жить в родном краю...».
Звернімося до цифр Держкомстату за останні три роки.
Середня чисельність населення за січень-лютий 2010 р. становила 45 943 090 осіб. Через два роки ця цифра трансформувалася в число 45 618 424 особи. Разом за два роки Україна втратила 324 666 своїх громадян. Навіть зважаючи на те, що рівень смертності в Україні все ще перевищує народжуваність (бебі-буму не траплялося із часу заснування незалежної України), погодьтеся, тільки цим фактом неможливо пояснити таку демографічну динаміку.
«Американська мрія»
Чому ж молодь так активно залишає рідну Україну? Передусім тому, що не впевнена у своєму майбутньому. Але перш ніж засуджувати їх за надмірне честолюбство та відсутність патріотизму, давайте подумаємо над причинами такого настрою. Як то кажуть, кинемо карти на стіл.
По-перше, молодь лякає відсутність робочих місць. До речі, цю проблему посилила й пенсійна реформа, що виступила в ролі каталізатора — рівень безробіття серед молоді зріс.
По-друге, низька заробітна плата, навіть за кваліфіковану працю. Інтернет-форуми рясніють розповідями трудових емігрантів про те, які достатньо непогані гроші вони заробляють як робітники. При цьому рівень їхнього життя набагато вищий, ніж рівень життя середньостатистичного українця.
По-третє, майбутнє! Сучасна політична та економічна ситуація в Україні насторожує молодих фахівців. Що чекає їх у майбутньому? Більшість молоді їде із країни ще й з тієї причини, щоб подбати про свою родину, батьків. Мою пафосну тезу підтверджують цифри: за 2010 рік емігранти перевели в Україну близько 5,3 млрд. доларів. У цілому ж, відповідно до доповіді Світового банку «Міграція та грошові перекази», тенденція така, що в Україну надходить грошей в 25 разів більше, ніж іде із країни.
Тепер зосередимося на тому, що втрачає Україна?
Перш за все молоді ресурси. Нація старіє, і років через десять країні справді знадобляться: 1) молоді фахівці, 2) гроші, витрачені на середню і якусь частину вищої безплатної освіти (якщо студенти їдуть із країни, то й кошти, вкладені в них, теж «емігрують»), і 3) ... діти! Які квіти життя. На плечі яких і ляже будівництво того самого «прекрасного, далекого».
«В Україні спостерігається стійка тенденція до відпливу кваліфікованих кадрів і молоді. Причини — демографічна криза, несприятливий внутрішній ринок праці, складна економічна ситуація, низький рівень життя»,— зазначає заступник голови Ради Федерації роботодавців України Олексій Мірошниченко.
До плюсів процесу еміграції можна віднести розвиток вітчизняного ринку праці. Адже щоб утримати талановитих співробітників, роботодавці змушені підвищувати їм зарплати. А політика української влади в цьому питанні незрозуміла: чи то держава намагається допомогти співгромадянам, що виїхали, чи то намагається будь-якими способами їх повернути... Дивно, що ідея взаємовигідного співробітництва сторін не користується у нас популярністю, на відміну, наприклад, від інших країн. У Тайвані та Ізраїлі розвиток галузі інформаційних технологій стався багато в чому завдяки емігрантам, які почали повертатися із Кремнієвої долини в 1980-х роках. Те саме нині відбувається в Індії. У Китаї 70% прямих іноземних інвестицій за період з 1985 по 2000 рік були вкладені китайцями, які живуть за кордоном. А Нова Зеландія створила World Class New Zealander Network для залучення інвестицій співгромадян, які емігрували, у свою країну.
А що зробила Україна? За даними Генпрокуратури, 2011 р. наша країна видворила більш як 13 тисяч нелегальних емігрантів за межі держави. Хоча це — трудові ресурси на робітничі спеціальності, які не користуються популярністю в нашої молоді, потенційні «набувачі» громадянства, потенційні батьки...
Знаєте, куди направляються «ті, хто тікає з корабля, що тоне»? Основні пункти призначення — США, Великобританія, Ізраїль і Німеччина. Плюс Канада та Нова Зеландія. І хоча імениті соціологи запевняють: готовність виїхати й власне від’їзд — речі різні й одна від одної далекі, статистика стверджує інше. Україна навіть не вимирає. Вона роз’їжджається.
Ганна МІРОШНИЧЕНКО, студентка.
Луганськ.
