Про полковника Кольта, який «підрівняв шанси»

На тлі, як тут кажуть, місцевого «депресняку» — бо на батьківщині рекорду Олексія Стаханова давно зупинено роботу всіх п’яти шахт, — чи не єдиним світлим променем виблискує саме СФЗ. Адже в регіоні деякі навіть діючі металургійні гіганти більше схожі на декорації до фільму «Сталкер»... Та й повітря в районі Стахановського феросплавного цілком нормальне, і зовсім не схоже на той важкий «дух металургії», який в окремих містах Донеччини та Луганщини пробивається навіть через вікно вагона.

Це не дивно, бо ще в радянські часи завод активно дружив з наукою. Коли на інших заводах, щоб зберегти премію, і думати не хотіли про новації із тимчасовою зупинкою виробництва, на СФЗ перша модернізація, із збільшення потужності печей, відбулася вже в 1968—1971 роках. До 1980 року здійснено ще одне суттєве підвищення потужності — на 20%. У 1985-му нова модернізація, тепер уже з підвищення коефіцієнта використання потужності печі до рівня 0,92. Станом на 1990 рік рівень виробництва феросиліцію на заводі, порівняно з проектними показниками, зріс в 1,56 разу. Без будь-якого збільшення кількості печей, виробничих площ тощо.

І в новітні часи Стахановський феросплавний завод активно працював над оновленням обладнання. В 2000 році було проведено капітальний ремонт двох печей, а з 2004-го з’явилися принципово нові виробництва. Зокрема, сьогодні п’ять печей спеціалізуються на виплавці феросиліцію, три — феросилікомарганцю і феромарганцю. Крім того, печі №4 і №5 орієнтовані на випуск як феросиліцію, та і феросилікомарганцю. На підприємстві досягнуто сучасного рівня виробництва — із застосуванням комп’ютерної техніки, виконанням цілої низки екологічних норм, вирішенням проблем енергозбереження і гнучкого реагування на вимоги замовників. Фахівці заводу розповідали нам про унікальність продукції і навіть виробництва (на СФЗ вперше у світі для переплавки дрібних фракцій феросплавів змонтовано спеціальний індукційний комплекс виробництва компанії OTTO JUNKER). Однак, про що б не говорили, рефреном в кінці розповіді лунало: «Ми і далі будемо модернізувати виробництво, якщо нас не зупинять»...

Заводчан стривожив проект Постанови Національної комісії регулювання енергетики (НКРЕ). Якщо документ буде ухвалений і набере чинності, як обіцяно, з 1 січня 2013 року, то зупинка Стахановського феросплавного заводу неминуча. А все через один пункт: «2.2. До 2-го класу відносяться споживачі, які купують електричну енергію в енергопостачальника на межі балансової належності електроустановки споживача із ступенем напруги нижче 27,5 кіловольта, крім випадків, передбачених абзацами третім і четвертим підпункту 2.1. пункту 2 цих Критеріїв». На жаль, як вказують фахівці СФЗ, «вони себе в цих абзацах не знаходять».

Ситуація нагадує відомий американський вислів: «Бог зробив людей великими і малими, а полковник Кольт підрівняв їхні шанси». Тепер значна частина енергозалежних підприємств України (таких налічують близько 170) перейдуть на 2-й клас споживання. І це в умовах, коли й по 1-му класу (тобто меншому тарифу) з початку року вже тричі — на 3—4% — піднімалася ціна. А торік таке було шість разів. Куди ще далі? На Стахановському феросплавному подібне призведе до підвищення собівартості на 15% і до рентабельності мінус 10%. Тобто до зупинки...

Зауважимо, що на СФЗ ситуація є ще неприємніша, ніж у Запоріжжі. Там, щоб підвести місцевий феросплавний завод ще тільки під предтечу подібного пункту Постанови, спочатку йому не віддали в оренду підстанцію на заводській же території, а потім сказали: платіть по 2-му класу споживання. Вже скоро півтора роки, як цех, що отримував електроенергію з цієї підстанції, стоїть. Відповідно, 1400 людей без роботи, завод працює на 40% потужності, втрати держави протягом тільки 2011 року становили понад 900 мільйонів гривень. Збиралися ж отримати додатково із запоріжців — за рахунок класичного чиновницького свавілля — 277 мільйонів. У Стаханові ціна питання трохи менша — 230 мільйонів. Але у разі зупинки заводу втрати держави становитимуть рівно мільярд. Тільки бюджети всіх рівнів та відповідні державні фонди недоотримають 60 мільйонів. А головне — ніякої роботи на 40 відсотків, як у Запоріжжі, тут не буде, буде повна зупинка і з вивільненням 1600 працівників...

Яким є що втрачати. Особливо в реаліях міста Стаханова, де, за розповіддю випадкового попутника у автобусі, ще теплиться завод технічного вуглецю і вагонобудівний завод. На них на роботу приймають на місяць, а далі нічого не гарантують. Давно стоїть металургійний завод, що виготовляв унікальний чавун, стали кілька машинобудівних заводів в околицях Стаханова, які працювали на п’ять шахт об’єднання «Стахановвугілля». Останні давно закриті. Як результат: місто втратило за 20 останніх років 30 тисяч населення (25%), тут став трамвай, а за ним і тролейбус... Люди ж кинулися заробітчанами до Москви чи на російську Північ, і тут городян очікували нові проблеми: щонайменше 30% заробітчанських сімей розпалися...

Феросплавники це все прекрасно знають і цінують одну з найкращих у гірничо-металургійній галузі колективну угоду — з потужним соціальним пакетом і середньою зарплатою в майже 4000 гривень, адміністрація виконує всі свої соціальні зобов’язання перед працівниками. Хтось із журналістів, щоправда, уїдливо зазначив: може, вас і взялися «потрусити», бо ви добре живете?..

Місто Стаханов ще одного важкого удару долі може й не витримати. Для нього 12 феросплавних мільйонів надходжень до міського бюджету — чималі гроші. Крім того, якщо не враховувати п’яти-шести тисяч членів сімей працівників заводу, щонайменше 20 тисяч городян живуть, обслуговуючи феросплавників товарами і послугами. Тобто на СФЗ замкнена добра чверть населення Стаханова.

Ми розуміємо, що хтось десь хоче великого добра і державі, і народу. З одного боку — всіма силами наповнюючи бюджет, з другого — змушуючи металургію скорочувати енерговитрати. Однак в подібних випадках непогано все-таки взяти до рук калькулятор, а ще просто звернутися до здорового глузду. Бо без нього і калькулятор — металолом. Адже технологія виробництва феросплавів передбачає, що близько 50% собівартості продукції становлять витрати на електроенергію.

Якщо ж робити так, як планує держрегулятор, можна і Стахановський феросплавний зупинити (попутно втративши мільярд), створивши додаткові соціально-економічні проблеми в і без цього не дуже бадьорому районі Луганської області. А що далі? Мабуть, тільки розпочати евакуацію населення...

Запоріжжя—Стаханов.