Ключем до осмислення низки подій початку XX століття — Першої світової війни, більшовицького перевороту, утворення УНР, колективізації, що супроводжувалася масовими репресіями українських селян, назвав відомий історик Юрій Шаповал книгу Юрія Плаксюка «Все у минулому», яка щойно вийшла у видавництві «Дніпро».
Автор — журналіст і прискіпливий дослідник, змальовуючи життя та побут двох звичайних родин: Лашевичів і Плаксів, що мешкали на Хмельниччині, у Понінці і Лодзянівці, звідки він сам родом, відтворює панораму подільського села, мешканці якого були не лише свідками, а й активними учасниками національно-визвольної боротьби. Один із героїв книги Володька Шутяк, офіцер царської армії, який, як і багато інших українців, що відзначилися хоробрістю на фронтах Першої світової, повернувшись додому у післяреволюційну реальність, продовжує воювати. Тепер вже з ледаччю, як пише автор, і неробами, що оголосили себе новою владою, і на власний розсуд, припечатавши хазяйновитим сім’ям тавро куркуля і підкуркульника, ворогів народу, розпоряджаються людським майном, хлібом, навіть життям. Хто не згоден з політикою більшовиків, з продрозкладкою й іншими податками, із здирництвом і приниженнями, тому один шлях — на Сибір, у тюрму, під кулі. Колишній поручик лишає дружину з маленьким сином та приєднується до загону повстанців, що діяли в навколишніх лісах.
На боротьбу проти більшовицького терору піднімається жіноцтво краю. На Полонщині, де розгортаються події, описані автором, в багатьох селах розпалюються жіночі бунти, які назвали «волинками». У 1930 році для втихомирення організованих селянських виступів у Великій Березні, якими керували Уляна Грубаль, ветлікар Настя Дрегало і Степанида Зарічна, прибуває всеукраїнський староста Григорій Петровський. Село, де озброєні серпами і ціпами жінки тримали в «холодній» активістів, яких «інакше як шкуродерами ніхто не прозиває», бо «селян обібрали до нитки, між своїми родичами усе розподілили, на роботу не ходять, мародерами тиняються по чужих дворах, пиячать і дівок ґвалтують», оточили загони енкаведистів. Вони готові стріляти в кожного, хто противиться тому, що «ідейні більшовики» «ламають двері, б’ють сундуки, викидають майно з хати і наставляють нагани під ніс, заявляючи, що «ми партейци, ми єсть власть. Хотім, постреляєм вас, как паразітов, хотім, сгноім вас живимі в землє».
Один із героїв книги пояснює столичному начальнику, чому виступили на Полонщині охрестили «волинками». «Народ став згадувати Панаса Мирного і розносити по селах назву його відомого твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» От і ремствують, як голодні воли».
— Факт зустрічі Петровського з керівниками повстання в Березні надзвичайно цікавий, — розповідає Юрій Плаксюк. — Він ще раз красномовно засвідчує, що тодішній владі ніяк не вдавалося закріпачити українське село. У 30-му році грудневий пленум ЦК ВКП(б) зобов’язував без зволікань колективізувати у степових районах 80 відсотків селянських господарств, у лісостепових — понад 50. І вказав шлях — змусити середняка вступати уже не в комуни, а в артілі і в колгоспи. Поодинокі виступи селян переростають в масовий спротив і озброєні сутички з правоохоронцями, як це було і на Хмельниччині. Чиновник з Харкова, аби лиш збити напругу протистояння, запевнив тоді селян, що примусової колективізації й перегибів не буде, що одноосібники самі визначатимуться, як їм жити, орати свою чи спільну ниву. Але тільки він повернувся до столиці, як Уляну Грубаль знайшли порубаною у лісі, Настю Дрегайло забрали в район для з’ясування обставин «волинки» і про неї більше ніхто не чув. Зникла з села й третя натхненниця антибільшовицького бунту.
Щоб зібрати детальну інформацію про події тих часів, розповідей батьків, які теж стали героями твору, Юрію Плаксюку виявилося замало. Кілька років він працював у різних архівах, музеях і бібліотеках, опитав багатьох земляків.
— Їхні спогади, а ще матеріали з історії Полонщини і Хмельниччини, які часто друкувала газета «Голос України», суттєво допомогли при написанні книги, — з вдячністю каже автор.
Нове видання цікаве не лише тим, що Юрій Плаксюк пропонує поглянути на історичні події, які змінили життя народу, очима тогочасного селянина — його дідів, батьків, інших родичів і односельців, а й глибоким проникненням у психологію хліборобів, які уміли і землю обробляти, і щиро кохати. Захоплюючі сюжетні лінії, художні описи мальовничих краєвидів, багата образна мова — головні особливості першої книги журналіста і краєзнавця, який вже розпочав працювати над новим твором, що охопить період з 30-х по 60-ті роки минулого століття.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
Журналіст, заслужений працівник культури України Юрій Плаксюк (ліворуч) і директор видавництва «Дніпро» Олександр Кудрявцев під час презентації книги «Все в минулому» у редакції газети «Голос України».
