Олена Горкун працювала в Луганську в Центрі творчості керівником театру дитячої пісні «Непосєди». Її вихованці брали участь у всеукраїнських конкурсах «Голос країни. Діти», «Крок до зірок», а також у міжнародних конкурсах. Через події на сході України вона вимушена була покинути свою домівку та свою роботу.
— У Корці вперше почула, що правильно вимовляють моє прізвище, — каже Олена Василівна. — Там мене називали «Гаркун». Мій батько Василь Юхимович родом із Рівненщини — із села Крилів Корецького району, тому сюди і приїхали. Уся наша родина була репресована. Я народилася в Омську, де відбував заслання батько.
На Рівненщину родину Горкунів запросив родич. Ще в травні, коли обстріляли селище Щастя. Першими покинули Луганщину батьки Олени Василівни, яким за 80. Оселилися в Крилові, у двоюрідної сестри.
— Коли біля нашого будинку почали розриватися міни, ми ховалися тиждень у погребі, — розповідає Олена. — Шукаючи порятунку, дзвонила на всі антикризові телефони. Ніхто із влади нам не допоміг виїхати. Казали: «Немає домовленості з військовими». За те, що я тут, дякую Господові, родичам і друзям. Тікали, коли місто було у вогні. Хотіли виїхати двісті людей, а автобус був лише один. Тоді складалося враження, що люди в нашій державі нікому не потрібні. Уже в Корці (приїхала я сюди 30 липня) у мене змінилася думка. Я звернулася в службу зайнятості, стала на облік. Нова моя сусідка Людмила Карпюк порадила звернутися до голови Корецької РДА Михайла Волинця, який з розумінням поставився до мене, коли попросила про допомогу. Він зателефонував директорові музичної школи Віталію Сидорчуку, і я отримала роботу. Викладаю вокал для дев’яти місцевих дітей. Коли 1 вересня мене просили заспівати, я не змогла. Нині біль ховаю глибоко в серці, а дітям посміхаюся.
Проживає Олена Горкун у Новому Корці в будинку родичів, сюди забрала й стареньких батьків, невістку з онуком Назаром, який цього року пішов у перший клас. Каже, що хоче поїхати на день-два в Луганськ, адже всі речі, ноти, музичний інструмент залишилися там. Якось навіть взутися не було у що, тому знайшла туфлі родичів на два розміри більші, запхала туди вати і пішла в музичну школу до дітей, навчати їх естетики та музики...
Зізнається, що й досі не може подолати депресію, постійно тривожать спогади, турбують побутові проблеми. З роботи там, у Луганську, не розрахувалася, в Корецькій музичній школі працює по сумісництву. Тож заробітки невеликі. Каже, що батькам вже перевели пенсію в Корець. Батько Олени Горкун — священик, тому всі в родині мають сильну віру.
Гоща
Рівненської області.
