Морем «хворіють» ті, хто не звик втрачати грунт під ногами

Парадокс: втративши престижний статус морської держави, Україна сьогодні посідає одну з лідируючих позицій у світі з підготовки морських фахівців. Їхньою підготовкою в нашій країні опікуються 11 вищих навчальних закладів. Й абсолютно природне запитання, скільки випускників мають гарантовану можливість отримання роботи на українських суднах? Скільки з випускників штурманів, судноводіїв зможуть піти «під прапор»? Для цього потрібен досвід практичної роботи. А де його взяти, якщо в Україні немає торговельного флоту? Питань набагато більше, ніж відповідей.

Ректор Одеської національної морської академії доктор технічних наук професор Михайло Міюсов розповідає, що за 68 років існування виш підготував 40 тисяч фахівців для морського флоту колишнього СРСР, України та 45 іноземних держав. Восьмеро випускників визнано гідними звання Героя Праці, п’ятеро — стали лауреатами державних премій, понад 300 — нагороджено відзнакою «Почесний працівник морського флоту». Сьогодні в ОНМА навчаються більш як сім тисяч курсантів, щорічний випуск становить понад тисячу фахівців. Рівень та якість освіти в академії відповідають всім світовим стандартам.

Запитання, котре ставлять найчастіше після знайомства з ОНМА: якщо в Україні немає торговельного морського флоту, то навіщо готувати таку кількість фахівців морської галузі?

— На це запитання є чітка відповідь, — розповідає Михайло Міюсов. — Кваліфіковані морські кадри — це гордість України, вони зміцнюють її престиж на просторах океанів і морів. Є й економічний бік: моряки-«підпрапорники» щорічно заробляють і перераховують в Україну понад мільярд доларів. Море не любить дилетантів і тому навчання майбутніх офіцерів флоту в Одеській морській академії вважається одним із кращих у світі.

Сьогодні держава практично не витрачає коштів на отримання морської освіти — левову частину витрат заробляє виш самостійно.

Фахівці, котрі отримали морський диплом в Україні і працевлаштувалися для роботи «під прапор», практично залишаються сам на сам з роботодавцями — рідна держава, як мовиться, їх просто не бачить. А крюїнгові фірми, що є посередниками між моряками й судновласниками, про свої зобов’язання практично забувають після підписання контракту.

Відповідно до наявних правил фірма-посередник повинна представити проект колективного договору, за яким працює екіпаж судна. Однак у реальному житті картина інша: капітан судна вже, як мовиться, на робочому місці пропонує морякам підписувати абсолютно інші контракти, а в разі відмови відправляє моряка додому за власний рахунок. От і виходить, що, отримавши блискучу освіту, морський офіцер перетворюється на найманця, котрий влаштовується на роботу на свій страх і ризик. То чому ризикують громадяни нашої країни? Відповідь проста — висока зарплата: електрик на судні отримує 2500 доларів, а капітан судна — від 7 тисяч доларів

Сьогодні українських моряків, що опинилися за кордоном у скрутному становищі, витягають із біди морські профспілки і громадські організації. А захищати їх повинна держава. В Європі є такий досвід, який потрібно, вважають фахівці, взяти на озброєння і в Україні. У Польщі, Румунії, приміром, клірингові компанії вносять застави у скарбницю. Ці кошти — своєрідний страховий фонд — є гарантією того, що моряків не кинуть напризволяще на чужині й не залишать помирати від голоду на заарештованому судні.

На міжнародному рівні держава Україна просто зобов’язана провести переговори й дійти згоди з державами-роботодавцями на предмет зобов’язання останніх доплачувати морякам надбавки в разі виникнення форс-мажорних обставин.

У найближчі 10 років випускники українських морських вузів будуть забезпечені роботою на суднах «під прапором». Кадровий дефіцит офіцерів торговельного флоту вже досяг у світі  40 тисяч осіб. Як імовірний варіант підвищення конкурентоспроможності морської освіти — залучення в цю галузь приватного капіталу. Йдеться про приватні судноплавні кампанії зацікавлені в отриманні освіченого персоналу

Одеса.