У Києві жити нелегко: ніби і в столиці, але постійно стикаєшся з «нестоличними» людьми і явищами. Маю щодо цього багато вражень.
Приміром, часто ходжу повз базар, що поблизу Дарницького залізничного вокзалу. Тут торгують на прилеглих тротуарах, зупинках громадського транспорту та газонах — поношеним убранням, взуттям, а також різним непотребом. Люди розкладають «товар» на газоні вздовж паркових алей. Вартість усього його, думаю, не вища від вартості витоптаної тут трави. Заради копійчаного заробітку нищиться результат чиєїсь праці, сплаченої із кишень київських платників податків.
Там само на газонах розташувались і ятки з овочами. До речі, на цілком законній підставі: підприємці мають офіційні дозволи на торгівлю саме тут. Недавно це підтвердила комісія, яка разом з кількома журналістами з’ясовувала, чому торгівці розмістилися посеред газону? Що коїться у головах людей — і тих, хто надав такі дозволи, і тих, хто залишає після себе «випалену» землю...
Ще один «столичний» прояв: водій тролейбуса 69-го маршруту, в якому я їхав якось увечері, раптом заявив, що в нього закінчилися... квитки! Бізнес: муніципальний тролейбус на муніципальному маршруті, а на ньому заробляє такий ось «підприємець». Ще вразив водій пошарпаного «жигуля», який гилив триповерхові матюки на адресу літнього чоловіка, що занадто повільно (з точки зору цього крейзі-драйвера) переходив дорогу по «зебрі» на Солом’янці...
Утім, я про інше. Попри вище перелічене, Київ — чудове місто. Однак моменти, коли воно таке, більшість киян не помічає, бо вони в цей час ще сплять. Приміром, їдучи на велосипеді о 5 ранку, я бачив інший Київ: аромат квітів, запах ріки переносять тебе у неймовірне місто — чисте, яскраве, зелене. На мостах ця краса просто-таки змушує зупинитися, а рука тягнеться до фотоапарата: не поділитися нею — гріх, а серце переповнює радість...
Проте така медитація, приміром, на Московському мосту тривала недовго: просто на мене дорогою їхало щось старе і заляпане. Я ще не бачив, що саме рухається, але чув, як транспортний засіб скрипить усіма своїми деталями. Та це ж перша маршрутка на Троєщину!
Ранок розпочався. Казковий Київ почав танути і зникати. На зупинках громадського транспорту з’явилися люди, які взялися труїти одне одного тютюновим димом і жбурляти недопалки під бордюр (до речі, хто знає, звідки саме взялася ця дивна звичка?). На дорогах страшно засмерділи «Богдани» з матюкливими водіями, що вочевидь недоспали, стихійні торгівці захоплювали місця на газонах і в підземних переходах. За кілька хвилин від Києва — чистого, красивого і зеленого майже нічого не залишилося...
Це вже було інше місто, яке бачимо щодня, але навряд чи це Київ, у якому всі ми хотіли б жити. Варіанти побачити його справжній такі: прокинутись у момент, коли за нічними вандалами вже прибрали, а денні ще не встигли напаскудити. Так можна насолодитися приблизно двома годинами краси. Другий варіант: усім разом прокинутися від летаргійного сну і зрозуміти, що торгувати на газонах, у підземному переході чи поблизу історичних пам’яток — злочин, як і злочинці ті, хто це дозволяє. Та запам’ятати, що зупинка громадського транспорту, газон — не місце для недопалків, а відсутність урни — не привід їх туди жбурляти. А вимагаючи від влади підтримувати порядок, і самим слід це робити.
Як цього досягти? Для початку спробуйте зустріти світанок на мосту через Дніпро. Чомусь мені здається, що людина, котра побачить цю ранкову красу, ніколи не зможе ані торгувати на газоні, ані втулити кіоск на Андріївському узвозі, ані кинути «бичка» під ноги, ані проектувати бетонні монстри в історичному центрі...