Напередодні літа багато підлітків шукають усілякі підробітки. Зазвичай головний критерій — зарплата. Щоб купити босоніжки на підборах, на які мама не давала грошей, порадувати подарунком дорогу людину, стати незалежним... Причини в кожного — свої, але перша зарплата була в усіх.
Власне, вся ця сторінка присвячена першій зарплаті: як її одержати і які ризики вас при цьому очікують.
Я одержала свої перші гроші в 13 років. Журналістська «кар’єра» тільки починалася. Уже було прагнення заробляти для своєї родини. Гонорар за першу статтю в газеті становив 14 гривень. Але я була щаслива, адже займалася тим, що подобалося, і за це ще й отримувала гроші.
Спогади друзів виявилися менш райдужними.
«Я просто одержала гроші за роботу, яку виконувала»
У знайомої Вікторії перша робота з’явилася в такому само віці. Як багато підлітків, вона не хотіла залежати від батьків. Оголошення дівчина побачила на стовпі, коли стояла на зупинці маршрутки. Віка відразу звернулася в агентство. До неї особливо не чіплялися й без зайвих питань взяли на роботу — роздавати листівки. Поставили біля станції метро «Шулявська», де стовпотворіння не уникнути. Було літо. Дівчинка працювала по 4—6 годин на день і за кожну годину отримувала 8 гривень. Сонце нещадно пекло в голову. Віка розуміла, що в такому віці інша робота їй не світить.
«Було важко ще тому, що наш народ проходить повз, навіть не глянувши, що я тримаю в руках. Ні в кого немає жодної хвилинки», — зі смутком каже дівчина (їй уже 19). Тоді вона проробила 10 днів і одержала свою першу зарплату — 350 гривень. Купила блакитні джинси з потертостями: дуже їх хотіла. Решту грошей залишила на кишенькові витрати. Батьки відреагували нормально: дочка дорослішала не щодня, а щогодини.
Нині, як і тоді, Віка байдужа до розміру зарплати. Вона навчається в коледжі при МАУП на факультеті фінансів і кредиту. Каже, що влаштувала б зарплата в 2 500 грн. «Мені б цього цілком вистачило для відпочинку й особистого життя. Взагалі я абсолютно щаслива людина!» — вважає дівчина.
«Усе більш ніж улаштовувало, я не думав про права та про їхнє обмеження»
Денис одержав свою першу зарплату в 14. Зрозумів, що не хоче залежати від батьків. Півтора місяця він просив сусіда взяти на роботу — розвантажувати машини. Випросив. Паспорта не вимагали. «Нам доводилося по 5—6 годин на день розвантажувати машини з овочами, фруктами, водами, випічкою, — згадує Денис. — На обід відпускали вчасно, щогодини я міг відпочити. Іноді навіть затримувався за власним бажанням, і за це одержував додаткові гроші. Усе більш ніж улаштовувало, я якось не думав про права та про їхнє обмеження».
У підсумку хлопець, крім грошей, «заробив» зсув хребта в трьох місцях... Але, пройшовши курс масажу, забув про проблему. За місяць Денис отримав 1 200 гривень — не менше, ніж дорослі. Він протримався всі літні канікули. Заробив 3 600 гривень. «У тому віці в мене потреб було значно менше, ніж тепер. Витратив гроші на одяг, ну й на канцелярію для школи. Так би мовити, сам себе підготував до навчального року», — ділиться юнак.
Зараз Денис витратив би гроші на музичний інвентар, тому що не мислить свого життя без музики. Нині 19-літній хлопець навчається в НПУ ім. М. Драгоманова. Каже, якби одержував тисяч 6, то й бабусі не довелося б працювати. Восени планує потрудитися у виборчій комісії на місцевих виборах.
КОМЕНТАР ЮРИСТА
Олександр ПАЦЕССОР: «Якщо в 2000 році за офіційною інформацією кількість працюючих дітей в Україні становила 220 тис., то на 2010 рік ця цифра збільшилася майже вдвічі. Неповнолітні аргументують раннє працевлаштування по-різному: бажанням мати власні гроші, одержати професійний досвід, важким матеріальним становищем родини. Офіційне працевлаштування неповнолітніх можливе з 16 років. За згодою одного з батьків або особи, яка його заміняє, можуть, як виняток, прийматися на роботу 15-літні підлітки.
Загальна тривалість робочого часу для неповнолітніх не може перевищувати 36 годин на тиждень. Умови не повинні шкодити здоров’ю та навчальному процесу. Роботодавцям необхідно враховувати всі фактори при прийнятті на роботу неповнолітнього, щоб уникнути кримінальної відповідальності».
Фото Олександра КЛИМЕНКА (з архіву «Голосу України»).
