Інтелект українського народу, система освіти дозволяють реалізувати весь наш потенціал
Федерація роботодавців України (ФРУ) ініціювала дуже важливий документ — «Програму промислового розвитку України». Фактично, це план розвитку економіки країни, розрахований на п’ять років. Він допоможе побачити, які галузі дадуть державі найбільші прибутки за рік, два, п’ять, і зробить їх розвиток пріоритетним. Це має закріпити Україну як серйозного гравця на світових ринках.
Дефіцит коштів
Наміри ФРУ серйозні — окрім вітчизняних фахівців, планується запросити науковців з-за кордону, зокрема Кембриджського університету. Робота над Програмою тільки почалася, тому про неї можна сказати небагато, головне — вона визначить пріоритети розвитку вітчизняної промисловості. Тим часом документ має враховувати необхідність виконання стратегічних завдань, зокрема, співпраці освітньої влади та ФРУ в підготовці кваліфікованих робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою.
Як народний депутат і член Комітету з питань науки і освіти я повністю підтримую ідею створення такої програми. Більше того, проект настільки цікавий, що я направив голові ФРУ Дмитру Фірташу листа з проханням включити мене до складу робочої групи, яка працюватиме над документом.
А поки рішення готується, хочу донести думку професіонала, до якого приєднається абсолютна більшість колег зі сфери освіти. А саме: втілення цієї програми в життя неможливе без якісної підготовки фахівців для промисловості, зокрема кадрів у системі профтехосвіти.
Однак існують проблеми, які перешкоджають підготовці таких фахівців. Наприклад, ми бачимо, що ресурсне та матеріально-технічне забезпечення процесу навчання вочевидь недостатнє. Сьогодні в навчальних майстернях, на дільницях, лабораторіях, полігонах і господарствах використовується обладнання, сільськогосподарська та інша техніка, термін експлуатації яких становить: до 10 років — 4%, від 10 до 20 років — 36%, понад 20 років — 60%. Це колосальне фізичне і моральне старіння устаткування і техніки. Воно не тільки перешкоджає якісній підготовці фахівців. В кінцевому підсумку ця проблема негативно позначиться на виконанні програми промислового розвитку країни.
Звичайно, для вирішення цієї проблеми потрібні кошти, яких у держави вічно не вистачає. Постає питання: звідки їх взяти? Відповідь очевидна: у високій кваліфікації працівників повинен бути зацікавлений насамперед роботодавець. Але, здається, практика свідчить про інше. Кошти, які зараз уся сфера виробництва і бізнесу спрямовує на підготовку кваліфікованих робітників, становлять лише 1—1,5% ВВП країни. Але ж ця цифра має бути втричі більшою.
І поки зберігається статус-кво, все залишається, як раніше: роботодавець незадоволений професійною підготовкою випускників навчальних закладів, що часто відстає від технологічного рівня виробництва. Це не дивно — в профтехучилища майже не надходять нові верстати, сучасні інструменти і техніка, в окремих випадках немає сировини і матеріалів. Це не дає змоги організувати навчання кадрів, наближене до реального виробництва.
Діяти спільно
На мою думку, вихід із цього становища тільки один: розвиток кооперації навчальних закладів з роботодавцями та іншими соціальними партнерами з реалізації стратегічних завдань, основними з яких є:
— Виконання положень Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012—2021 роки;
— Безумовна реалізація Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011—2015 роки і відповідне її фінансування;
— Розробка та впровадження професійних стандартів і стандартів професійно-технічної освіти нового покоління на професії, що мають попит на сучасному ринку праці;
— Розробка та підписання Генеральної угоди або меморандуму між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, Міністерством соціальної політики, Федерацією роботодавців України та іншими щодо співпраці з питань підготовки кваліфікованих робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою;
— Створення найближчим часом індустрії засобів навчання, забезпечення інформатизації та комп’ютеризації навчальних закладів, видання сучасних підручників і навчальних посібників;
— Внесення змін до Податкового кодексу України щодо пільгового оподаткування навчальних закладів, звільнення від сплати податку на додану вартість, на транспортні засоби, власниками яких є навчальні заклади державної чи комунальної форми власності;
— Удосконалення таких нормативно-правових документів, як Порядок працевлаштування випускників навчальних закладів, Положення про порядок формування державного замовлення на підготовку кадрів;
— Забезпечення ефективної роботи з професійної орієнтації молоді та підвищення престижності робітничих професій.
Зрештою, час усвідомити, що перспективу мають лише країни, що формують якісну освіту і сучасні технології. У нинішніх умовах неодмінно повинен працювати механізм «освіта — наука — виробництво». Інтелект українського народу, система освіти сьогодні на такому рівні, що дозволяють реалізувати весь наш потенціал.
Сергій БАРАНОВ-МОХОРТ, народний депутат України, член парламентського Комітету з питань науки і освіти.
