Саме в цих краях один хрестоматійний персонаж мріяв: «Їдеш день: чия земля? Калитчина!».А чия тепер ця земля? В Олександрійському районі кажуть: «Кузьменкова!».
Мається на увазі, що тут взяла в оренду 66 тисяч гектарів землі потужна корпорація «УкрАгроКом», яку очолює Анатолій Кузьменко (на знімку). Його ми знайшли в селі Головківка, де тепер штаб корпорації, а до того був центр колгоспу імені Калініна. Очолював його, звісно, Анатолій Іванович.
Перестрілися ми з ним коло храму Святого Іллі, зведеного коштом корпорації. Храм — поруч із стадіоном, збудованим також людьми Кузьменка. На свята сюди їдуть православні звідусіль. Дехто з церкви іде на футбол: цікаво поглянути на опікувану «УкрАгроКомом» команду, що вибилася до другої професійної ліги.
Кузьменко — розумний, енергійний і непосидючий. Два дні перед тим ми його шукали під селом Нова Прага, де він розгорнув небачене будівництво молочнотоварного комплексу. Не застали, але побачене на будівництві вразило. Кузьменко береться здебільшого за розв’язання тих проблем, що допікають людям найбільше. Газифіковано тільки половину міст і сіл області — він проводить газ. Кажуть, платить за оренду земельних паїв чи не найбільше та ще й авансує подачу газу до кожного домогосподарства. Скорочується поголів’я великої рогатої худоби — започатковує проект безпрецедентного для області молочнотоварного комплексу під Новою Прагою, де вже стоять залізобетонні каркаси. Анатолій Іванович видивляється медалістів, оплачує їхнє навчання у вишах, а потім забирає до себе в команду... Зрештою, Кузьменко робить те, що сьогодні найпотрібніше, щоб область відновила славу сільськогосподарського регіону.
Вищезгаданий сільгоспвиробник Герасим Калитка вигукував: «Ох, земелько, земелько, Божа ти дочечко!». Умів чоловік душевно висловитися! Але щоб залагодити свої земельні проблеми, Калитці не вистачало якихось злощасних 100 тисяч рублів. Ми питаємо: а скільки не вистачає його нащадкам?
— Дивіться, — каже Анатолій Іванович. — Ми будували в Олександрії комбайновий завод, та й не збудували. Збирали з миру по нитці, а вийшло — діду на телевізор! Біда в тім, що бюджет Олександрії вже менший за районний. Хіба це діло, що питома вага однієї нашої корпорації в районному бюджеті становить близько 50 відсотків....
— А скільки доходів, по-вашому, мусила б область залишати центральному бюджету?
— А скільки панові лишалося? Десятина. Тоді й Олександрія була б із комбайном.
— А ви не спрощуєте?
— Спрощую, звісно. Біда Олександрії в тім, що вона втратила годувальника ще за радянських часів. Я маю на увазі буре вугілля, виробництво якого бездарно дотувалося, а доходи від продажу безглуздо розподілялися. Я пам’ятаю ще, коли воно йшло по 16—20 рублів за тонну. Командною та економіка була, але чи була розумною? Навряд. А нині кошти потрібні скрізь — на газ, соціальну сферу, овочесховища, молокозаводи, меліорацію, а бурого вугілля вже немає.
— Треба так розуміти, що замість годувальника тепер...
Тут на стадіоні загуло:
«Го-о-о-л!».
— Наші забили! — сказав він замість відповіді.
