Херсонські вчені відкрили світові технологію, яка може дати новий поштовх технічному прогресу й, без перебільшення, принести величезну користь усьому людству.

 

Завідувачка кафедри ткацтва й дизайну Херсонського національного технічного університету, доктор технічних наук Олена Чепелюк та її батько, професор ХНТУ Валерій Чугін по-новому підійшли до розробки композитних матеріалів, які широко використовують нині у будівництві ракет, літаків і підводних човнів, легкових автомобілів, гоночних болідів і куполів будівель громадського призначення. Їх основою найчастіше стає легкий і водночас надміцний каркас із багатьох шарів карбонового або іншого волокна з аналогічними властивостями, який все-таки має один істотний недолік. 

Під впливом тертя, перепадів температури, механічних навантажень шари тканини починають потроху розшаровуватися, а це спричиняє втрату цілісності виробу. І якщо руйнується опора гігантського мосту чи крила літака, рахунок збитків іде навіть не на мільйони, а на сотні мільйонів і мільярди доларів.Ось авторський колектив із ХНТУ й придумав, як зробити посилюючий каркас набагато міцнішим і надійнішим в експлуатації.

Це виявилося просто, як усе геніальне: звичайну одношарову тканину вчені зробили півторашаровою, створивши ефект «зубчастого зачеплення», яке виникає у разі накладання шарів і перешкоджає розшаруванню тканини. Використовуючи потужності бавовняного комбінату Херсона, співробітники кафедри виготовили прототипи — кілька напівсфер розміром з три футбольні м’ячі з легкого бавовняного полотна, яке йде на пошиття літнього одягу. То ці напівсфери не вгиналися усередину навіть тоді, коли на них ставала доросла людина!

— Можу з упевненістю стверджувати, що композитні матеріали на основі «зубчастої» тканини за довговічністю та міцністю не поступляться конструкціям з високоякісної легованої сталі, але будуть значно легші й дешевші. З них можна навіть виготовляти каркаси гвинтів підводних човнів — набагато менш «гучні» та важкі. Ще один важливий момент: для створення таких тканин придатні навіть ткацькі верстати, які є на українських бавовняних фабриках і комбінатах. Ці підприємства закриваються, не витримавши конкуренції з напливом імпортного ширвжитку. Однак випуск тканин для текстильних композитних матеріалів може створити новий ринок збуту й відродити виробництво, — розповідає доктор технічних наук Валерій Чугін. — Однак мета життя кожного винахідника й вченого — упевнитися, що його дітище полегшує життя людей, рухає вперед прогрес. На апробацію й впровадження нової технології створення «матеріалів майбутнього» знадобиться багато років і це потребуватиме великих грошей, і я побоююся, що не побачу результату своїми очима — адже мені вже 74 роки. У цьому віці вже думаєш не про особисті потреби, а про те, яку користь ти приніс людству. Тому ми описали низку оригінальних технічних рішень в одинадцяти статтях, опублікованих у наукових виданнях Англії, США, Шотландії, і матеріалах трьох міжнародних конференцій. Одна така стаття, приміром, з’явилася в лютневому номері авторитетного міжнародного журналу «World Journal of Engіneerіng».

Ректор Херсонського національного технічного університету, професор Юрій Бардачов каже, що про відкриття Олени Чепелюк і Валерія Чугіна він знає й пишається ним. Однак Юрій Миколайович зазначив: в активі вчених ХНТУ є ще десятки винаходів і нових технологій, впровадження яких принесло б національній економіці чималі зиски. Однак на їх патентування, промислові випробування й розкрутку потрібні кошти, а їх у держави немає — бюджет державного ВНЗ скромний. Та й приватні українські інвестори не поспішають спонсорувати винахідників, задовольняючись закупівлею для своїх виробництв часто вже морально застарілого обладнання на Заході.