На Хмельниччині середня номінальна заробітна плата штатних працівників у лютому становила понад 2,2 тисячі гривень. З огляду на те, що це в 2,1 разу вище від прожиткового мінімуму для працездатної особи та мінімальної заробітної плати, наче й непогано. А от після порівняння з тим, що на 18,7 відсотка нижче, ніж у середньому по країні, хвалитись нічим. Але навіть не це приносить найбільший клопіт. Зарплатні борги — ось те, за що найбільше питають. Успіхи на цьому фронті боротьби перемінні: одні райони погашають — інші нарощують, минає час, і вони міняються місцями. Вже вкотре розроблено графік погашення заборгованості, яким передбачено щомісячне зменшення боргу не менше як на 5 відсотків. Але від цифри у 18 мільйонів гривень, а саме стільки завинили людям на початок березня, істотно відхилитись не вдається.
Відчуйте різницю
До таких сум так звикли, що вони вже мало в кого викликають справді непідробний інтерес. Зате зарплати окремих керівників, озвучені очільником ОДА Василем Ядухою на останній нараді, присвяченій боротьбі з боргами, справили неабияке враження на багатьох. Тим більше що подавались вони порівняно все з тією ж середньою зарплатою, що її отримують працівники. І от що вийшло. На кількох кам’янець-подільських та хмельницьких підприємствах, де зарплата робітників становила відповідно від 1,2 до 2 тисяч гривень, директори заробляли по 30—46 тисяч. У кількох агрофірмах із середнім показником від 1,4 до 1,9 тисячі гривень місячні статки керманичів сягали від 22 до 31 тисячі. Напевно, справжнім відкриттям для колективу зв’язківців обласного відділення «Укртелекому» із 1600 працівників, чий середній заробіток становив 2,2 тисячі гривень на місяць, стала названа зарплата керівника в 73 тисячі гривень. Але лідером у цьому списку виявилось одне зі славутських підприємств, де за середніх заробітків у 2,9 тисячі гривень ставка директора сягнула 110 тисяч. От де справді, як то мовиться, відчуйте різницю.
Василь Ядуха був настільки обурений ситуацією, що, звертаючись до подолян, сказав: «Вас дурять, вас обманюють, вам недораховують». Висловив навіть припущення, що все це або через те, що представники органів місцевого самоврядування бездіяльні та безвідповідальні, або через те, що керівники з «інших» політичних сил навмисне роблять усе, щоб довести ситуацію на місцях до крайнощів, у такий спосіб псуючи реноме нинішньої влади.
Боріться. Та чи поборете?
Важко судити, наскільки подібні припущення відповідають справжньому економічному аналізу ситуації. Думається, коріння проблеми значно глибше, і проростає воно не в агрофірмах чи маленьких містечках, а, як спрути, спускається згори. Звичайно, названі цифри в кілька десятків тисяч гривень вразили не одну родину, чий сукупний середньомісячний дохід може бути в десять разів меншим. Але хіба ці приклади насправді такі поодинокі?
Пригадується, як один із попередніх очільників облдержадміністрації так само палко і з гнівом називав тих, хто невчасно платить своїм робітникам. Закликав їх до совісті, а правоохоронців, ревізорів, податківців — до ретельних перевірок цих підприємств і негайного покарання винних. А тим часом на його власному підприємстві невеличкий колектив невчасно отримував мізерні заробітки, та ще й у конвертах.
Цей приклад мав би продемонструвати, як погано над вирішенням проблеми працювала минула влада. Теперішня — зовсім інше: тисячі перевірок, сотні покараних, навіть названі імена «найбезсоромніших» багатіїв, але...
Для кого секрет, що зарплатня найвищого обласного посадовця так само, як і на згаданих підприємствах, у десятки разів вища від достатків маленького чиновника, що якраз і уособлює владу на місцях? І тут не може бути жодних особистих претензій, мовляв, сам собі написав оклад на порядок вищий від середньообласного. Найприкріще: і оклад, і всю систему, коли разом із щаблем на чиновницько-посадовій драбині вже не в десятки, а в сотні й тисячі разів змінюються доходи, створено й міцно закріплено державою. То як же вимагати тепер, щоб хтось десь у невеличкому містечку зламав її? Та й хто наважиться це зробити?
«Люди добрі, не мовчіть, бийте тривогу», — закликав усе на тій же нараді голова ОДА. Але до кого й чим апелювати? Викликає великий сумнів, що навіть у наведених фактах вдасться знайти кримінал. Тож залишається покладатись лише на мораль. Та хто ж у неї вірить у наш час?
Якою незбагненною видалась для українців історія із німецьким високопосадовцем, котрий пішов у відставку лише через те, що взяв кредит буквально на кілька відсотків дешевший, ніж може собі дозволити решта його співвітчизників. Зауважте, не вкрав, не взяв хабара, не записав собі якусь незрозуміло високу зарплатню.
І якою високою моральністю мав би вразити всіх нас вчинок одного з новопризначених українських міністрів, котрий готовий повністю віддати свою зарплатню на благодійність. Цікаво, як би Європа поставилась до такого високопосадовця, котрий так відверто ігнорує призначену йому зарплатню, підкреслюючи тим самим, що він і не збирається жити на неї. Ну, й справді, в нього ж інший бізнес, інші доходи, інші виміри... Що взагалі вони мають спільного із зарплатою?
Якщо йти за такою логікою, то чому ж так пильно приглядаємось до зарплатні торговця з ринку, підприємця, що зайнявся своєю невеличкою справою, фермера, що орендує кілька гектарів, бюджетника, що, не дай Боже, загарбав би ще чверть ставки? Бо все, що в них окрім зарплати, — це з «тіні»? А в посадовця державного масштабу — ні?
Напевно, правильно сказав керівник області, що за свої статки треба таки боротись. Але як? Знову згадався мені той невеличкий колектив із платнею у конвертах. Один із співробітників не витримав і написав скаргу до правоохоронців. У результаті підприємство закрили взагалі, а працівників поставили на біржу праці. Переможців серед них немає.
