Аж 58 років після завершення Другої світової війни курган за селом Легедзине (Тальнівський район Черкаської області) нічим не відрізнявся від тисяч інших пагорбів. Повз нього пролітали машини, прямуючи на Умань чи Тальне, довкола зеленіли поля, і мало хто здогадувався, яку таємницю оберігає це місце.

 

Останнім резервом стали службові собаки

Розпочавши війну з СРСР у 1941 році Адольф Гітлер, як свідчать історики, був переконаний не лише у своїй перемозі, а й у датах, які він визначив для взяття кожного міста. Київ фюрер дав наказ захопити вже 8 серпня й на цей день призначив парад. Та його плану не судилося здійснитися. Кількасот тисяч радянських вояків полягли, обороняючи столицю України. Точну цифру й сьогодні сказати важко — німецькі та радянські джерела надто сильно різняться у цьому питанні. І хоча місто було захоплено, але не так блискавично, як хотів Гітлер. А ця розповідь про 500 бійців окремої Коломийської прикордонної комендатури та 150 їхніх службових собак, які загородили дорогу на Київ силам противника, які в кілька разів перевищували їхню кількість.

У кінці липня 1941 року прикордонники, відступаючи під натиском ворога на схід України, опинилися у селі Легедзине. Тут вони прикривали відступ наших військ. Ворог наступав швидко. Фашисти пам’ятали, що 8 серпня за планом Гітлера їм належить прогулюватися Києвом. Але під Легедзиним «забуксували». Незважаючи на величезну перевагу німців, поле за селом протягом кількох днів кінця липня — початку серпня переходило з рук у руки.

Оскар Мюнцель, який у роки Другої світової був німецьким офіцером, а під її кінець дослужився до генерал-майора, у своїй книзі «Танкова тактика» про ці бої згадує так: «1—2 серпня. Запекло атакуються частини 11-ї танкової дивізії у районі Легедзиного. Тяжкі бої, великі втрати... Бойова група «Герман Герінг» не змогла пробити сильні ворожі позиції. 16-та піхотна дивізія відбиває атаки».

Проте сили були надто нерівними. У прикордонників закінчувалися боєприпаси. Комендант окремої Коломийської комендатури майор Родіон Філіпов зрозумів: попереду останній рукопашний бій, і вирішив використати останній резерв — службових собак. Вівчарок прикордонники берегли. Коли в Легедзиному почався бій, як розповів місцевий краєзнавець та журналіст, головний редактор газети «Колос Тальнівщини» Андрій Поліщук, їх заховали по клунях і сараях, наказавши лежати тихо. Під час кількаденного протистояння у бійців не було часу навіть на те, щоб погодувати тварин. В останній бій зголоднілі собаки йшли разом зі своїми виснаженими господарями. Картина була страшна. Вівчарки кидалися на піхотинців, а ті розстрілювали їх із кулеметів. Поранених людей і тварин передавлювали танками. Перемогу в цьому страшному бою здобули фашисти. Але смерть прикордонників та їхніх собак не була даремною. Вона дала змогу вивести війська, які вони так героїчно прикривали, й зупинила наступ ворога на Ставище і далі — на Київ.

Навіть природа була проти

Історія Другої світової війни сповнена міфів та легенд. Відрізнити правду від вигадки можна, лише заручившись документальними підтвердженнями. Події, що відбулися через кілька днів після бою під Легедзиним, не задокументовані. Однак про те, що ця історія мала місце, твердять і місцеві краєзнавці, зокрема Андрій Поліщук, і навіть автори кількох книг, серед яких — Валентин Рунов («1941. Победный парад Гитлера. Правда об уманском побоище»).

Отож, за цією версією, 18 серпня неподалік того поля приземлився літак із Беніто Муссоліні та Адольфом Гітлером. Саме тут, на місці жахливого бою (а не в Києві), ці двоє, на совісті яких Друга світова війна з усіма її багатомільйонними жертвами, вирішили прийняти військовий парад. Фюрер та дуче стояли на імпровізованій трибуні поруч із пагорбом-могилою прикордонників. Одна за одною повз них проходили колони німецьких та італійських військ.

Андрій Поліщук розповідає, що до кінця параду Гітлер та Муссоліні не дочекалися. Вперіщила сильна злива, яка не вщухала аж до ранку. Мабуть, навіть природа була проти таких «святкувань». А Гітлер із Муссоліні вирушили, за його словами, на бенкет у Тальне в мисливський замок Шувалова, де з вином продовжили відзначати перемогу, котра, на щастя, як ми знаємо, виявилася далеко не остаточною.

До речі, замок Шувалова зберігся донині. Його історія пов’язана з Софією Потоцькою, іменем якої названо відомий дендропарк в Умані, її доньками та внуками. Замку, який сьогодні перебуває у жалюгідному стані, в нашій рубриці буде присвячено окрему статтю, а ми повернімося до подій липня-серпня 1941 року.

Тривалий час на місці бою під Легедзиним не було жодного знака. Але 2003 року до Дня прикордонника, який відзначається 28 травня, тут встановили пам’ятник загиблим воїнам та їхнім собакам, які полягли разом зі своїми господарями. Опікується ним Тальнівське братство «Прикордонник». Символічно, що пам’ятник стоїть біля того місця, де Гітлер із Муссоліні ймовірно приймали парад. Але їхню присутність у цьому місці справедливо не вшановано.

Замість завершення

Дізнавшись таку неймовірну історію, автор цих рядків захотіла достеменно з’ясувати — чи прилітали фюрер із дуче під Легедзине, чи це черговий історичний міф. Роз’яснити ситуацію допоміг директор департаменту персоналу Адміністрації Державної прикордонної служби України, генерал-полковник Михайло Коваль, який довгі роки займається історією прикордонних військ, зокрема в часи Другої світової війни, й має чимало опублікованих праць на цю тему. Він переконаний, що Гітлер із Муссоліні були під Легедзиним. Підтвердження — фотографія, яка зберігається у Центральному прикордонному музеї ФСБ Росії. На ній фюрер показує Муссоліні купу тіл радянських бійців, серед яких і мертві собаки. За словами генерал-полковника, візити до Умані (це за кілька десятків кілометрів від Легедзиного) та Бреста були одними з перших, які здійснив Гітлер на захоплену територію СРСР. Хизуючись перед дуче, він наказував стягати на купу захоплену та понівечену зброю, техніку, тіла вбитих радянських солдат. Так було у Бресті, Умані та під Легедзиним. Одна з таких фотографій уціліла до сьогодні.

Крім того, завдяки Музею Державної прикордонної служби України авторові цих рядків вдалося познайомитися із прикордонником, кандидатом історичних наук полковником Валерієм Вишневським. Він розповів, що кожен рік на День прикордонника їздить до Легедзиного й від старожилів села нещодавно дізнався — одному з прикордонників таки вдалося вижити, й він залишив спогади. Якщо вони будуть знайдені, історики отримають нову інформацію про цей героїчний бій.

Легедзине—Київ.

На знімку: вважається, що це — один із небагатьох пам’ятників полеглим у часи Другої світової війни не лише людям, а й тваринам.

Фото автора.