Про критичний стан української армії написано чимало. Але, мабуть, одна з найбільш гострих тем — матеріальне забезпечення людей у погонах, їх соціальний захист. Реалії XXІ століття вимагають формування нового покоління військовослужбовців. І саме їхня гарантована соціальна захищеність створює й забезпечує престиж військової служби і комплектування Збройних Сил високопрофесійними кадрами. Від вирішення цього завдання залежить і доля військової реформи, подальший розвиток армії, її боєздатність і виконання завдань по захисту Вітчизни. Про соціальні проблеми армії наша розмова з першим заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки й оборони Сергієм Гриневецьким (на знімку).

— Сергію Рафаїловичу, соціальний захист військовослужбовців в Україні гарантується низкою законів і, передусім, Конституцією України, стаття 17-та якої проголошує: «Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей». За військовослужбовцями закріплено цілу низку державних пільг, допомоги, компенсацій і пенсій. Проте, неодноразово визнавалося, у тому числі й на найвищому рівні, що сучасна українська армія значно відстає від армій наших сусідів, причому за всіма параметрами — починаючи від стану військової техніки й закінчуючи матеріальним забезпеченням. Державою декларується одне, а на практиці виходить із точністю до навпаки. У чому причина?

— Причина проста. Хронічне недофінансування Збройних Сил. Згідно із Законом «Про оборону», фінансування оборонних потреб не повинно бути нижче трьох відсотків від валового внутрішнього продукту, але практично ніколи ця вимога не виконувалася. Україна займає 13-те місце у світі щодо чисельності Збройних Сил і 126-те — за обсягами оборонного бюджету.

Украй незадовільним залишається питання надання житла військовослужбовцям, які пішли у відставку та звільненим у запас. Прийнята 1999 року Урядова програма забезпечення житлом цієї категорії нині скасована.

За нинішньої динаміки будівництва житла для цієї категорії запасники і ветерани військової служби, які потребують поліпшення житлових умов і перебувають на квартирному обліку, можуть одержати квартири тільки протягом 75—80 років, тобто ніколи.

Як результат, рівень соціального захисту військовослужбовців не відповідає вимогам сучасної армії. Стабільні законні механізми реалізації державної політики усе ще не сформовані, держава не може реалізовувати гарантовані військовослужбовцям пільги, компенсації й надбавки, задекларовані в нормативно-правових актах.

Я б назвав ненормальною і загрозливою ситуацію, коли владні інститути самі порушують конституційні основи. Це підриває довіру до влади як такої. Багато що залежить від ініціативи на місцях. Але місцевим органам влади, обласним державним адміністраціям при цьому необхідно надати повноваження. Думаю, тоді багато питань, у тому числі будівництва житла для військовослужбовців, буде вирішено.

— Одне з найважливіших завдань, що потребують вирішення, — питання пенсійного забезпечення. Новий Закон «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачає поступове, протягом десяти років, підвищення вислуги, необхідної для призначення пенсії військовослужбовцям. Починаючи з 1 жовтня 2011 року, вислуга років для одержання права на пенсію за вислугою років буде щорічно підвищуватися на півроку з 20 до 25 років. Саме по собі питання про підвищення вислуги років викликало під час прийняття закону жорсткі дебати. І вашому комітету, як відомо, вдалося відстояти низку важливих позицій.

— Пенсійна реформа — питання дуже болюче не тільки для військовослужбовців, а й загалом для громадян України. Вона, безумовно, потрібна, інакше ми ніколи не виберемося з ями бюджетного дефіциту. Однак, я вважав і вважаю, що запорукою її успішного проведення повинна стати реформа заробітної плати. Треба вивести зарплату з тіні, зменшити податкове навантаження на роботодавця, для того щоб було вигідно платити багато й «по білому».

Як відомо, основним принципом пенсійного забезпечення військовослужбовців є пряма пропорційна залежність розмірів призначених пенсій від рівня грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Міркуйте самі: грошове забезпечення військового, який проходить службу за першим контрактом у Збройних Силах, становить у середньому 1500 гривень. У той же час, прожитковий мінімум з 1 січня нинішнього року становив 1017 грн., а з 1 квітня — 1037 гривень. При цьому середня заробітна плата в Україні наприкінці 2011 року становила 3054 грн., при цьому найвища, звісно, була в Києві — більш як 4800 грн., а найнижча в Тернопільській області — 2132 грн.

Цифри говорять самі за себе. Контрактник, який отримує таку суму, крім самого себе, не може забезпечити ні дитину, ні дружину, ні допомогти батькам. Як після цього ми можемо віднести військовослужбовця до соціально захищеного середнього класу? І чи варто дивуватися плинності кадрів в армії?

Наприкінці березня нинішнього року в Міністерстві соціальної політики відбулося засідання міжвідомчої робочої групи на чолі з віце-прем’єр-міністром Сергієм Тігіпком, на якому обговорювалися проблемні питання пенсійного забезпечення військовослужбовців.

А 23 квітня Кабінет Міністрів своєю постановою ухвалив рішення про збільшення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, і деяких інших осіб».

Згідно з документом, категоріям, які підпадають під дію вищевказаного Закону, з 1 липня цього року пенсії будуть підвищуватися на 11 відсотків, з 1 вересня — до 23 відсотків, з 1 січня наступного року — до 35 відсотків.

Під час підготовки проекту державного бюджету на 2013 рік наш комітет зі свого боку також порушуватиме питання про збільшення грошового утримання й пенсійного забезпечення військовослужбовців. Думаю, тут будь-які відмовляння про «необхідність зменшити навантаження на держбюджет» недоречні. Конституційні права військовослужбовців повинні бути захищені.

— Одне з найгостріших питань — питання соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, оскільки військові люди, звільнені в запас, не повинні виявитися «зайвими людьми». Адже багато хто з них перебуває ще у віці трудової активності, має за плечима солідний досвід управлінської роботи.

— Так, ця проблема стоїть справді гостро. Існуюча система вимагає серйозного аналізу і доопрацювань. Треба враховувати як досвід західних країн, де розвинена система соціальної адаптації, так і вітчизняні реалії.

Наприклад, у Франції з переведенням армії на професійну основу перепідготовка особового складу є складовою частиною політики управління кадрами. Це, серед іншого, означає необхідність передбачити професійну кар’єру, що дозволяє військовослужбовцеві в певний момент часу нести службу в рамках спеціальності, яка може потім бути використана на цивільній службі.

Наприклад, існує процедура, коли адміністративна комісія при Міністерстві праці підтверджує відповідність військових дипломів конкретному рівню за шкалою державних дипломів,  що їх видає система освіти. Відповідно до закону кадровий військовослужбовець або військовослужбовець за контрактом може скористатися 12-місячною відпусткою для перепідготовки. При цьому протягом перших шести місяців зберігається 100-відсотковий рівень заробітної плати, а в наступні шість місяців — зарплата, але без преміальних. Є право працювати або стажуватися на підприємстві й одержувати там заробітну плату, але це може спричинити до зменшення військової зарплати.

У Федеративній Республіці Німеччина під час призову новобранця на дійсну військову службу за ним згідно із законодавством бронюється його колишнє робоче місце. Солдати строкової служби по закінченні тримісячного курсу початкової підготовки мають право на навчання в школах бундесверу й заочне — у позаслужбовий час у цивільних вузах. Військовослужбовці за контрактом можуть здобути в навчальних закладах бундесверу будь-яку обрану військову спеціальність або закінчити цивільний вуз. Звільненим із лав збройних сил, які й не працювали до призову, бундесвер надає допомогу в пошуку роботи залежно від їхніх навичок і наявності цивільної спеціальності. Особам, звільненим з армії, у тому числі й за скороченням штатів, передбачено істотну матеріальну допомогу.

Я думаю, що перепідготовка військовослужбовців у нашій країні повинна здійснюватися з урахуванням потреб ринку робочої сили. Недарма сьогодні б’ють на сполох про те, що в країні дуже багато юристів і економістів, зате вкрай не вистачає інженерів, не кажучи вже про висококваліфікованих робітників.

Щодо системи адаптації і перекваліфікації, то є кілька напрямів, які, на мою думку, мають бути враховані при її перебудові.

По-перше, на державному рівні повинна бути створена система заохочень для роботодавців, які погодяться на адаптацію й навчання військового вже на новому робочому місці.

По-друге, я вважаю, що необхідну консультаційну допомогу з питань вибору нової кар’єри, методів та інструментів пошуку роботи військовослужбовець, який іде в запас або відставку, повинен одержати ще до звільнення зі Збройних Сил.

По-третє, особливу увагу при працевлаштуванні слід приділяти військовослужбовцям, які отримали право на мінімальну пенсію й, відповідно, не можуть розраховувати на сприяння центрів зайнятості. Можливе створення при Міністерстві оборони бази даних, доступної потенційним роботодавцям. У ній звільнені військовослужбовці зможуть зареєструватись як здобувачі, вказавши свою спеціальність і побажання.

Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки разом з Міністерством оборони, іншими міністерствами й відомствами має намір створити ефективну систему соціальної адаптації військовослужбовців, що відповідає вимогам часу.

Чому це не було зроблено досі? Відповідь на це запитання лежить на поверхні. Система виборів за партійними списками призвела до того, що інтереси партій, інтереси лобістських груп переважають над загальнодержавними. Гадаю, з приходом у Верховну Раду депутатів-мажоритарників, які відповідають безпосередньо перед виборцями, ситуація зміниться.

Розмовляв В’ячеслав ВОРОНКОВ.

Одеса.