Випадок безпрецедентний: суди двох інстанцій визнали вимоги засудженого обґрунтованими і правомірними. А рішення і дії Державної пенітенціарної служби України (ДПСУ) — протиправними.
Судитися з тими, під чиїм пильним оком перебуваєш 25 годин на добу, від кого залежить у прямому розумінні бути чи не бути і яким бути — це для в’язня більше, ніж вчинок. Андрій Горковенко (прізвище змінено. — Авт.) пішов на це, обстоюючи конституційне право на навчання. Ще 2010 року він виявив бажання отримати другу вищу освіту і попросив начальника колонії дозволити йому в присутності його підлеглих і в призначений ним час працювати на комп’ютері. Отаке дитяче бажання засудженого, який мріяв дистанційно закінчити інститут за напрямом «Основи роботи на персональному комп’ютері». Йому відмовили: мовляв, книжки, газети, приладдя — будь ласка, а ПК зась. Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не передбачено індивідуальне користування ноутбуком. Навіть під наглядом. Андрій звертається в ДПСУ: мене позбавлено волі, але жодним документом, у тому числі правилами, не заборонено займатися на ПК. Пише раз — відмова, пише удруге — ніз-зя! Освоюйте, відповідають, комп’ютерну азбуку в складі навчальних груп на шкільних заняттях в колонії. Таких занять до смішного мало, щоб навчатись у ВНЗ, переконує Андрій, але його не чують.
Тоді він стукає у двері Окружного адміністративного суду м. Києва. Слуги Феміди його позов задовольнили частково, зобов’язавши Державну пенітенціарну службу повторно розглянути питання, порушені Горковенком, і прийняти обґрунтоване рішення. Замість того, щоб створити засудженому елементарні умови для самоосвіти, ДПСУ оскаржила вердикт окружного суду. До речі, Андрій стверджує, що окремим сусідам по нарах дозволено самостійно працювати з ноутбуком. Про мобільні телефони, заборонені також для зберігання та користування згідно з правилами, промовчу — вони у тисяч засуджених...
Столичний Апеляційний адміністративний суд у лютому 2012-го ухвалив: апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції — без змін.
Як вчинив би мудрий державник, щоб припинити безглузду судову тяганину і надати в’язню можливість отримати диплом? Передусім би виконав рішення судів. Бо що поганого вимагає Горковенко? Чому його безневинне бажання стало причиною відволікання десятків професіоналів і витрачання державних коштів на справу, що не варта виїденого яйця? Та, вочевидь, найшла коса на камінь: ДПСУ подала касаційну скаргу на вердикти двох судів. Поки Вищий адмінсуд розгляне її — доступ ув’язненого до знань через індивідуальні заняття на ПК під контролем працівників колонії закритий. Чи не знущання це над здоровим глуздом під прикриттям відомчого порядку, в якому слуги Феміди так і не знайшли вимог про заборону користуватися ноутбуком?
